«Міссурі». Останній лінкор XX століття. Науково-популярний журнал для юнацтва «Країна знань» №3-4, 2016

Світова історія знає багато випадків, коли той чи інший корабель ставав легендарним, набував ореолу слави. Протягом тисячоліть людство встигло побудувати мільйони суден, чимало з яких змогли вплинути на саму історію. Деякі з кораблів стали відомими завдяки своїм досягненням, інші ж стали своєрідними символами, що об’єднують народи.

Серед них – славетна каракка1 «Санта-Марія», на якій Христофор Колумб дістався Нового Світу, лінійний корабель першого рангу «Вікторія», що став місцем смертельного поранення англійського адмірала Гораціо Нельсона, армада якого розбила флот Наполеона у ході Трафальгарської морської битви, сумнозвісно відомий британський пасажирський лайнер «Титанік», крейсер «Аврора», пострілом якого було розпочато революцію 1917 р. у Санкт-Петербурзі, та чимало інших суден.

В цьому ряду знаменитих кораблів гідне місце посідає американський лінкор «Міссурі» часів Другої світової війни. Створений у 1944 р., цей корабель знаходився на озброєнні флоту США близько п’ятдесяти років і брав участь чи не в усіх військових опера ціях країни за цей період, починаючи з завершальних боїв на Тихому океані проти Японії у 1944-1945 рр. і завершуючи операцією «Буря в пустелі» в 1991 р.

Лінкор «Міссурі» (USS Missouri, BB-63) за час своєї бойової служби отримав кілька прізвиськ, зокрема – «Mighty Mo», «Big Mo», тобто «Могутній Мо», «Великий Мо».

У будівництві потужного корабля, яке розпочалося 6 січня 1941 р., взяли участь близько 10 000 чоловік. Лінкор було введено в експлуатацію 29 січня 1944 р. Він став одним з чотирьох лінкорів класу «Айова», які з’явилися наприкінці війни і були на той час одними з найсучасніших і наймогутніших бойових суден світу.

406-мм гармати кораблів цього класу залишалися високоефективним засобом дальнього вогню морської артилерії по берегових цілях. Маючи дальність стрільби більше 30 кілометрів, ці лінкори могли вести загоризонтний вогонь, надаючи підтримку сухопутним військам, що діяли на березі.

На момент введення в експлуатацію стандартна водотоннажність «Міссурі» становила 48 425 т, повна – 57 540 т. Довжина – 270,4 м, ширина – 33 м, осідання2 – 10,7 м.

Для забезпечення роботи енергетичної установки потрібно було 7621 т нафти! Швидкість – 32,5 вузлів3.

Дальність плавання: 15000 миль. Бронювання: головний пояс – 310 мм, траверс4 – 368 мм, головна палуба – 153-179 мм, верхня палуба – 37 мм, протиосколкова палуба – 16-25 мм; рубка – 440 мм, башти головного калібру – 495-260 мм, барбети5 – 440-295 мм, башти 127-мм гармат – 50 мм.

Озброєння: 3 строєні 406-мм установки (по 50 снарядів на гармату), 10 спарених 127-мм установок (по 38 снарядів на гармату), 20 зчетверених 40-мм зенітних гармат (по 56 снарядів на гармату), 49 20-мм зенітних гармат, 2 катапульти, 3 гідролітаки.

Екіпаж – 1921 чоловік. На момент введення в експлуатацію «Міссурі» мав одну радіолокаційну станцію виявлення повітряних цілей SK-2 і по дві РЛС для виявлення надводних цілей SG.

Після завершення курсу бойової підготовки «Міссурі» в листопаді 1944 р. здійснив перехід з Норфолка в СанФранциско.

13 січня 1945 р. він прибув на атол Уліті, де став флагманським кораблем командувача швидкохідним авіаносним з’єднанням адмірала Марка Мітшера. У січні – березні у складі цільової групи TF58 допомагав іншим кораблям завдавати авіаударів по Японії. У березні 1945 р. лінкор здійснював артпідготовку перед висадкою десанту на Окінаві. Під час атаки літака льотчика-«камікадзе» виникла пожежа, яку швидко загасили, тому жоден боєприпас не вибухнув і жоден член екіпажу не загинув. Серед уламків на борту «Міссурі» матроси виявили тіло японського пілота. Як жест людського співчуття, моряки лінкора зібрали рештки, підготували японський прапор і наступним ранком зупинилися, щоб віддати шану їхньому ворогу. Вони стали «струнко», віддали честь. Почесна варта лінкора вистрілила трьома залпами з гвинтівок, сурмач зіграв американський похоронний військовий марш «Taps» і корабельний капелан сказав: «Передаємо його тіло морю».

Підписання Акту капітуляції Японії представником СРСР генерал-лейтенантом К.М. Дерев'янком. 02.09.1945
Підписання Акту капітуляції Японії представником СРСР генерал-лейтенантом К.М. Дерев'янком. 02.09.1945

15 липня лінкор вів обстріл острова Муроран, а 17-18 липня – Хітачі. В серпні увійшов до Токійської затоки, де 2 вересня 1945 року прийняв на борт делегацію для підписання Акту про беззастережну капітуляцію Японії.

Саме на борту «Могутнього Мо» представники союзників та імператорської Японії зустрілися на урочистій церемонії, щоб «укласти угоду, за якою мир може бути відновлений».

Запрошення на церемонію підписання Акта про капітуляцію Японії К.М. Дерев'янка. 02.09.1945
Запрошення на церемонію підписання
Акта про капітуляцію Японії К.М. Дерев'янка.
02.09.1945
Перепустка на лінкор «Міссурі» у Токійській затоці К.М. Дерев'янка. 02.09.1945
Перепустка на лінкор «Міссурі»
у Токійській затоці К.М. Дерев'янка.
02.09.1945

Після вступної промови Верховного командувача союзними військами на Тихому океані генерала Дугласа Макартура представники Японської імперії зробили кроки вперед і підписали два примірники Акту. Своїми підписами міністр закордонних справ Японії М. Сігеміцу та начальник Генштабу  японської армії І. Умедзу фактично визнали поразку Японії у війні, яка тривала 1364 доби, з часу атаки на Перл-Харбор. Від імені союзних країн засвідчив цей факт Д. Макартур, підписавши англійський та японський тексти документів різними ручками. Далі на документі свої підписи поставили представники всіх союзних країн, які воювали проти Японії. Від США розписався колега генерала Д. Макартура – командувач Тихоокеанського флоту США адмірал Ч. Німіц.

Наступними підписувати документ були запрошені представники Китаю, що не могло не викликати подив у присутніх. Мета такого кроку – зробити процедуру підписання Акту капітуляції ще більш принизливою для японської сторони, адже японці з особливим презирством ставилися до китайців.

Документ підписав начальник оперативного відділу Ради Національної оборони Китаю – генерал Су Юн-Чан. Після цього Акт підписував представник делегації Великобританії адмірал Б. Фрезер.

Завершальний підпис на Акті капітуляції поставив представник СРСР генераллейтенант Кузьма Миколайович Дерев’янко – наймолодший з усіх керівників офіційних делегацій. Нині гордістю для України є те, що один з її синів, уродженець Черкащини Кузьма Миколайович Дерев’янко поставив останню крапку у цій війні.

Генерал Макартур завершив церемонію, сказавши: «Давайте помолимося, щоб на всій Землі настав мир і Господь зберіг його назавжди. Ці розгляди закриті!». Згодом, після підписання Акту, сотні літаків, які здійнялися в небо з авіаносців, з ревом пролетіли над «Міссурі» та іншими кораблями. Саме так завершилася Друга світова війна. Розпочалося мирне життя.

6 вересня лінкор «Міссурі» вийшов з Токійської затоки. В жовтні він прибув до Нью-Йорка, де пройшов ремонт. За участь у Другій світовій війні корабель був удостоєний трьох бойових зірок.

Слід зауважити, що саме Друга світова війна поклала край масовому застосуванню лінкорів у відкритому океані, адже саме тоді з’явилися два важливих технічних нововведення, які вмить зробили ці судна застарілими: засоби дальнього контролю та авіаносці. Великі морські баталії того часу вже не являли собою прямі зіткнення кораблів.

Вони велися за допомогою авіації, дальність дії якої значно перевищувала дальність стрільби найпотужніших корабельних гармат.

Війна дала флотам світу поштовх для підготовки до наступної фази морських битв. Гострим кінцем списа в цих битвах ставали літаки, керовані системи озброєнь (ракети і торпеди), а також підводні човни, але не корабельні артилерійські установки. Так чи інакше, лінкори класу «Айова», зокрема і сам «Міссурі», продовжували нести службу до кінця століття, адже, попри все інше, мали найпотужніші гармати, якими будь-коли в історії оснащувалися бойові кораблі.

Візитна картка К.М. Дерев'янка. 1946 р.
Візитна картка К.М. Дерев'янка.
1946 р.

В 1955 р. корабель вивели в резерв у Бремертоні (штат Вашингтон). Перебуваючи на приколі, лінкор одночасно був кораблем-музеєм: щорічно його відвідувало близько 100 тис. екскурсантів.

В травні 1985 р. «Міссурі» перевели з Бремертона в порт Лонг-Біч (штат Каліфорнія) для модернізації. У 1986 р. оновлений корабель, оснащений новітніми засобами спостереження, крилатими ракетами та іншим озброєнням знову було введено у стрій. З вересня до грудня 1986 р. він здійснив навколосвітнє плавання за маршрутом Лонг-Біч – Перл Харбор – Сідней – Дієго-Гарсія (американська база ВМС в Індійському океані) – Суецький канал – Стамбул – Лісабон – Панамський канал – ЛонгБіч. З 1987 р. до 1989 р. тривав також його похід в Аравійське море та Перську затоку.

З січня до лютого 1991 р. лінкор брав участь у бойових діях проти Іраку. «Міссурі» першим серед кораблів запустив крилату ракету «Томагавк» по іракських цілях. Це ознаменувало собою початок операції «Буря в пустелі».

Потім лінкор проводив патрулювання та бойові операції у північній частині Перської затоки. У березні 1991 р. корабель вирушив додому. Його залпи у Перській затоці стали своєрідним прощальним салютом тим часам, коли лінійні кораблі панували на морях і океанах.

31 березня 1992 р. «Міссурі» був виведений зі складу флоту і поставлений на прикол у Бремертоні. 23 травня 1998 р. лінкор прибув у ПерлХарбор і був поставлений на вічну стоянку біля острова Форд. Його відкрили для відвідування і нині «Великий Мо» виконує роль музею та військового меморіалу.

Цікаво, що від місця його швартування всього кілька сотень метрів до місця загибелі лінкора «Арізона», який став однією з перших жертв японських літаків 7 грудня 1941 р. Таким чином з палуби корабля можна побачити місця, де для американців почалася війна і де вона закінчилася.

Легендарний лінкор став «учасником» багатьох художніх фільмів та комп’ютерних ігор. Окрім того, компанія 3Planesoft створила тривимірний скрінсейвер6, який дозволяє у повній мірі ознайомитися з розташуванням озброєння, побудовою палуб, приміщень на борту бойового корабля.


1 Каракка – велике торговельне або військове вітрильне трищоглове судно XVI-XVII століть.
2 Осідання – глибина, на яку судно або плавуча бурова платформа занурюються у воду.
3 Вузол – одиниця вимірювання швидкості руху суден, що дорівнює одній морській милі на годину.
4 Траверс – легке (в основному протиосколкове) броньове прикриття важливих елементів корабля, які виступають за броньову палубу, але розташовані всередині корпусу корабля.
5 Барбет – нерухома відкрита платформа для розміщення гарматної установки кругового обертання, як правило, з броньовим прикриттям.
6 Скрінсейвер – комп’ютерна програма, що являє собою екранну заставку, яка через деякий час простою комп’ютера замінює поточне зображення на моніторі іншим (зазвичай – динамічним). Для моніторів з електроннопроменевою трубкою, скрінсейвери є необхідними, тому що допомагають боротися з випалюванням люмінофору або вигорянням пікселів від статичного зображення. Для рідкокристалічних моніторів це не так важливо і використовується перш за все з естетичною метою.

 

З.Г. Златанов, Національний музей історії України у Другій світовій війні