Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків

Гравюра зображає братів, які повертаються додому після тривалого перебування у віддаленій школі-інтернаті. Їх зустрічає вся родина. Мати, сестри, навіть служниця вибігли зустрічати хлопчиків на ґанок. Показово, що художник акцентує увагу на емоціях персонажів, що було новим для кінця XVIII століття явищем – раніше виявлення родинних почуттів не демонстрували прилюдно.

Навчання у закритих школах далеко від родини вважалося дуже корисним для дітей та було поширеним майже до кінця XIX століття. Чоловік, який супроводжує хлопчиків, – їхній наставник, який мав доглядати за ними в школі, допомагати з уроками та займатися з ними під час канікул вдома.

Дівчаток інколи також відсилали до монастирських шкіл, проте найчастіше вони навчалися вдома, під керівництвом матері чи старших сестер.

Пітер Пауль Рубенс написав портрет двох своїх синів близько 1626 р., коли старшому, Альберту, виповнилося 12, а молодшому, Ніколасу, – 7 років. Дитячі портрети тільки починали набувати поширення в XVII столітті та мали специфічні риси.

Зазвичай такі зображення повторювали композиції парадних портретів дорослих, і головною метою художника було передати соціальний статус дитини і гордість батьків за своїх нащадків. Втім, Рубенс зумів, не відходячи від цієї традиції, створити живі та невимушені образи хлопчиків різного віку, кожен з яких наділе- ний власною вдачею та яскравою особистими рисами.

Обидва хлопчики вбрані у дорослий одяг, що було типово для XVII століття, коли окремого «дитячого» одягу ще не існувало. Альберт тримається, як дорослий.

Його розкута поза запозичена з аристократичних портретів, а от книга під його рукою вказує на читання, як на улюблене заняття саме цього хлопчика. Натомість Ніколас, молодший син художника, постає жвавим, грайливим хлопчиком, якого набагато більше, ніж позування для портрету, цікавить його ручний щиглик – одна з забавок дітей минулих століть.

О.С. Ісайкова, Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків