Будьте ж мудрі, як змії,
і невинні, як голубки
Не будемо вдаватися в роздуми про доцільність повного відсторонення від цивілізації та прийняття аскети відлюдника. Що робить пересічна сучасна людина для відновлення первозданної гармонії?
По-перше, застосовує енергозберігаючі технології; по-друге переорієнтовується на товари з натуральної речовини (одяг, продукти харчування, меблі тощо). Це добре, але зауважте: перше корисне для гаманця людини, друге – для її здоров'я. Коли ж справа доходить до вчинків, які не обіцяють нам ніякої користі, інтерес до гармонії з природою згасає.
На жаль, нерідко доводиться спостерігати як не лише бешкетні хлопчаки, але й миловидні дівчата, не задумуючись, можуть розчавити мураху тільки тому, що вона може вкусити. І хоча навряд у комах є відчуття болю ідентичне людському, але ж навіщо? «Блажен муж, який тварин милує», – написав ще 2500 років тому іудейський цар Давид у псалмі, але кількість бездумно роздавлених мурах, павуків, хробаків, жаб та інших рівноправних жителів планети від цього не зменшилася.
Що ж уже говорити про змій, початок ворожнечі з якими людство поклало ще з часів Адама та Єви! Звісно, можна віднайти приклади позитивного ставлення до «гадів-плазунів» у народі. Але здебільшого людська думка про них близька до того що: «з гадюки виростають чорти, і тому вона нечиста... Гадюка дуже шкідлива, особливо так званий полоз, за її забиття відпускається сім тяжких гріхів. Убити гадюку – це ніби сім літургій прослухати»[1].
Дехто стверджує, що страх перед тваринами-плазунами у них вроджений, і тому нічого тут не вдієш. Але це не так: ми можемо не пам'ятати, коли саме у нас виник страх перед зміями, але він не вроджений, а набутий.
Американські психологи Майкл Кук та Сьюзен Мінекі достовірно довели, що мавпочки, які виросли в неволі, не лише не бояться змій, але навіть виявляють до них інтерес (такий величезний хробак повзає та ще й шипить – це ж цікаво!). Проте, після перегляду відео, на якому їхні вільні родичі лякаються змії (а мавпи дуже добре знаються на мові жестів) – у мавпочок-глядачів також виникав страх перед зміями, навіть іграшковими. Іншій групі мавп показали подібне відео, але замість змій було змонтоване зображення квітки та кролика. В результаті мавпочки-глядачі почали боятися квітів та кроликів. Цей експеримент свідчить, що страх перед зміями мавпи набувають з часом, спостерігаючи його в старших.
Імовірно, подібну ситуацію маємо і з людьми, оскільки є діти, які зовсім не бояться змій, павуків і навіть пацюків. Страх породжує ненависть, хоча насправді ми не завжди навіть знаємо, чого слід очікувати від «гадів». І цей страх значною мірою долається знаннями. Отож, «будьте мудрі, як змії».
Хто плазує в Україні? Всупереч розповсюдженій думці – не все безруке-безноге, яке плазує по землі, є змією.
У складі класу Плазуни (латиною: Reptilia) вирізняють ряд Лускаті. Це чисельний на види таксон, тому його для зручності поділяють на чотири підряди: Хамелеонів, Ящірок, Змій та екзотичних Амфісбен.
Витягнуте тіло без кінцівок властиве не лише представникам підряду Змії. Такий вигляд можуть мати деякі Ящірки. Наприклад, у фауні України відомі ящірки жовтопуз (Ophisaurus apodus) та веретільниця ламка (Anguis fragilis). Перший вид можна зустріти в нашій державі лише на південному узбережжі Криму та на мисі Казантип. Хоча завдяки організації щорічної оргії «Республіка Казантип» цілком імовірно, що цю територію можна виключити з ареалу жовтопуза.
Веретільниця є звичайним видом на території Правобережної України, але її чисельність в південних областях значно нижча, а в Одеській області не виявлена взагалі. На лівобережній Україні веретільниця зустрічається приблизно до південної межі Харківської та Полтавської областей.
Обидва види, як і подобає ящіркам, абсолютно не отруйні. Незважаючи на відсутність кінцівок, про те, що це не змії, а ящірки, можна переконатися хоча б за такою ознакою, як наявність повік на очах. Під час моргання рогівка ока зволожується. Змії позбавлені такої потреби, оскільки їхні очі вкриті прозорою лускою, яка запобігає пересиханню. Відповідно повіки у них редуковані. Недарма в народі тривалий погляд, що не мигає, інколи порівнюють зі зміїним. З цієї ж причини їхній погляд наділяють гіпнотичними властивостями, що неправильно.
Проте, коли люди бачать жовтопуза чи веретільницю, то, зазвичай, не звертають уваги на їхні очі. Відсутність кінцівок, видовжене тіло – цього цілком достатньо, щоб сприйняти їх за змію. В кращому випадку така зустріч закінчується взаємною втечею. У гіршому – загибеллю тварини. До речі, жовтопуза занесено до Червоної книги України з природоохоронним статусом «зникаючий вид».
Тепер власне про змій. У фауні України цей підряд представлений п'ятьма родами: вужі (2 види), мідянки (1 вид), гадюки (2 або 3 види) та два роди полозів (загалом 5 видів).
Отруйні залози є лише у гадюк. Усі інші види змій, які мешкають на території України, НЕ ОТРУЙНІ.
Коротко про неотруйні види:
Вужі – змії середніх розмірів (зазвичай менше 1 метра), місця мешкання яких прилежні до водойм. Від отруйних гадюк вужі помітно відрізняються більш витонченим тілом (див. малюнок). Є й інші ознаки, але навряд чи незацікавлена в герпетології (науці про плазунів) людина буде видивлятися, наприклад, таку ознаку, як наявність повздовжнього «реберця» посередині кожної лусочки (характерна ознака вужів). На території України є два види вужів: звичайний та водяний.
Звичайний вуж розповсюджений по всій території України. Усім добре відома його характерна ознака – жовті плями по боках голови. Поведінка при зустрічі з людиною в цієї тварини різноманітна. Якщо не вдається втекти (а для цього потрібна ініціатива з боку людини) зазвичай прикидається таким, який умирає, часто виділяючи із клоаки білу рідину дуже неприємного тривкого запаху. Часом, на свою біду, може спробувати замаскуватися під гадюку – дещо відставити вбік ребра, щоб здаватися більш гладким, шипіти та імітувати атаку на нападника. За це вужі нерідко платили смертю. Незважаючи на наявність згаданих жовтих плям, не кожна людина прощала вужам спробу видати себе за гадюку.
Хоча цей вид і не є отруйним, ловити його не рекомендую. Окрім риторичного запитання: «А навіщо він Вам потрібний?», таке полювання може завершитися для людини забрудненням згаданою пахучою рідиною. Дуже пахучою.
Водяний вуж віддає перевагу південним регіонам, проте також зустрічається в Карпатах, Харківській області, рідше в Черкаській. Ця тварина не має жовтих плям по боках голови, завдяки чому значно частіше, ніж звичайний вуж, при зустрічі з людиною підпадає під категорію «гадюка!». Нагадаю, що тіло гадюк значно товстіше за тіло вужа подібних розмірів. Цікаво, що в 30-ті роки ХХ ст. в деяких регіонах СРСР (наприклад, Азербайджані) шкіру водяного вужа заготовляли в промислових масштабах, щорічно знищуючи десятки тисяч (!) цих тварин.
Мені доводилося декілька разів чути історії з перших вуст про укуси вужів, які хоч і не отруйні, але досить болючі. Можливо, це і так, але за родом служби (я зоолог) мені доводилося тримати в руках чимало вужів. Що з ними потрібно робити, аби вони вирішили вкусити – не знаю.
Найбільшими зміями не лише в Україні, але і в Європі, є родичі вужів – полози. Довжина дорослих особин може бути більше 1 метра, а жовточереві полози інколи виростають до 2 м! На території України проживає п'ять видів представників роду Лазячі полози (Elaphe): леопардовий, лісовий, чотирисмугий, паласів та візерунковий, а також один вид роду Стрункі полози (Coluber або Hierophis) – жовточеревий полоз.
Ці тварини населяють переважно південні регіони України: Одеську, Миколаївську, Херсонську, Запорізьку, Донецьку та Луганську області, а також АР Крим. Жовточеревий полоз може проникати в більш північні регіони: Кіровоградську та Дніпропетровську області.
Леопардовий полоз на території нашої держави мешкає тільки в Кримських горах.
Лісовий полоз, на відміну від своїх родичів, віддає перевагу Карпатам та прилеглим територіям. Також його популяції відомі в Миколаївській області.
Полози, особливо жовточеревий, вирізняються від інших змій вітчизняної фауни підвищеною агресивністю. Якщо полозу буде здаватися, що його життю щось загрожує, тікати він не стане. Звернувшись у кільце, тварина гнівно шипить і час від часу робить випади на кривдника. Це не імітація атаки, а справжній напад зі стрибками на півтора-два метри і справжніми укусами, хоч і не отруйними, але досить болючими. Додайте до цього схильність атакувати саме обличчя – і перспектива зустрічі з полозом взагалі стане вкрай непривабливою.
Така агресивність добре захищає цих змій від тварин, але у випадку з людьми має зворотній ефект. Незважаючи на те, що полоз не спроможний вбити людину, людина не лише може вбити полоза, але й активно це робить. Не дивно, що чисельність тварини з такими звичками не занадто висока.
Жовточеревий та паласів полози занесені до Червоної книги України із природоохоронним статусом «вразливий вид». Візерунковий, лісовий, леопардовий полози із природоохоронним статусом «зникаючий вид».
Мідянка – відносно невелика змія (до 70 см, зазвичай значно менше), яка розповсюджена по всій території України. Але чисельність мідянок незначна, тому вони занесені до Червоної книги України. Як видно з назви, шкіра цих тварин найчастіше буває мідного або бронзового відтінку.
Але слід пам'ятати, що забарвлення плазунів дуже варіабельне, тому мідянка може бути сірою, сірувато-бурою, темно-коричневою тощо. Характерна ознака мідянки – темна смуга, яка проходить по боках голови від ніздрі, по очах до країв рота. У разі небезпеки мідянка скручується в клубок і ховає всередину голову. Час від часу змія висовує голову і намагається вкусити нападника. Виглядає досить страшно, хоча для людини її укуси цілком безпечні. Подібну агресивну оборону мідянки описано в літературі. Я в природі бачив мідянок чотири рази. Завжди вони вели себе спокійно, дозволивши роздивитися себе з близької відстані.
І нарешті, гадюки – отруйні види змій. У фауні України представлено три види гадюк: гадюка звичайна (Vipera berus), гадюка лісостепова (Vipera nikolskii) та гадюка степова (Vipera ursini).
Гадюка звичайна зустрічається переважно у лісостеповій зоні України та Карпатах (можливі зустрічі на всіх висотах). У центральних та східних областях лісостепу цей вид більш чисельний, ніж у західних. У степовій зоні не відмічений, у лісовій зоні зустрічається переважно на території Київської та Чернігівської областей.
Гадюка лісостепова мешкає в лісостеповій зоні України, переважно на лівобережній частині. На правобережній Україні відмічена в Черкаській, Кіровоградській та Одеській областях. Отрута цієї змії більш сильна, ніж в інших гадюк. Занесена до Червоної книги України із природоохоронним статусом «рідкісний вид».
Гадюка степова мешкає в південній частині лісостепової зони та в степовій зоні. Зустрічається на північному схилі Кримських гір до висоти 1100 м. Отрута цієї змії менш небезпечна, ніж інших гадюк. Занесена до Червоної книги України із природоохоронним статусом «вразливий вид».
Від інших змій, які мешкають на території України, гадюки відрізняються помітно гладшим тілом та вертикальною зіницею. У гадюки степової та більшості представників гадюки звичайної тіло сіре, але зі спинного боку покрите чорним, схожим на ромби, візерунком (див. ілюстрацію). Гадюка лісостепова та деякі представники гадюки звичайної відрізняються від інших змій повністю чорним забарвленням тіла.
Допомога при укусах гадюк. Отрута зазначених видів гадюк відносно слабка і в більшості випадків не становить загрози для життя людини. Більше шкодить не отрута, а відсутність серед населення елементарних знань, як їй протидіяти. Часто в науково-популярній літературі подано помилкову інформацію з цього питання, яка, на жаль, кочує з однієї книжки до іншої протягом багатьох десятиліть.
Тому спочатку розглянемо те, чого НЕ МОЖНА робити при укусі гадюки:
- Накладати джгут на укушену кінцівку. Основна шкода від отрути гадюк – руйнування тканин, особливо кровоносних судин. Накладений джгут, як і будь-яке інше механічне пошкодження, значно посилює ефект руйнування тканин, спричиняючи порушення кровопостачання кінцівки. Омертвіння у таких випадках формується дуже швидко, а після зняття джгута, продукти розпаду завдають організму шкоди в стократ більшої за отруту гадюки.
Наслідками такої «першої допомоги» є суттєве ускладнення лікування, можлива повна або часткова втрата функціонування кінцівки, інколи її доводиться ампутувати.
- Припалювати місце укусу. Отрути тварин є білками і як будь-яка речовина цієї групи руйнуються під дією високих температур. Саме тому під час виступу деяких факірів їх напарники постійно нагрівають металеву «вилку», по формі і розмірах схожу на зуби кобри. Миттєве введення розпеченого металу в рану хоч і зумовлює опік, але може зруйнувати більшість отрути.
Але це необхідно зробити в лічені секунди після укусу, інакше ефективність буде не лише нульовою, а ще й від'ємною – до шкоди від отрути буде додано опік. Укуси гадюк виліковуються швидше, ніж опіки 3-го ступеня.
- Вживати алкоголь. Звичайно, нервове напруження завжди негативно впливає на процес одужання, а при укусі змії мало хто залишається спокійним. Проте заспокоїти потерпілого бажано все-таки без застосування алкоголю, оскільки і алкоголь, і зміїна отрута посилюють навантаження на печінку, а також викликають зневоднення організму.
- Вводити протизміїні сироватки. Подібні препарати в більшості випадків мають видоспецифічну дію, про що свідчать їх назви («Антигюрза», «Антиефа» тощо) і непридатні проти отрути інших змій. Більше того – сироватки дуже негативно діють на печінку і застосовувати, наприклад, «Антигюрзу» при укусі гадюки не лише безцільно, але і шкідливо. Препарат «Антигадюка» давно не виготовляють, оскільки укуси цих змій лікуються іншими методами, які не створюють такого навантаження на печінку.
Що НЕОБХІДНО робити, для надання першої допомоги:
- Звільнити від одягу місце укусу. Зуби гадюк невеликі, і значна частина отрути може залишитися на одязі, звідки буде потрапляти в рану. Після інтенсивного прання одяг цілком придатний до застосування.
- Протягом 5-7 хвилин інтенсивно масажувати місце навколо укусу в напрямку до рани. Кров відсмоктувати і спльовувати. Наявність незначних ран в роті того, хто відсмоктує кров, не становить небезпеки для його здоров'я. Отрута гадюк фауни України відносно слабка, а інтенсивність всмоктування через слизову оболонку ротової порожнини при частому спльовуванні незначна. Максимальна шкода, яку можна отримати при цій процедурі, – незначна припухлість в роті. У випадку проковтування будь-якої зміїної отрути, вона повністю розщеплюються ферментами шлунково-кишкового тракту і не спроможна нанести шкоду здоров'ю.
- Охолодити місце укусу, щоб зменшити засвоєння отрути тканинами. Для цієї процедури підійдуть компрес із холодною водою, спиртом, горілкою. Ефективно охолоджує обприскування аерозольним дезодорантом.
- Щоб зменшити руйнування тканин, постраждалому рекомендовано лягти і якомога менше рухатися. Оскільки кров'яний тиск під дією отрути падає, лягти необхідно так, щоб голова на 5-10 см була нижче загального рівня тіла. Це підсилить приток крові до мозку, який найбільш чутливий до кисневого голодування.
- Давати постраждалому побільше рідини, щоб уникнути зневоднення організму. Значна частина отрути виводиться із сечею, тому добре, якщо напій буде мати посилену сечогінну дію. Бажано, щоб рідина була теплою, оскільки вона швидше засвоюється.
- Прийняти ліки антигістамінної дії для попередження алергічних реакцій. Наприклад, підійде супрастин як один із найуніверсальніших антиалергічних препаратів. Якщо постраждалий є «алергіком зі стажем», нехай прийме ліки, які завжди вживає при розвитку алергії.
- Симптоматичне лікування. Найбільш доступними препаратами для цього є сульфокамфоїн та камфора, які стимулюють дихальну, а також серцево-судинну систему при гіпотонії і тахікардії. Різниця між двома препаратами полягає в тому, що сульфокамфоїн водорозчинний і, відповідно, його можна вводити внутрішньом'язово (тобто в сідниці), що прискорює початок дії ліків. Тоді як медичну камфору вводять тільки підшкірно. Сульфокамфоїн починає діяти раніше, але має меншу тривалість дії. Обидва препарати приймають при появі в постраждалого помітних ускладнень дихання та серцебиття. Вводити їх «просто так, для профілактики» не рекомендовано. Бажано, щоб дозвіл на ці ін'єкції був даний людьми з медичною освітою.
Самолікування припустиме лише як крайній засіб – якщо в постраждалого спостерігаються серйозні ускладнення дихання і якщо відсутня можливість протягом кількох годин доставити його до медичного закладу. В Україні таких місць без медпунктів дуже мало.
- Крапельне переливання крові. Звичайно, що цю процедуру проводять тільки в лікарнях.
На основі вище викладеного робимо наступні висновки:
- Не все, що схоже на змію, є змією.
- Більшість видів змій України, окрім гадюк, не є отруйними.
- Укуси гадюк, які мешкають на території нашої держави, ДУЖЕ РІДКО призводять до смерті.
- Правильно надана перша допомога та подальше лікування гарантує швидке одужання від укусу гадюки.
- Більшість видів змій фауни України є рідкісними видами і потребують охорони.
Сподіваюся, що ця інформація позбавить вас деяких страхів перед «повзучими» сусідами по планеті, а, можливо, навіть сприятиме дружбі з цими цікавими тваринами.
[1] Етнографічний запис. Наведено за Оксаною Сліпушко з посиланням на Івана Огієнка (митр. Іларіон) «Дохристиянські вірування українського народу»
Л.В. Горобець, доктор біологічних наук, палеонтологічний відділ Національного науково-природничого музею НАН України
Засновник та видавець