Порох та ракети вигадали китайці, але щодо Європи, то першим на шляху до неба був українець – генерал-лейтенант Олександр Засядько, інженер-артилерист, конструктор бойових порохових ракет, піонер використання їх у воєнних цілях. Ще у середині ХІХ сторіччя він розробив серію різних бойових ракет та створив у російській армії ракетну роту.
Але розпочнемо з китайців. Їх воїни вперше використали порох 919 року, застосувавши його для насичення димом своїх вогнеметів. Близько 1 000 року в Китаї з'явилися стріли з порохом, а вже в XI сторіччі – порохові розривні бомби. Метали їхз катапульт.
Близько 1180 року китайський геній винайшов «вогняний спис» – наповнену порохом бамбукову паличку, яку прикріплювали до задньої частини ратища. Ще досить малопотужні ракети почали застосовувати для феєрверків та ілюмінації. З'явилися численні пускові установки для ракет. 1400 року китайські ракети були великими, двоступінчастими, із двигунами, які вмикалися по черзі. Дальність польоту таких ракет перевищувала одну милю, а перед падінням вони випускали «рій» ракет-стріл. Схожа грізна зброя на Заході з'явилася тільки наприкінці XVIII сторіччя. З Китаю ракети потрапили до Індії, і саме тут їх побачили англійці.

1799 року англійський генерал Конгрев відчув на собі дію ракет, коли під Серангапатамом відбувся бій з індусами. Пізніше генерал розробив декілька типів порохових снарядів, які взяла на озброєння англійська армія. Але ще за триста років до того, 1516-го, низові козаки гетьмана Ружинського застосували ракети й знищили з їх допомогою татарську орду кримського хана Мелик-гірея поблизу Білгорода. На жаль, у наступних боях загинули всі козаки, які володіли секретом ракетної зброї.

Згодом настав час Олександра Засядька, сина головного гармаша Запорізької Січі, родича останнього кошового Петра Калнишевського. Народившись у 1779 році на Полтавщині, у селі Лютеньці, він закінчив артилерійське відділення кадетського корпусу в Петербурзі. З училища вийшов підпоручиком у той час, як його товариші здобули лише звання прапорщиків. Звання «поручик» він отримав уже з рук фельдмаршала Олександра ВасильовичаСуворова, який сказав: «Такому героєві соромно все ще ходити в підпоручиках. Вітаю вас, поручику Засядько».

Олександр Засядько 15 років безперервно воював у військах під командуванням Олександра Васильовича Суворова іМихайла ІларіоновичаКутузова, брав участь в італійському поході Суворова, штурмував Ізмаїл.

 У 1813 році під Лейпцигом, де англійці у складі багатонаціональних сил (Англія, Пруссія, Росія, Швеція та ін.) спрямували свої ракети проти наполеонівських військ, Олександр Засядько спостерігав ефект їх дії особисто і надзвичайно зацікавився цим. Тоді він поставив перед собою задачу озброїти ракетами рідну армію.

Він згадав про зброю, з допомогою якої низові козаки колись розгромили татарську орду. Відомо, що то були бойові ракети. Але як і з чого їх робили? Власним коштом Олександр Засядько обладнав лабораторію, де проводив ретельні дослідження з виробництва та запуску ракет. Два роки він працював по двадцять годин на добу, без вихідних і за будь-якої погоди.

Ідея бойової ракетної зброї врешті набрала остаточних рис. Розв'язано проблему пального для ракет. Кілька місяців Олександр Засядько підбирав економний та енергоємний склад порохових сумішей. Понад рік запускав на лузі ракети різних конструкцій. Результати випробувань нарешті збіглися з розрахунками. Для цього винахідникові довелося створити власну теорію ракетної тяги. Розроблено ракети різного калібру та різні за застосуванням: ракети запальні – для підпалу кріпосних споруд, ракети гранатні (фугасні) – для знищення противника.
Ці реактивні снаряди, в сучасному розумінні, були примітивними. Для їхнього створення дослідник використовував підручні матеріали – мотузки, дерев'яні палички, але вони мали всі елементи класичної ракети.
Запальна ракета складалася з циліндричної металевої гільзи, з ракетними складовими, зверху наній був ковпак із запальною сумішшю, схожою на пасту. До гільзи кріпилася дерев'яна паличка, що забезпечувала стабільність ракети в польоті. Особливо вдалими були у Засядька пускові установки (верстати). Винахідник створив установку залпового вогню (УЗВ), коли з однієї триноги майже одночасно або поодинці вистрелювались шість ракет.
Винахід Засядька спочатку випробовували на артилерійському полігоні під Петербургом. Під час цих досліджень зафіксували дальність польоту ракет – понад 6 км. Після офіційних випробувань у ставці фельдмаршала Барклая де Толлі у Могилеві було записано: «Користь цих ракет і необхідність мати їх на озброєнні у військах безсумнівні».

Фельдмаршал був у захваті: «...я з задоволенням бачив старання ваші у відкритті цієї ж нової й такої потрібної зброї, тож маю приємний обов’язок висловити вам за це істинну мою вдячність...». Було створено ракетне підприємство, на якому виготовили 50 тисяч ракет.

У 1818 роціза ці роботи та «в вознаграждение отличнейших познаний» за поданням фельдмаршала Барклая-де-Толлі, який зазначав: «Надання генерал-майорського чину не тільки було б винагородою відмінних знань і достоїнств полковника Засядька, алемало б користь і для самої служби», Олександру Засядькові надають чин генерал-майора.
З 1820 року Засядько керує Петербурзьким арсеналом, Охтинським пороховим заводом та піротехнічною лабораторією, а також першим у Росії Михайлівським вищим артилерійським училищем. Через брак викладачів йому доводиться самому розробляти програми й проекти нового училища, командувати артилерійською бригадою карабінерського полку. Результати своїх робіт 3асядько виклав у праці «О деле ракет зажигательных и рекошетных»,першій достатньо повній інструкції з виготовлення та бойового використання ракет у російській армії.
1827 року Олександра Засядька призначають начальником штабу артилерії російської армії. Один з його перших наказів – формування у російській армії постійної ракетної роти. У її складі було 23 ракетні установки.
За планами начальника штабу, на російських заводах мали випускати не менше 6 тисяч ракет на рік.
Весна 1828-го – початок чергової російсько-турецької війни, штурм фортеці Браілов (нині Вінниччина ) та перший бойовий залп фугасними ракетами. Ракети зі свистом летіли у фортецю, де і вибухали. Атака була надзвичайно успішною – ворог здався й відступив.

Це була перша перемога ракетної зброї,першої, створеної українцем, грізної зброї, випробуваної на українській землі й застосованої в бойових умовах.

 Потім були бомбардування Сілістрії, а особливо Варни, що остаточно переконали і прихильників, і опонентів О. Засядька в ефективності нової зброї.

Олександр Засядькобув нагороджений шпагою «За хоробрість» (таку ж відзнаку мав ще видатний полководець Багратіон).

 1834 року генерал-майор Засядько пішов у відставку через хворобу і переїхав в Україну. «У Харкові кинув я смертний якір», – писав генерал.

Навіть будучи хворим і немічним, Засядько хоче бути корисним для суспільства. Його не залишає думка, як полегшити плавання через Дніпровські пороги,він мріє про політ на Місяць саме ракетою. Ще не народився Жюль Верн, а Олександр Дмитрович розрахував, скільки для такого польоту знадобиться пороху. Тоді ж він зрозумів, що порох – занадто слабеньке пальне для такої великої подорожі. Дослідник пробував відшукати надійніше пальне для ракет. Та 27 травня 1877 року його життя обірвалося.

Вдячні нащадки 1976 року його іменем назвали один із кратерів на зворотному боці Місяця.

О.М. Корнієнко