– Вони мене цікавили з дитинства, ці таємничі стародавні будівлі з кам’яних брил вагою в десятки, сотні, іноді й тисячі тонн. Мегаліти! Їх можна знайти і на узбережжі Атлантичного океану, і на островах Тихого, і в Причорномор’ї…

Так, перед відеокамерою, встановленою на Старокиївський горі, почав свою розповідь кандидат геолого-мінералогічних наук Ростислав Сергійович Фурдуй. Знімалася наша розмова для моєї чергової авторської програми з циклу «Реальність неможливого». Вона виходила в ефір на Першому національному каналі телебачення України.

А розмова, дійсно, виявилася надзвичайно цікавою – як показали листи, і для глядачів.

Мегаліт – у перекладі з грецької мови значить «величезний камінь». Саме так, або ще – мегалітичними будовами, називають стіни, башти чи інші витвори архітектури, споруджені з колосальних оброблених брил  в різних кінцях світу. Коли саме? На це запитання не завжди є чітка відповідь. Скажімо, деякі мегаліти Західної Франції знаходяться під водою моря; отже, їх зводили, коли берегова лінія Європи була іншою, тобто не менш як десять  – дванадцять тисяч років тому.

Отже, ні про яку будівельну «техніку», крім  людських м’язів  чи, в кращому випадку, сили приручених тварин, не могло бути й мови. То ж як тоді підіймали та пересували велетенські блоки? З цього приводу існують різні, більш або менш «божевільні» гіпотези. Дехто з дослідників вважає, що стародавнім людям допомагали інопланетяни; інші – що тодішнім жерцям чи шаманам був відомий секрет телекінезу, пересування предметів силою волі. І все ж таки, більшість серйозних учених схиляється до думки, що ніяких чудес у мегалітичному будівництві не було. Просто – інакше наші пращури ставилися до своєї праці: жодного натяку на її охорону, на запобіжні заходи! Ніхто не поспішав «здати об’єкт» до певного терміну. Ніхто не обмежував кількість робітників, особливо якщо це були раби або військовополонені. Ніхто не лічив, скільки народу при будівництві загинуло чи було скалічено. Мета була одна: збудувати за будь-яку ціну, будь-яким напруженням! Є обґрунтовані припущення, що найбільш відому мегалітичну споруду світу, Стоунхендж в Англії, зводило все доросле населення регіону протягом… тисячі років!

От, саме на темі Стоунхенджа ми з Ростиславом Сергійовичем, як кажуть, і «зачепилися»… Що це за кам’яне диво? Стоунхендж – це напівзруйнований комплекс круглої форми у графстві Уілтшір, приблизно в ста тридцяти кілометрах від Лондона. Він складається з вертикально поставлених блоків та трилитів, тобто парних стоячих каменів, накритих третім (рід прямокутної арки).  Комплекс оточений кільцевим ровом, діаметр якого – сто двадцять метрів. Деякі блоки мають вагу до п’ятдесяти  тонн. 

Фурдуй підкреслює одну подробицю – «її треба запам’ятати»: обтесані брили видовбані з сарсену, тобто пісковикової породи. І доставляли їх з каменоломні, яка була на відстані сорока кілометрів.  Мало того. У комплексі є блоки з так званого «блакитного каменю», вагою по п’ять тонн; їх тягали аж за триста вісімдесят кілометрів!.. 

Підсумуємо:  до спорудження цієї «Вавилонської башти», віком понад п’ять тисяч років, докладалися справді нелюдські зусилля. Виникає природне запитання: навіщо?! Хто і з якою метою примусив первісні племена Британії об’єднатися – і покоління за поколінням, століття за століттям складати це громаддя, для нас ще менш зрозуміле, ніж єгипетські піраміди?..

Знов-таки, були і є різні припущення. Стоунхендж вважали язичницьким храмом, величезним жертовником; цвинтарем-меморіалом на честь загиблих воїнів і навіть місцем… священних сексуальних обрядів. Траплялися вкрай безглузді варіанти – що це, мовляв, огорожа для худоби ба навіть пастка для диких тварин, яких женуть мисливці. Нарешті, перемогла думка, що таємниче коло – ніщо інше, як астрономічна обсерваторія…

З таким твердженням Ростислав Сергійович, в принципі, згоден. Певні прямі лінії, проведені через головні елементи британської споруди,   вказують на точки  весняного рівнодення, зимового сонцестояння або на інші небесні координати, через які світила проходять протягом року.  Для чого це було потрібно пращурам? Ймовірно, щоб знати, коли починається сезон полювання чи рибної ловлі; можливо – для якихось сезонних міграцій племен. Та все ж, на думку Фурдуя, головна мета була іншою.

Ось, візьмемо один з блоків. Як вже було сказано, він зроблений з сарсенового пісковику. У цьому мінералі – великий вміст кварцу. Кварцова основа є і у «блакитних каменів». А кварц має деякі незвичайні властивості. Під впливом механічного стискання або дії магнітного поля він генерує електричний струм. А якщо, навпаки, пропустити електрострум через кварц – дивовижний камінь стане випускати хвилі  ультразвуку!

Підемо далі. Земна кора, цей мінеральний океан,   має свої припливи та відливи;  от вам і енергія для стискання споруд, отже, для появи кварцової електрики. До такого ж ефекту можуть привести коливання   магнітного поля Землі. Не виключено, що струм, виникаючи в одних частинах Стоунхенджа, викликав появу ультразвуку в інших частинах.

Наступний крок.  Приливну хвилю кори викликає, наближаючись,  Місяць; режимом земного магнетизму керує Сонце.  Що, як оця кам’яна обсерваторія дозволяла визначати «піки» активної дії кварцу… у своїй же матеріальній основі?!

Гаразд, нехай так. Але… для якої потреби всі ці електричні та ультразвукові явища – людям, які ще не вміли сіяти хліб?!

У Ростислава Сергійовича відповідь готова. Перш за все, з порід, які містять кварц, було споруджено не тільки Стоунхендж, але й інші мегаліти. Геолог згадує круглу споруду Роллрайт, це також в Англії; мегалітичні «склепи» – так звані дольмени Західного Кавказу; аналогічні будівлі Бретані… Отже, застосування саме такого «будматеріалу» не здається випадковим.

Призначення кам’яних «енергостанцій», напевно, було різноманітним. Є підстави вважати, що стародавні  шамани вміли регулювати частоту їхнього випромінювання. Одні хвилі чи  потоки струму могли лікувати; іншими, навпаки, можна було пригнічувати свідомість, викликати у людей жах, навіть вбивати. Ймовірно, така зброя застосовувалась при нападі ворогів. Ультразвукове «гудіння» мегалітів вказувало й на наближення землетрусу…

Вже не у первісну епоху, а відносно недавно вагітні бретонські жінки проводили цілі ночі у кам’яних коробках дольменів, вірячи, що таким чином вони забезпечать появу здорової дитини…

І тут Ростислав Сергійович каже головне, те, заради чого я привів телевізійну знімальну групу на Старокиївську або Княжу  гору:

– Та щоб познайомитись з цим досвідом предків, не варто їхати до Англії або Франції. Ми знайшли його тут, де народився Київ!

Ось – вцілілі фрагменти так званого «палацу княгині Ольги». Це брили пісковику, багатого на зерна кварцу. Є гіпотеза, що саме тут, у круглому залі, в день, визначений за розташуванням світил київськими волхвами, в час найвищого енергетичного «піку» споруди, відбулося зачаття спадкоємця князівського престолу Русі… Жінки Бретані чинять так само!

Питаю свого вченого «Вергілія»:

– Гаразд, з енергетикою цих руїн ми трохи розібрались. А чи не здається вам, що і сам вибір місця для побудови палацу, храму чи обсерваторії – не випадковий?

Безумовно, відповідає геолог. Аж ніяк не випадково саме тут, з часів виникнення Києва, ще задовго до зведення палаців, встановлювали язичеські жертовники. Лозоходці, озброєні сьогодні не лише гілкою дерева, але й металевою рамкою-індикатором,  фіксують на Старокиївській горі численні виходи підземної енергії. Причому, «світлого», життєдайного характеру. Невидимі джерела сили є під «палацом Ольги» та під відтворенням овального жертовника перед входом до Національного музею історії України; біля старезної липи, за переказами, посадженої митрополитом Петром Могилою; перед олтарем зруйнованої Десятинної церкви та під руїнами загадкового «цирку», що розкопані  через Володимирську вулицю: їх звуть «ротондою». Всі ці об’єкти разом утворюють ансамбль «київського Стоунхенджа».

Щоб «звести докупи» всі таємниці, Ростислав Сергійович розповідає… Усю земну кору покриває мережа глибоких розломів. Вони виникли у місцях, де розряджаються напруження земної кори. Енергія, що підіймається через розломи з надр планети, ще не вивчена. Але вже відомо, що вона буває «світлою», позитивною, або – в інших місцях – «темною», такою, що пригнічує все живе. На виходах «світлої» енергії виникли центри більшості найстаріших цивілізацій Землі: Шумеру, Єгипту, Еллади, Тибету…  Над такими джерелами стоять і Стоунхендж, і… Старокиївська гора.

Отже, в спорудах часів Київської  Русі діють не лише ефекти кварцових брил, але й потоки енергії  з планетних глибин? Без сумніву. Одне накладається на інше.

На думку Фурдуя,  прямі лінії, які можна провести між головними будівлями Старокиївської, можуть вказувати на певні астрономічні константи. Так, пряма, прокладена від центру гори до «ротонди», прямує в точку зимового сонцестояння. Не виключено, що до будівництва споруд княжої доби на їх місці стояли інші, набагато давніші, теж «прив’язані» до місць земної сили і  важливих напрямків Космосу.  То була ще одна первісна обсерваторія. І з тим же призначенням, що й «розкручене» британське диво…

Цікаві наступні факти. Ростислав Сергійович не виділяє головну гору Києва з усієї, загальної енергосистеми міста. На його думку, потоки позитивної енергії виходять з надр через прямі, так звані лінійні розломи, а струмені негативної – крізь кільцеві. Старокиївська стоїть в оточенні трьох концентричних кілець, але на схрещенні двох великих  прямих тріщин. «Фокус світла в оточенні темряви»… Загалом, вздовж київських лінійних структур, переважно на їх перехрестях,  розташовано близько ста храмів, існуючих та зниклих, у тому числі – Софійський собор, Михайлівський монастир, Києво-Печерська лавра…

Схоже, що «інтелектуали» серед наших предків знали, де саме виходять з матері-землі невидимі животворні потоки, і там ставили свої святилища. Від близькості до прямих розломів, завдяки своїм стінам, зробленим з енергетично насиченого каменю, ці споруди давали людям відчуття єдності, надихали паству на добрі справи, лікували хвороби душевні та тілесні, а може, й допомагали упоратись з нападниками.

І – як знати, чи тільки з причин географічних та економічних Київ став столицею найбільшої з держав середньовічної Європи? Хіба ж не могла вплинути на вибір місця для граду його засновниками  – наявність на придніпровських пагорбах потужного, множинного витоку  доброї сили? Чи не бачили прадавні волхви – величного майбуття Києва?..

Андрій ДМИТРУК, письменник, науковий  журналіст, ведучий телебачення у 1993-2018 рр.