Ще в 1918 році професор П. Тутковський писав: «У кожному підручнику з мінералогії ми знайдемо вказівку, що бурштин перебуває в Європі в найбільшій кількості у покладах буровугільної третинної і частково льодовикової епох у північній Прусії, на берегах Балтійського моря; зустрічається він також у Курляндії, Ліфляндії, Сицилії (біля Катанні) та Іспанії. Але про те, що бурштин вищої якості перебуває у досить великій кількості у нас в Україні, знають тільки фахівці, а також ті наші київські та волинські майстри, що купують його у селян за, як правило, низьку ціну, а потім продають бурштинові вироби, начебто закордонні, і беруть за це потрійну ціну».
Бурштин і вироби з нього дійсно в нас цінувалися, причому обробка на токарському верстаті й полірування були досить прості. До революції бурштиновий портсигар, вправлений у золото, коштував, залежно від сорту каменю, від 75 до 100 рублів, причому золото становило лише десяту частину цієї ціни. Навіть шматки неопрацьованого бурштину продавалися дорого: той же Тутковський наводить приклад, коли самородок цього каменю вагою в 12 фунтів (близько п’яти кілограмів), знайдений у Прибалтиці, був придбаний за 12 тисяч німецьких марок. Іншу бурштинову «брилу» 12 з половиною фунтів вагою, знайдену ще раніше, оцінили в 30 тисяч марок! Але ж це, нагадаємо, були царські рублі й кайзерівські марки, що коштували незмірно більше, ніж їх нинішні «тезки»...
Слов’яни бурштин знали здавна, охоче використовували його у виробництві прикрас. Він користувався славою чарівного (ймовірно, через властивість помітно електризуватися при натиранні); багато дослідників ототожнюють бурштин з «латир» або «алатир-каменем», що «всім каменям мати». Взагалі, бурштину в міфології пощастило: достатньо глянути на краплі окам’янілої третинної смоли, знайдені на Волині, щоб зрозуміти греків, які вважали бурштин застиглими сльозами сестер напівбога Фаетона. Коли зухвалий син Геліоса-Сонця, узявшись правити кіньми батька, що везуть через небозвід денне світило, розбився й загинув, сестри Фаетона, Геліади, від горя перетворилися на тополі; їхні золоті сльози стали бурштином, що падають у води ріки Еридан...
Українські селяни здавна звернули увагу й на те, що бурштин легкий, як краплі води, і на його здатність танути на вогні або горіти, видаючи сильний приємний аромат. У церквах бурштин додавали до ладану для палінь... Тому в народі третинна смола й була прозвана «горілим каменем»; прищепилася також польська назва «бурштин», в свою чергу, що є перекручуванням німецького Bernstein – бурштин. Втім, у народному житті чудо-камінь не мав широкого застосування, хіба що робили з нього ґудзики або, частіше, спалювали для забави, для гарного запаху. Всерйоз добувати бурштин по селах почали лише тоді, коли мінералом зацікавилися перекупники.
Однак лікарі на Русі не залишали без уваги «латир-камінь», шматочки якого нерідко лежали в їхніх сумках разом із цілющими травами. Чи то прикладанням, чи то окурюванням намагалися лікувати золотуху й пухлини, очні й жіночі хвороби; ще частіше використовували, як амулети, скажемо, для захисту дітей від хворості.
Цікаво, що одна з найцікавіших властивостей викопної смоли – це здатність містити в собі тільця древніх комах, павутинні тенета, листки, квіти або плоди вимерлих рослин; цю властивість оброблювачі вважали вадою каменю! Тутковський пише: «Домові майстри («кустарі»), що обробляють бурштин у Волинській та Київській губерніях, вважають сторонні тіла комах та ін. недоліком «товару», ретельно вирізають їх та викидають, причому безповоротно гине для науки безліч організмів, які жили колись у нас».
Шматки бурштину та вироби з нього – перстні, намиста тощо нерідко знаходили при археологічних розкопках, у могильниках і городищах часів Київської Русі, та й більш ранніх теж. Зокрема, бурштинові знахідки дала Князівська гора під Каневом; шляхетний мінерал витягали з городищ і поховань на Черкащині і Волині, з кургану Перетятиха, де в складі експедиції трудився молодий Тарас Шевченко...
Про природний бурштин, виявлений у Києві, уперше повідомляє джерело 1797 року. Під час будівництва відомого, уже неіснуючого Київського ланцюгового моста, на початку 1850-х років, з дна підняли великий шматок сіро-жовтого бурштину. У 1873 році більш ніж п’ятдесят великих уламків бурштину, вагою майже до кілограма, викопали в «зелених пісках» біля цегляного заводу на Деміївці...
Кам’яну смолу знаходили в річці під Катеринославом, тепер Дніпропетровськом (витягали сіткою разом з рибою), у буровугільних шарах і пісках Волині, Рівненщини, Полтавщини... Там, де немає корінних родовищ бурштину, він попадався серед валунів, нанесених льодовиком, часто й сам обкатаний.
Після танення снігів, після літніх злив струмки виносили шматочки бурштину в широкі русла, у зарослі кущами яри. На правому березі Дніпра, між Києвом і Трипіллям, по переказам, люди підбирали згустки «горілого каменю» завбільшки з круглий хліб... Багаті бурштином були околиці знаменитого села Підгірці, що дало назву підгірцевській археологічній культурі, сіл Хотів і Старі Петрівці...
Словом, не було й немає потреби подорожувати нам з вами до сивої Балтики, на жарку Сицилію, шукати міфічну ріку Еридан, щоб знайти золотий камінь, оспіваний поетами. Він – поруч з нами...
Андрій Дмитрук, журналіст
![Математика: проблеми теорії чисел [2]](/images/202404ua/numbers-theory.jpg)
Засновник та видавець