Музика – це не тільки розрядка емоцій. Вона будить добрі почуття, надихала великих письменників, художників і, звичайно ж, самих композиторів. Добре відома й зворотна адреса – багато діячів науки й культури внесли помітний вклад у розвиток музики.  А як справи в хіміків, з погляду їхніх музичних дарувань?

Зі спогадів колег і учнів добре відомо, що протягом усього життя жагуче любив музику й сам був неабияким музикантом – чудово грав на фортепіано – академік АН України, видатний фізико-хімік, автор першого виробництва важкої води в СРСР Олександр Ілліч Бродський (1895-1986).

Не менш жагуче любив  музику й був чудовим виконавцем творів на піаніно, хімік-органік, засновник Фізико-хімічного інституту НАН України, автор першого вітчизняного транквілізатора, академік Олексій Всеволодович Богатський (1929-1983). Учень Олексія Всеволодовича – академік Сергій Андронаті, перш ніж сягнути визнаних вершин сучасної біоорганічної хімії, закінчив музикальну школу за класом скрипки. Певно ж, багато хто з одеситів пам‘ятає його віртуозне виконання Антоніо Вівальді в концерті для двох скрипок.

Хіміки-музиканти були і є, звичайно, не тільки в Україні. Так, один із засновників хімії фосфорорганічних сполук академік АН СРСР Олександр Єрмінінгельдович Арбузов (1877-1968) був знавцем і тонким цінителем музики. Він був прекрасним скрипалем і неодноразово давав сольні концерти, працював концертмейстером Будинку вчених у Казані. Ще в 1911 році Арбузов організував квартет при Казанському університеті. З його ініціативи був також організований симфонічний оркестр із професорсько-викладацького складу вузів Казані. Грав Арбузов не тільки на скрипці. Якось у молодості він заблукав до Федірівського монастиря і побачив у руках одного з ченців гармонь. Піддавшись спокусі, Арбузов попросив інструмент і заграв російські танцювальні мелодії. Ченці послухали-послухали – і раптом, підібравши ряси, пустилися в танок. «Музика допомагала мені завжди й у всьому» – згадував академік.

Музикальні здібності мав знаменитий німецький фізико-хімік Вільгельм Оствальд (1853-1932), лауреат Нобелівської премії з хімії (1909).  По вечорах він полюбляв грати на скрипці або ж на роялі – у чотири руки разом зі своєю дружиною. Був він і відмінний віолончеліст. Грав в оркестрі міста Дерпта (нині Тарту).

Грою на фортепіано зачарував свою майбутню дружину Анрі Девілль (1818-1881) – відомий французький хімік-неорганік. Він розробив технологічний спосіб одержання алюмінію й магнію, виготовив у 1872 році зі сплаву платини з іридієм міжнародні еталони метра й кілограма, здійснив ряд інших важливих відкриттів. У молодості Анрі довго вагався, вибираючи між хімією й музикою. І лише приклад старшого брата Шарля, майбутнього геолога, академіка, вирішив справу на користь хімії.

У 1864 році англійський хімік Джон Ньюлендс (1837-1898) розташував всі відомі тоді 62 хімічні елементи вертикальними стовпцями по 7 елементів у кожному. За таким підходом він виявив закономірність, що назвав «законом октав»: близькі за властивостями елементи, як і близькі за звучанням ноти в музичній октаві, можна було виявити через кожні 7 елементів. «Восьмий елемент, – писав Ньюлендс, – як би є повторенням першого, подібно восьмій ноті октави в музиці». Але із «законом октав» Ньюлендсу не повезло: таблиця мала безліч недоліків, і сучасники зовсім її проігнорували. Чого варте тільки єхидне зауваження професора фізики Джорджа Фостера (1835-1919): чи не пробував Ньюлендс пошукати яку-небудь іншу закономірність серед хімічних елементів, розташувавши їх, наприклад, за абеткою назв...

Шведський біохімік Аксель Теорелль (1903-1982), який одержав у 1955 році Нобелівську премію з фізіології й медицині за роботи в галузі хімії біологічних каталізаторів – ферментів та механізму їхньої дії, був не тільки здібним віолончелістом, але й керівником Стокгольмського філармонічного товариства. Ще один лауреат Нобелівської премії з хімії, американець Вільям Ліпскомб  (він одержав її в 1976 році за дослідження структури бороводнів та природи хімічних зв'язків у них) грав на кларнеті в симфонічному оркестрі міста Міннеаполіса. «Камерна музика – моя невгамована пристрасть» – говорить у своїх інтерв‘ю видатний хімік сучасності.

Хіміки-композитори

Були серед хіміків і визнані композитори. Так,  в Українському державному хіміко-технологічному університеті з гордістю згадують про свого випускника Ю.Л. Грінштейна (1934-2004). Юрій Леонідович  закінчив музичну школу в Дніпропетровську, потім аспірантуру в Москві. Кандидат технічних наук. Автор 56 наукових праць. Успішно поєднував дослідження з хімії в Інституті технічного скла з роботою концертмейстера групи альтів у симфонічному оркестрі Будинку вчених. Він автор трьох симфоній, концертів для фагота, популярних пісень, гімну студентів Російського університету нафти та газу ім. І.М. Губкіна і багатьох інших музичних здобутків.

Перший номер журналу «Chemical Heritage Foundation»/«Хімічний фонд спадщини» (США) за 1997 рік віддав належне знаменитому російському хіміку-композитору О.П. Бородіну (1883-1887). Олександр Порфирійович створив оперу «Князь Ігор», «Половецькі танці», симфонії, струнні квартети. Доктор медицини, а пізніше – професор хімії, з дитинства палко захоплювався рівною мірою музикою і хімією. Цю  пристрасть він проніс через все життя.

Великий російський хімік Микола Зінін (1812-1880), у якого робив свої перші кроки в хімії Бородін, не  схвалював  його  захоплення  музикою. «Поменше займайтеся романсами, — говорив він майбутньому композиторові, котрий визначив цілий напрямок у російській  симфонічній музиці. – На вас я покладаю всі свої надії... А Ви все думаєте про музику й двох зайців».

І все-таки сам Бородін уважав головною справою свого життя не музику, а заняття хімією. Бородін опублікував 42 наукові  статті з органічної хімії, розробив нові способи синтезу різних органічних сполук. Його ім'я займає почесне місце в довіднику «Видатні хіміки світу». В анналах хімії назавжди залишиться реакція Бородіна – декарбоксилування срібних солей карбонових кислот (1861). Тільки за час трирічного закордонного відрядження, працюючи в хімічних лабораторіях Гейдельберга, Парижа й Пізи, молодий Бородін (йому тоді не було й 30 років) опублікував більше 10 робіт з хімії німецькою, французькою й італійською мовами. Його працездатність була дивною. Так, перебуваючи в Гейдельберзі, він протягом 12 годин – з 5 ранку до 5 вечора – працював у лабораторії, а потім, після відпочинку, з 8 вечора до пізньої ночі віддавав себе музиці. У такому шаленому темпі Бородін працював все життя. І це не пройшло для нього без наслідків. Він раптово помер у віці 53 років.

Еміль Воточек (1872-1950) – відомий чеський хімік-органік. Всерйоз зайнявся композиторською справою лише наприкінці своєї наукової кар'єр. Але за 15 років до своєї кончини написав близько 60 творів – оркестрові й камерні концерти, сонати для фортепіано, близько 30 пісень. Його улюблений здобуток – оркестрова рапсодія «Від зорі до сутінків життя». Професор Воточек завідував кафедрою експериментальної неорганічної та органічної хімії в Празькому політехнічному інституті, був ректором Празького інституту хімічної технології. Написав підручник із загальної хімії, відомий не одному поколінню чеських хіміків, опублікував близько 300 наукових праць з хімії вуглеводів.

Багато хто з хіміків старшого покоління знають журнал «Collection of Czechoslovak Chemical Communications» / «Збірник чехословацьких хімічних повідомлень». Але, можливо, мало хто звертав увагу на те, що засновником цього журналу, його редактором і навіть перекладачем був професор Воточек. Журнал публікував статті європейськими мовами і тривалий час був єдиним науковим органом, що знайомив учених Заходу з роботами чехословацьких і наших учених.

Аналогічні приклади музичних дарувань хіміків за бажанням можна продовжити.

Композитор-хімік

      Були й композитори, які захоплювалися хімією. Наведемо один приклад. Сер Едуард Елгар (1857-1934) – видатний англійський композитор. Наприкінці життя йому було даровано звання Королівського музиканта, а також титул баронета. Прославився Елгар своїми творами «Мрія про церемонії», «Помпезні й спеціальні марші», «Концерт для віолончелі». Нині складається враження, що Елгар писав у всіх музичних жанрах. Серед його творів – симфонії, скрипкові й фортепіанні сонати, віолончельні концерти, марші, пісні тощо. Немає лише опер. А ось часті заняття хімічними експериментами було його хобі.

У глибині свого саду він спорудив непоказну будівлю, де розмістив добре обладнану для тих часів хімічну лабораторію. За  спогадами його товариша Баррі Ріда, один раз у ході якогось хімічного синтезу, Елгара осінила музична ідея, й він, геть забувши про експеримент, поквапився до піаніно. Коли ж партії ріжка й труби було майже закінчено, зненацька пролунав страшний гуркіт, що потряс округу, – такий сильний, начебто барабани й литаври оркестрів світу вдарили разом. На кілька коротких митей запанувала мертва тиша, потім відкрилися вікна й двері найближчих будинків. Елгар закурив трубку й підійшов до садової хвіртки. Із хвіртки навпроти виглянув сусід:

– Сер, Ви нічого не чули? Дуже схоже на вибух!
– Так, – відповів Елгар. – Я чув. А що це було?

Зв'язок між музичними захопленнями хіміків і їхньою професією

Багато відкриттів, зокрема, й у галузі хімії, часто відбуваються як би випадково,   раптом – начебто «осяяння». І проблема, що довго мучила вченого, несподівано одержує своє розв‘язання. Як правило, цьому передує тривала й кропітка робота, факти поступово накопичуються в підсвідомості й чекають лише поштовху, щоб сформуватися в струнку логічну систему. Іноді це відбувається навіть уві сні (згадаємо знаменитий «віщий» сон Дмитра Менделєєва щодо Періодичної системи хімічних елементів).

Але такий поштовх може дати й музика, що для її цінителя й шанувальника є найсильнішим емоційним фактором. У відомого російського популяризатора хімії Іллі Леєнсона можна прочитати історію, що відбулася з американським фізико-хіміком Казимиром Фаянсом (1887-1975), поляком за походженням. Він відомий як автор закону радіоактивного зсуву. Зробив Фаянс це відкриття, будучи ще молодим доцентом Вищої технічної школи в Карлсруе (Німеччина). Як згадує сам Фаянс, основна ідея цього закону прийшла до нього 23 листопада 1912 року в той момент, коли він слухав надзвичайно популярну й нині оперу Ріхарда Вагнера «Трістан і Ізольда». П'ять місяців по тому Фаянсу вдалося вирішити ще одну наукову проблему: він знайшов взаємозв'язок між стабільністю й атомною масою ізотопів радіоактивного елемента. Разюче, але рішення цієї проблеми також прийшло до нього в концертному залі. Цього разу – під час виконання комічної опери Альберта Лорцінга «Цар і тесля, або Два Петра».

Найчастіше великі хіміки були різнобічно обдарованими людьми. Вони були не тільки чудовими вченими, які внесли істотний внесок у науку хімію, але дехто з них відмінно грав на музичних інструментах чи писав музику. Тож викладене вище свідчить про те, що обдарованість в одній галузі людської діяльності зовсім не виключає й високої обдарованості в інших галузях.

Григорій Ковтун, член-кореспондент НАН України