Майже завжди з конкретним відомим прізвищем у нас асоціюється певна людина. Та коли, наприклад, мова йде про Олександра Дюма, іноді уточнюють, кого ж саме мають на увазі – Дюма-батька (1802–1870) чи Дюма-сина (1824–1895). Але якщо «Три мушкетери», «Графа Монте-Кристо» або «Даму з камеліями» читали майже всі, то щодо деяких діячів науки й техніки іноді виникають непорозуміння коли мова заходить про знайомство з працями та дослідженнями деяких діячів науки й техніки часто виникають непорозуміння.

Почну з розповіді про своїх перших вчителів. З їх легкої руки і доброго напуття подальше життя набуло інтересу і сенсу, а мало б залишитись буденним, не цікавим, як у багатьох, хто не знайшов свій власний шлях.

Розвиток особистості людини завжди пов’язаний з бажанням пізнавати себе. Пізнання своїх слабких та сильних частин сприяє тому, що людина починає удосконалювати себе, намагається позбутися своїх негативних звичок.

Думаю, ніхто з освічених читачів не поспішатиме з банальною відповіддю: Христофор Колумб. (До речі, великого мореплавця ніколи так не звали, це латинізований варіант його імені та прізвища: у рідній Італії він іменувався Крістофоро Коломбо, а в Іспанії, яка відправила його в плавання, і зовсім Крістобаль Колон!)

Яскраву сторінку в історії української культури становить діяльність відомого художника, офортиста, художнього критика, дослідника українського фольклору та етнографії – Льва Михайловича Жемчужникова.