Яскраву сторінку в історії української культури становить діяльність відомого художника, офортиста, художнього критика, дослідника українського фольклору та етнографії – Льва Михайловича Жемчужникова.

Жемчужников народився 14 листопада 1828 року в селі Павлівка Орловської губернії в знатній дворянській родині. Його батько був сенатором, цивільним губернатором Санкт-Петербурга. Його рідні по матері – нащадки гетьмана Кирила Розумовського, міністри та придворні. Його рідні брати – поети Олексій, Олександр і Володимир разом із двоюрідним братом Олексієм Толстим створили знаменитого «Козьму Пруткова». Лев закінчив кадетський і пажеський корпуси. Далі навчався у петербурзькій Академії мистецтв у Карла Брюллова й Олексія Єгорова, які мали значний вплив на його формування як художника.

Свою мистецьку освіту він завершив пізніше, вже у Парижі.

Упродовж майже 5 років (з 1852 до 1856 рр.) Жемчужников подорожував Україною, слухав пісні кобзарів та бандуристів, багато  їх записував, також записував розповіді селян і чумаків. Усе це допомогло йому краще зрозуміти Україну і характер українців. Він мандрував селами України, деякий час жив у Василівці (сучасне Гоголеве) у матері Миколи Васильовича Гоголя. Тоді ж уперше познайомився з творчістю Тараса Шевченка. Жемчужников збирав фольклор, предмети побуту, робив етнографічні замальовки. Дружив із кобзарем Остапом Вересаєм.

Повернувшись до Петербурга після поїздки Україною, Жемчужников вивчав українську історію та літературу.

З 1857 до 1860 року Лев Михайлович подорожував країнами Європи та Близького Сходу. До цього його спонукали особисті обставини. Сучасники згадують, що аристократ Лев Жемчужников любив усе простонародне. Він носив простий одяг, шокуючи своїх високопоставлених родичів, дуже любив малювати селян, багато подорожував Україною і любив її всім серцем. Навіть одружився з кріпачкою Ольгою Степанівною Кабановою (1839–1909). 1856 року Лев Жемчужников гостював у маєтку Сергія де Бальмена в Линовиці. Там художник зустрів своє єдине та взаємне кохання. Це була дівчина-кріпачка Ольга, яка належала де Бальменам. Жемчужников декілька разів просив дати дівчині вольну, щоб одружитися з нею, та всякий раз отримував відмову. У нього не було іншого виходу як просто викрасти дівчину та емігрувати з нею закордон.

Ольга стала дружиною і вірним другом художника на все життя. Вони перебували за кордоном близько трьох років. Понад рік подорожували, відвідали Грецію, Єгипет, Ліван, Палестину, Сирію, а решту часу жили в Парижі. У Парижі Жемчужников навчався в майстерні А.Б. Глеза, який виявився чудовим педагогом, а також  відвідував майстерню свого давнього друга Лагоріо, на той час уже відомого живописця. Саме там, у Парижі, остаточно сформувалися художні погляди Жемчужникова.

Жемчужников серйозно зацікавився творчістю Рембрандта, особливо його офортами, тому і вивчати можливості техніки офорта почав на роботах Рембрандта. Ця техніка приваблювала його лаконізмом та багатотиражністю, що давало можливість популяризувати мистецтво серед населення. Почавши займатися офортом, Жемчужников звернувся до гравюр Тараса Шевченка. Його підкорила життєвість і простота сюжетів Шевченківської «Живописної України». Перебуваючи в Парижі, Лев Михайлович створив титульну сторінку уже до свого альбому офортів «Живописна Україна».

Жемчужников збирався ще кілька років прожити за кордоном, щоб завершити свою художню освіту, але 1860 року, на вимогу батька, повернувся додому. В Петербурзі, в жовтні 1860 року, відбулося його особисте знайомство з Тарасом Шевченком.

Але ще задовго до знайомства з Шевченком Жемчужников виявив піклування про поета. Відомо, що Лев Михайлович клопотав перед своїм родичем Василем О. Перовським, військовим губернатором Оренбурзького краю, про полегшення долі засланого Шевченка.

Шевченко також знав про Жемчужникова ще до їхнього знайомства. Вперше він згадав Жемчужникова у своєму щоденнику (запис від 10 листопада 1857 року), а також згадував його у листах до П. Куліша (1857 р.) та М. Лазаревського (1858 р.).

У Петербурзі Жемчужников і Шевченко зблизились і подружилися. Шевченко часто бував у родині Жемчужникових. Лев Михайлович ознайомив Тараса з властивостями французького гравірувального лаку. А Шевченко, в свою чергу, виконав портрет Жемчужникова, доля якого, на жаль, нам невідома. В останній раз вони зустрічалися за кілька місяців до смерті Шевченка. Смерть Тараса Григоровича глибоко вразила Жемчужникова. Художник малював поета в труні. Після смерті Шевченка Лев Михайлович вважав своїм обов’язком як художник продовжити велику справу свого друга. Він розпочав нову велику серію картин з українського життя, з української історії, ту саму «Живописну Україну», яку мріяв створити Тарас. При створенні офортів до цього альбому художник використовував мотиви малюнків, зроблених ним в Україні.

Перші офорти «Живописної України» побачили світ у квітні 1861 року, в третьому номері журналу «Основа». З квітня 1861 і до вересня 1862 року Лев Жемчужников видав додатком до журналу «Основа» 48 офортів, свою «Живописну Україну», в пам’ять однойменного Шевченкового видання. Він залучив до цієї роботи художників: І. Соколова, К. Трутовського, В. Верещагіна, О. Бейдемана, Л. Лагоріо. У поясненні до перших офортів своєї «Живописної України» Жемчужников писав: «Багато років тому Тарас Григорович Шевченко почав видавати альбом малюнків під назвою «Живописна Україна». Люблячи й глибоко поважаючи Тараса Григоровича, я вирішив назвати своє видання тим самим іменем, у пам’ять Шевченка. Нехай моя праця служить ніби продовженням колишньої праці Тараса Григоровича».

22 офорти Жемчужников виконав за своїми малюнками, зробленими в Україні ще в 1850-х роках. За малюнками інших художників він награвірував низку офортів. Найбільше використав Жемчужников малюнків Соколова: за ними він виконав 14 офортів. Отже переважну більшість офортів свого видання (а це 44 дошки) награвірував сам Жемчужников, 4 дошки – Верещагін, 1 дошку – Бейдеман. Як правило, це були портретні зображення, пейзажі або зображення окремих предметів народного побуту. Всі ці офорти супроводжувалися необхідними пояснювальними текстами, що друкувалися у кожному новому випуску журналу «Основа».

Жемчужников намагався зберегти у своїх гравюрах ту безпосередність начерку з натури, що притаманна етюду, ескізу – і саме це складає  надзвичайно привабливу чарівність рисунка. Від офортів Жемчужникова не можна відвести погляд.

Лев Михайлович був одним із перших, хто залишив для нащадків свої спогади про зустрічі з Тарасом. Вже 1861 року в журналі «Основа» Жемчужников написав спогади про поета («Спогади про Шевченка, його смерть і похорон», № 3 за 1861 рік). Жемчужников був власником кількох малюнків Шевченка, які одержав від Андрія Лизогуба і які пізніше передав Івану Терещенку – сину відомого цукропромисловця і мецената Миколи Терещенка, в будинку якого, на  бульварі Шевченка 12, нині розміщено Національний музей Тараса Шевченка.

Жемчужников також був автором статей, вміщених у журналі «Основа» (1861). У № 10 журналу окремий розділ він присвятив кобзареві Остапу Вересаю. Зустрічався з ним у селі Сокиринці (нині Чернігівської обл.), записав від нього думи і пісні, намалював його портрет, листувався з ним.

Отже, Жемчужников працював у техніці офорта з кінця 1850-х років, виконав цілу низку творів. Це в основному портрети і пейзажі.

Офорт «Покинута» (1860) – один із кращих офортів Жемчужникова. Художник виконав його перед своїм від’їздом з Парижа на батьківщину.

Тему «Покинутої» йому навіяла Шевченкова поема «Катерина».  В силуеті постаті молодої жінки немає нічого зайвого, всю її окреслено ніби однією лінією. Але кожна маленька деталь допомагає створити емоційний образ. Як згадував пізніше Жемчужников, Шевченко, побачивши офорт «Покинута», назвав його шекспірівським. У цій однофігурній композиції, дуже лаконічній і простій, художник зумів розкрити трагічну долю молодої жінки за часів кріпацтва.

У багатьох офортах Жемчужников застосовує техніку сухої голки і досягає особливої оксамитності штриха.

Ще одна прикметна риса гравюр Льва Жемчужникова – вони зберігають характер начерку з натури. Відтворюючи такий начерк в офорті, Жемчужников ніби підкреслював життєву достовірність твору.

Заслуга Льва Жемчужникова як офортиста є величезною. Слідом за Шевченком, захопившись технікою офорта, він збагатив українську художню культуру такими визначними творами, як «Живописна Україна», «Покинута», портрет М.О. Маркевича та ін. Жемчужников сприяв подальшому розвиткові мистецтва офорта, ознайомивши з технікою гравірування багатьох художників, серед яких такі відомі як І.І. Шишкін, В.Є. Маковський, Є.П. Махальцева та ін.

Все, що робив Лев Жемчужников, було спрямоване на розвиток української культури. Жемчужников, корінний росіянин, був гарячим патріотом України.

Помер Лев Михайлович 6 серпня 1912 року у місті Царське Село (нині – місто Пушкін).

Олена Слободянюк, старший науковий співробітник Національного музею Тараса Шевченка