Ботанічний рисунок – це один із різновидів наукового рисування. Він нерозривно пов'язаний з історією ботаніки як науки. Відмітна особливість цього жанру – гранична точність у зображенні рослин і всіх його складових частин. Первісне призначення ботанічного рисунка було безпосередньо пов'язане з необхідністю зображення лікарських рослин, а також з вивченням і науковим описом флори далеких окраїн і щойно відкритих країн.

Одна з найстаріших колекцій ботанічних зображень на Землі датується 1450 роком до нашої ери. Після переможного повернення фараона Тутмоса III з Сирії в одному з приміщень знаменитого єгипетського храму в Карнаку за його наказом були висічені сотні рельєфних зображень рослин і тварин. Сьогодні збереглася тільки нижня частина цієї споруди, що отримала назву «Ботанічний сад».

Необхідність опису лікувальних властивостей рослин привела до створення великих гербаріїв із зображенням рослин. Найстаріший гербарій був складений натуралістом античності Діоскорідесом (40-90 роках нашої ери) і називався «Dematerial Medica» («Про лікарські речовини»). Описом і зображенням рослин в стародавні часи займалися не художники, а натуралісти і ботаніки. Тому довгий час схематичне зображення флори і фауни для практичних цілей вважалося цілком достатнім.

Ми не маємо відомостей про всі особливості техніки наукового рисування і можемо лише припустити, якими спеціальними засобами володів експедиційний художник. В силу тяжких польових умов (вітер, дощ, комахи) зображувати зібрані рослини з натури,  в свіжому вигляді, було не завжди можливо. Хоча на декотрих рисунках зображені вінчики мають форму і забарвлення, які неможливо зберегти при самому ретельному сушінні. Отже, їх зображували безпосередньо в полі. Деякі рослини малювали з гербарних зразків, під час зимових камеральних обробок матеріалу. При цьому, можливо, практикувався метод, званий німецьким терміном «das Naturselbstdruk», тобто виготовлення «натуральних cамопечатних» відбитків рослин або інших природно-історичних об'єктів. Метод, що його було винайдено наприкінці  XVII століття в Німеччині,  став на той час  досить популярним. Відповідно до опису сучасника, такий спосіб припускав виготовлення відбитка методом безпосереднього контакту поверхні сухого гербарного зразка, який покривали спеціальним барвником, з папером. Відбиток виходив у результаті прокатування валиком по зразку. Відтиск можна було отримати в декількох екземплярах. Маючи відповідну навичку, можна було виготовляти високоякісні зображення рослин. Але починаючи вже з XV століття необхідність у систематизації накопичених відомостей, а також  у створенні докладних визначників рослин примусила залучати до цієї роботи художників. Так з'явилися ботанічні ілюстратори.

Художники епохи Відродження уважно вивчали живі рослини і зображали їх  гранично реалістично. Одним з перших і найбільш відомим був німецький художник Альбрехт Дюрер (1471-1528). Він досяг досконалості в зображенні рослин і проклав шлях, по якому йшли живописці і рисувальники наступних поколінь. Дюрер рекомендував молодим художникам: «Ретельно вивчайте природу. Керуйтеся природою, не відходьте від неї, не думайте, що ви можете створити щось краще самостійно. Це буде вашою помилкою, адже справжнє мистецтво заховане в природі, і той, хто може зобразити його, володіє ним». Правоту цих слів демонструють його малюнки, які ось уже 500 років захоплюють глядача стриманою і вишуканою простотою.

Значення рисунку для наукових досліджень XVII-XVIII століть є настільки великим, що його необхідно розглядати не стільки як ілюстрацію, але як частину наукових досліджень. Вчені-ботаніки багато чим зобов'язані художникам. Саме з уважного розглядання устрою квітки починалося багато відкриттів у ботанічній систематиці.«Мистецтво, що перетворює науку», – так сказав знаменитий учений-біолог Жорж Кюв'є про роботи швейцарського ботаніка Конрада Геснера (1516-1568), який у процесі вивчення рослини робив тисячі замальовок пагонів, квіток, плодів. У наукових роботах того часу зображення фіксувало не просто об'єкт вивчення, а й у ряді випадків сам процес, що досліджується. Зрозуміло, що вимоги до художника були високі. Він не тільки мав бути талановитим художником, а й дійти до суті предмета зображення. Важливу роль при цьому відігравала не тільки точність фіксації об'єкта, а й підбір фарб. Саме таким унікальним ілюстратором і була Марія Сибілла Меріан (1647 - 1717) – художниця і дослідниця, що відобразила у своїх акварелях вражаючий світ тварин і рослин.

Марія Сибілла народилася у Франкфурті, в родині відомого видавця і гравера на міді, після смерті якого вітчимом її став відомий художник-флорист. У такому творчому середовищі і виросла талановита художниця. Малюнки і акварелі Меріан і тепер вражають дослідників упевненістю руки. В них не можна  знайти ані ледь помітних слідів олівця, ані авторського виправлення або змін. Незвичайна точність і тонкість у передачі деталей – найскладніших  візерунків на раковинах або крилах метелика – змушують дивуватися, яким пензлем і з якими очима можна провести подібні лінії. При всій точності ці зображення не можуть бути названі натуралістичними. Рослини на її малюнках виглядають не так, як вони росли на землі або лежали на столі. Художницею відкинуті всі випадковості формального положення об’єкту, підкреслені систематичні ознаки стебел тощо, заокруглення листя мають характер витонченого орнаменту. Для своїх творів М.-С. Меріан найчастіше використовувала тонкий пергамент «charta non nata» («ненароджена шкіра»), ґрунтувала його білим кольором, щоб поверхня вийшла ніжною і гладенькою, писала переважно аквареллю та гуашшю. Вражає те, що через майже чотириста років фарби виглядають так живо, наче художниця тільки-но відклала  пензель. Сенс своєї багаторічної і великотрудної роботи Марія Сибілла Меріан пояснювала так: «Мені захотілося... представити божественне диво, щоб прославити Бога як творця цих найдрібніших черв'ячків».

У XVIII столітті «ботанічний рисунок», як і «ботанічний натюрморт», стає модним у багатьох країнах. У Франції це було століття П'єра-Жозефа Редуте (1759 - 1840), якого називають найбільш уславленим живописцем квітів свого часу і найпопулярнішим в історії ботанічного рисунка. Він був відомий у всій Європі і користувався покровительством королівського двору. Редуте писав виключно квіти. Королева Марія-Антуанетта (1755 – 1793), захоплена його талантом, подарувала Редуте титул придворного живописця. Майстер, прозваний сучасниками «Рафаелем квітів», створив понад 6000 флористичних малюнків, гравюр і картин, що відрізнялися високою ботанічною точністю. Особливою увагою художника користувалися троянди. Дружина Наполеона Бонапарта, імператриця Жозефіна (1763 - 1814), зібрала чудову колекцію цих квітів. Кажуть, ніби всі наполеонівські воєначальники привозили з підкорених країн до Франції кращі сорти троянд, а Редуте рятував їх від прив'ядання на своїх картинах і гравюрах. Художнику вдалося пережити і Велику французьку революцію і політичні катаклізми, що прийшли за нею (1789-1794). Під час революції він стежив за садами, які згодом стали національним надбанням, і робив замальовки для Музею природної історії. У часи правління Наполеона (1769 - 1821) П.-Ж. Редуте видає збірки акварелей і малюнків екзотичних рослин Японії, Південної Африки, Австралії і розкішні альбоми зі звичними польовими й садовими рослинами – повійками, дзвониками, братками. Неповторна і  надзвичайно витончена манера виконання  його ілюстрацій стає ознакою нового ботанічного стилю живопису.

У Росії традиція ботанічного рисунку також мала високих покровителів. Імператор Петро Перший (1672 – 1725) придбав у 1717 році велику кількість рисунків знаменитої Марії-Сибілли  Меріан, якими він захоплювався. На сьогодні більше 250 рисунків і акварелей цієї прославленої художниці зберігається в Санкт-Петербурзі в Кунсткамері.

Згодом, в епоху правління Катерини Великої (1729 – 1796), завдяки її  зацікавленості досягненнями європейських книговидавців, була видана багатотомна «Flora Rossica» («Флора Росії»).

Виданню ботанічних праць передували наукові експедиції, до складу яких входили спеціально навчені художники. У XVIII столітті таких художників готувала Рисувальна палата Академії наук Росії, а потім і Академія мистецтв, що відкрилася в 1757 році. Основними вимогами до експедиційних рисувальників були не тільки вірність натурі, а й тонка спостережливість. Їх імена, незважаючи на величезний внесок у науку, історія майже не зберегла. Серед небагатьох відомих нам художників, які брали участь у наукових експедиціях по Сибіру, ​​Алтаю, Криму та Кавказу, можна назвати Григорія Петрова, Миколу Дмитрієва, Якова Матеса, Йоганна Георга Гейслера. Доля школи ботанічного  рисунку в Росії не була легкою і не мала того поступального руху до досконалості, який сприяв появі шедеврів нідерландської, німецької, австрійської, французької або англійської шкіл ботанічного рисунку. Вона складалася стихійно і еклектично, орієнтуючись на найрізноманітніші зарубіжні зразки, знала злети і провали, і обірвалася, так і не діставши зрілості.

Незважаючи на те, що художники-флористи в усі часи відрізнялися індивідуальною манерою і технікою письма, різноманітністю підходів і стилів у зображенні рослин, їх всіх об'єднувало прагнення якомога достовірніше передати красу живої природи. Ймовірно, цим можна пояснити, що тендітні, поетичні і щирі образи квітів і тепер продовжують радувати глядача і занурюють нас до дивного світу рослин, що заворожує. Очевидно, що сама форма так званого «ботанічного рисунка» була парадоксальною: крім свого наукового призначення  він ставав явищем мистецтва – не тільки по суті, але і за формою свого побутування. Ботанічні рисунки, як і ботанічні натюрморти, часто ставали подарунком або прикрашали альбоми – тобто були елементом художньої культури, «предметом мистецтва».

Одним з яскравих художників, що працював в жанрі ботанічного натюрморту, був Федір Петрович Толстой (1783 – 1873). Людина великих і різноманітних знань, він, серед іншого, цікавився і ботанікою. Художник згадував, що приводом до малювання квітів послужили для нього показані йому імператрицею Єлизаветою Олексіївною (1779 – 1826) акварелі французького художника (можливо, як раз П.-Ж. Редуте або якого-небудь майстра його кола). Імператриця запропонувала Толстому зробити щось подібне.

Декотрі акварелі цього художника прямо відносяться до форми «ботанічного рисунка». Це такі, в яких об’єкти  зображуються ізольовано, поза середовищем. В інших роботах чітко виражена форма натюрморту.  Ті та інші гранично ілюзорні. Художник явно «копіює» натуру – він прагне, кажучи його словами, «з суворою чіткістю передати з натури на папір квітку, що копіюється такою, як віна є, з усіма найменшими подробицями, що належать цій квітці». Ф.Толстой не боявся «обманювати» око глядача, зображуючи, немов «живі», краплі роси, що готові зісковзнути з аркуша. Художник ніби кладе гілочку смородини на плоску поверхню так, що вона відкидає тінь і малює поряд краплю роси з граничним натуралізмом. Ягоди смородини ідеально гладкі і немов підсвічуються зсередини, щоб можна було бачити, які вони прозорі, яскраві, яка тонка у них шкірка. Виникає ігровий ефект – реальний фон аркуша, на якому виконано малюнок, здається лише зображенням паперу. Художник хоче не стільки обдурити, скільки заінтригувати глядача, змішуючи ілюзію і дійсність. Дивлячись на  акварелі Ф.Толстого, легко переконатися, що прагнення до граничної точності не служить перешкодою мистецтву. Натюрмортні рисунки Ф.Толстого сміливо можуть бути віднесені до найвищих досягнень російського образотворчого мистецтва першої половини XIX століття.

Велике зібрання ботанічних рисунків і натюрмортів, що зберігається в Національному музеї «Київська картинна галерея», належало раніше шляхетному роду Рєпніних і знаходилося в їх яготинському маєтку. Яготин був резиденцією останнього гетьмана Малоросії Кирила Григоровича Розумовського (1720-1803). Вийшовши у відставку в 1794 році, він оселився в Яготині, у прекрасному садибному будинку. Крім великої бібліотеки Розумовський зумів зібрати унікальні колекції порцеляни, меблів, картин і гравюр. Можливо тоді ж склалася і колекція ботанічного рисунка. Згодом всі колекції перейшли до онуки Розумовського – Варвари Олексіївни, яка вийшла заміж за князя Н.Г.Репніна-Волконського. Так багатюща колекція старожитностей разом із садибою перейшла з роду Розумовських до роду Рєпніних. Після 1919 року вцілілі після революційних потрясінь і пожежі експонати потрапили в музейні зібрання. Серед предметів мистецтва, що надійшли до Національного музею «Київська картинна галерея» з Яготина, були і ботанічні рисунки, виконані маловідомими російськими та західноєвропейськими художниками (Єргольською, Мессершмідт, Ріхтером). На цих чудових акварелях, що відрізняються філігранною технікою виконання, рослини зображені з усіма притаманними їм подробицями. Можна розглянути пожовклий край листа, зроблений гусеницею отвір і смарагдового жука, що сидить на пелюстці. Під час підготовки виставки «Флора і фауна в образотворчому мистецтві», що проходила в залах музею, для уточнення найменувань деяких зображених на малюнках рослин і птахів, були запрошені наукові співробітники Київського природознавчого музею. Завдяки вражаючій точності зображень, фахівці з легкістю змогли визначити види і типи екзотичних рослин і птахів.

Ботанічний рисунок цілком справедливо порівнюють з ефектом «зорових трубок», що дозволяють досконально точно і любовно вдивлятися у світ. Створені ботанічними ілюстраторами образи розкривають дивовижну різноманітність рослинного і тваринного світу і стають своєрідним символом храму природи.

Агеєва Н.Є., Національний музей «Київська картинна галерея»

Словник:
Акварель – живописна техніка, що використовує спеціальні акварельні фарби, які при розчиненні у воді утворюють прозору суспензію тонкого пігменту.
Відродження – епоха в історії культури Європи, що прийшла на зміну культурі Середніх століть.
Гербарій – колекція засушених рослин, препарованих відповідно до певних правил.
Гравер – майстер, який за допомогою різних прийомів гравірування створює образотворчі або орнаментальні композиції; виконавець гравюри, що працює за своїм або чужим рисунком.
Ґрунтовка  - проміжний шар, що наноситься на основу (поверхню стіни, дошки, полотна, картону) з метою забезпечити її міцний зв'язок з фарбовим шаром, а також створити для живопису бажаний  колірний фон (білий, коричневий, сірий) і фактуру (гладку, зернисту та ін.).
Гуаш - вид клейових водорозчинних фарб, більш щільний і матовий, ніж акварель.
Зорова (підзорна) трубка (труба) - оптичний прилад для спостереження віддалених об'єктів.
Камеральна обробка - огляд, замальовка, морфологічний опис зібраних рослин і тварин, детальне вивчення і вимірювання окремих органів, сушка рослин, монтування і оформлення гербаріїв і колекцій із зібраного матеріалу.
Кунсткамера - кабінет рідкостей, тепер - Музей антропології і етнографії імені Петра Великого Російської академії наук, - перший музей Росії, заснований імператором Петром Першим, знаходиться в Санкт-Петербурзі.
Натураліст – природознавець , науковець, який займається вивченням природи - головним чином зоолог чи ботанік.
Рельєф - вид образотворчого мистецтва, один з основних видів скульптури; об’ємне зображення предметів, що лише частково виступають над площиною.
Систематика - допоміжна дисципліна, яка допомагає упорядковувати об'єкти, що вивчаються даною наукою.
Фауна - сукупність видів тварин, що мешкають на певній території або акваторії.
Флора - історично сформована сукупність видів рослин, приурочена до певного географічного простору.