Із папером я веду розмову, як із першим зустрічним.
Лише б мовилася правда. Це найважливіше.
Продовження. Початок у №4 2025
Співрозмовник із папером
21 лютого 1828 року в невеликому провінційному містечку Нью–Ерета (штат Джорджія) з’явився на світ просякнутий свіжою типографською фарбою перший номер газети «Черокі фенікс». Це була перша у світі газета мовою індіанців. Це був не тільки величезний крок цілого народу на шляху прогресу і просвітництва, але й тріумф геніального самоука із племені черокі на ім’я Секвойя.
Народився Секвойя десь у сімдесяті роки XVIII століття в штаті Теннессі. Батько його був білим. Мати Вут-те була з клану «Червона фарба». Цей клан готував для потреб племені заклинателів і чаклунів. Тому пізніше, бачачи, як Секвойя, працюючи над створенням алфавіту, креслить химерні та чудернацькі знаки, люди його племені гадали, що він займається чародійством.
Найбільш імовірно, що Секвойя вперше побачив, як білі люди ведуть розмову з папером, у часи, коли він перебував у лавах американської армії. Тоді він не знав англійської мови, але мав можливість бачити, як американські солдати користуються писемністю. Вечорами він протягом двох років спостерігав, як солдати, зібравшись біля багаття, старанно наносять загадкові позначки на білі тонкі листки. Вони називали ці листочки папером.
Такі ж листки, теж рясно заповнені подібними позначками, вони одержували з далеких домівок і з їх допомогою дізнавалися про новини, які відбувалися в родинах. Сам же Секвойя за всі два роки перебування в армії не одержав ані однієї хоча б маленької звісточки від рідних і одноплемінників. Черокі не відали таємниці гомінких листків паперу.
У Секвойї виникла думка – створити подібно до білих позначки, які відображають мову черокі. Це була фантастична і, на тверезий погляд, нездійсненна мета. Секвойя не усвідомлював, наскільки важке завдання він поставив перед собою. Мабуть, у цьому полягала його сила, яка врешті-решт привела до успіху.
«Я надто багато знаю, щоб зробити що-небудь», – це признання і позиція честертонівського героя Горна Фішера (Дж.-К. Честертон «Дивний злочин Джона Боулнойза»), яка, взагалі кажучи, була позицією багатьох. Секвойя не знав майже нічого, але зробив на диво багато. До нього вже була спроба з боку людей досвідчених і кваліфікованих перенести мову черокі на папір. Результат виявився невтішним. Місіонери з ордену «моравських братів» відрядили одного зі своїх монахів, а саме Даніеля Батрика із завданням вивчити мову черокі.
Через декілька років проживання в племені, брати-монахи констатували, що «... він виявив десять способів, п’ятнадцять часів і три числа – один, два і багато. Прийменники і допоміжні дієслова не вживаються. Дієслово включає в себе означення. Займенники застосовуються дуже рідко, зате іменники повторюються дуже часто. Батрик провів серед індіанців два роки, але не міг з упевненістю сказати, що розуміє мову черокі».
Секвойя не знав про ці перепони. Труднощі на його шляху він долав із натхненням і фантастичним працелюбством. Спершу він взявся розробити ієроліфічну систему писемності. Він практично залишив господарські турботи і, сидячи на сонечку, малював вугликом чудернацькі знаки на корі дерева.
Розмовляючи із одноплемінниками, він уважно прислухався до їхніх слів. Коли ж хто-небудь вимовляв слово, значення якого Секвойя не міг згадати, то він стрімголов кидався до оберемків кори і починав шукати позначку, яка відповідала цьому слову. Якщо він переконувався, що для даного слова такої не існує, то після довгих міркувань про те, як найкраще його позначити, брав у руки вуглик і малював відповідний ієрогліф. Невдовзі всі черокі прийшли до висновку, що Секвойя – справді чаклун.
Але це був не той шлях. Навіть у наші дні текст, написаний ієрогліфами, визиває у більшості людей лише поверхову зацікавленість або легке непорозуміння: невже ніяк без них неможливо обійтися? І чому японці та китайці до цих пір не спромоглися перейти на літери? Однак для них ієрогліфи – це не просто спосіб передачі інформації, вони – охоронці історії, культури і побуту народу. В них незбагненним чином вмістилися не тільки відповідні їм поняття, але також історія їх виникнення і, що цікаво, навіть ставлення до них людей: існують «щасливі» й «погані» ієрогліфи. Навіть бувають цілі картини із зображенням тільки одного ієрогліфа, який несе в собі певний зміст.
Тобто створення ієрогліфічного письма є, по суті, процесом довготривалим. Так, до речі, в науці існує мова понять і символів. Щоб однозначно і твердо закріпити поняття, винайдена система символів, які по своїй суті споріднені ієрогліфам.
Якось Секвойя з шестирічною донькою Ай-ока блукали лісом у пошуках дарів природи. Дівчинка помітила в траві чудернацьку річ. То була книжка. Індіанець взяв її з собою, і, прийшовши в оселю, почав уважно розглядати.
Він відзначив, що чорні рядки знаків не є суцільними, а розбиті з допомогою інтервалів на певні групи. Далі він установив, що позначок існує тільки певне число, причому в групах вони повторяються. І тут, як спалах блискавки, його осяяло: кожна позначка відповідає не певному слову, а певному звуку! Вся книжка містила всього 26 різних позначок, які знову і знову повторювалися. Отже, позначки втілюють у себе певні звуки, а всі слова можна записати з допомогою невеликої кількості знаків.
І він вирішив розпочати зі звуків-цеглинок, з допомогою яких будується слово і, відповідно, мова. Необхідно лише виділити звуки черокі – і задача буде розв’язана.
Роботу довелося виконувати спочатку. Старанно і довго виділяв Секвойя звуки, притаманні мові черокі. Спершу він виділив таких 200 звуків. З допомогою літер латинського алфавіту, а також позначок власного винаходу йому, врешті-решт, вдалося записати ці звуки. Отже, відтепер Секвойя міг фіксувати свої думки. Ай-ока швидко навчилася читати.
Наступні 3 роки Секвойя присвятив покращенню свого алфавіту. Він почав із найменших звукових частинок. Зі звукових атомів. За допомогою гортані, язика і губ багато звуків, які спочатку вважав він елементарними, виявилися складними, і їх вдалося розкласти на найпростіші. В результаті кількість таких звуків і, отже, літер стала дорівнювати 86, тобто перший алфавіт значно скоротився.
Секвойя зрозумів, що стихія мови – це творчість тисяч і тисяч людей, які розмовляють, співають. Отже, живе застосування мови створює в ній непорушну звукову єдність, сповнену глибокого сенсу.
Він вирішив ознайомити своїх одноплемінників із надбанням своєї багатолітньої праці і навчити грамоті черокський народ. Секвойя звернувся до голови ради племені черокі Джона Росса з такою пропозицією. Музикант і співець черокі Карл Фрірсон, який відвідав із гастролями Україну, розповідав, що у його народу існує тверде правило: хороший вождь має бути хорошим індіанцем. Тобто справжній лідер повинен також вміти слідувати за кимось. (Нам би хоч крихту такої традиції). Росс відповідав таким вимогам. Він здобув досить непогану освіту в навчальних закладах білих.
Росс володів (міг читати і писати) англійською, французькою та іспанською мовами, а також добре розмовляв мовою черокі. Росс дав згоду за умови, що Секвойя доповість і наочно продемонструє свої досягнення на засіданні ради племені.
Призначили певний день. Зібралася рада племені з участю Секвойї й Ай-оки. Першому запропонували залишити приміщення, де відбувалося засідання ради. А худеньку десятирічну дівчинку посадили за величезний стіл, на якому лежали олівець та папір, і звеліли під диктовку написати певний текст, який потім має прочитати Секвойя.
Секвойя дуже хвилювався за результати своєї багатолітньої роботи і за те, як поведеться Ай-ока в незнайомому оточенні. Чи зуміє вона не розгубитися і записати те, що їй надиктують? Чи при такому напруженні одна серед дорослих незнайомих людей не забуде літери, над створенням яких так довго і вперто працював її батько?
Нарешті Секвойю запросили до приміщення. Білий лист паперу лежав на столі і був заповнений знайомими йому позначками. Він неквапливо його взяв і почав повільно й чітко читати. Прочитав до кінця... Слова, які були продиктовані дівчинці і осіли на папері у вигляді літер, знову, як із рукава фокусника, повернулися до людей. Листи паперу вперше загомоніли мовою черокі.
Рада племені була приголомшена. Прийшовши до тями, старійшини довго обговорювали те, що трапилося. Адже відбулася надзвичайна епохальна подія. Всі підійшли до столу і оточили Секвойю й Ай-оку, вітаючи їх з успіхом. Стримані поважні люди поводилися, неначе діти. Кожний волів знати, які потрібно написати літери, щоб можна було прочитати його ім’я.
Тут слід звернути увагу наших читачів на таке. Маленька, за європейськими мірками напівдика десятирічна дівчинка, не перебуваючи ані хвилини в школі, завдяки зацікавленості і працелюбству зуміла безпомилково писати диктанти, слова яких складалися аж із 86 літер. А наші молоді люди ХХІ сторіччя, провчившись 11 років і маючи алфавіт всього із 33 літер, пишуть здебільшого, завдяки своїм лінощам і недбальству, зі страшенною кількістю помилок.
Про цю подію швидко довідалися і загомоніли всі черокі. Рада запропонувала Секвойї навчати письму й читанню всіх, хто цього захоче. Бажання було одностайне – захотіли вчитися старі і малі. Знаки нового алфавіту з’явилися всюди: їх писали на папері, зображували вугіллям на стінах будинків, на печах, на скелях, видряпували на корі дерев, писали пальцями на дорожній пилюці. Черокі старанно і з великим натхненням вчилися. Грамоту письма і читання черокі засвоїли на всій території в 1823 році.
Знадобився лише один рік для перетворення суцільно неписьменного народу в народ повністю освічений.
У 1825 році нація черокі надала алфавіту, винайденому Секвойя, офіційний статус. Секвойя – єдина в історії людства людина, яка, не маючи ніякої освіти, наодинці самостійно винайшла і запропонувала нескладний і зручний у застосуванні алфавіт. Безсумнівно, така робота по плечу тільки генію.
Невдовзі прийшли визнання і слава. Окрилені вдячні індіанці племені черокі, освітлені її променем, присудили своєму великому співплеміннику щорічну пенсію в розмірі 500 доларів. Рада племені нагородила його іменною медаллю, на якій було викарбовано
« ... величезна користь, принесена цим великим відкриттям, ніколи не може бути сповна оцінена ... вона не піддається обліку».
Невдовзі мовою черокі вийшла друком перша газета. Слідом за нею побачили світ журнали й інші видання.
Але оптимізм і цивілізоване процвітання народу черокі продовжувалися недовго. На початку тридцятих років ХІХ століття на його землях знайшли золото. Ненажерлива зграя білих золотошукачів почала витісняти індіанців із їх правічних земель. Через безупинні зіткнення між білими поселенцями-загарбниками і корінними мешканцями федеральний уряд США вирішив поселити всіх індіанців (у тому числі й черокі) у резервації.
Всього у США підлягало виселенню 554 індійських племені. А ще були Мексика і Канада. Під резервації виділялися ділянки непридатної та виснаженої землі, на якій невідомо було, як можна жити. Там бракувало місця для мисливства і збирання дарів природи.
Індіанці вимушені були залишити життя вільного вітру й оселятися в резерваціях. У 1826 році народ черокі виселили на нову територію у штаті Арканзас. 17 000 людей, як худобу, зігнали з рідної землі, виселили зі своїх домівок, віддалили від могил предків. Кожний четвертий не дійшов до земель, відведених для них далеко на заході.
Секвойя і Джон Росс взяли основну участь в організації будування помешкань для прибуваючого потоку вигнанців. У резервації люди були позбавлені традиційних звичаїв. У них відібрали свободу і, натомість, запропонували неволю. Природно, що це призвело до тертя і підозрінь поміж різними племенами.
Спалах ворожості поміж черокі був швидко погашений завдяки авторитету Секвойї та його всюдисущим «мовлячим» листкам. Ці листки згуртовували читаючий народ воєдино за тисячі миль від рідної землі, адже їх зміст і докази Секвойї міг тепер прочитати й осмислити кожен.
Він першим на весь світ заявив про доблесть і шляхетність індіанців Північної Америки, про гірку долю цього винищеного народу, вина якого була лише в тому, що земля його предків знадобилася європейським колоністам.
Подібної участі зазнали всі корінні індіанські народи, і Секвойя вирішив знайти ключ, який би зв'язував і поєднував всі індіанські мови. Спершу він хотів створити алфавіт мови племені чокто, а якщо розв'язання цієї проблеми буде вдалим, то потім створити систему писемності, якою могли б скористатися всі, без винятку, індіанці.
У старовинних легендах ішлося про спільні родинні витоки індіанців Північної Америки і Мексики. Секвойя мав надію, що в Мексиці десь могла зберегтися старовинна мова предків, із якої потім розвилися всі індіанські мови народів Північної Америки.
У пошуках такої мови він у 1842 році приєднався до невеликої групи індіанців, яка прямувала на південний захід. У дорозі він не уникав жодної можливості поспілкуватися з місцевими людьми. Ретельно прислухався до кожного промовленого ними слова, шукаючи підґрунтя походження мови черокі.
На жаль, цього не сталося. Спроба виявилася даремною.
Пересікши Ріо-Гранде, група, в якій перебував Секвойя, опинилася в Мексиці. Секвойї було вже, мабуть, за 70 років. Долаючи труднощі та злигодні, він занедужав. У серпні 1843 року його супутники зробили спробу почати перемовини з місцевими племенами. Хворого і немічного Секвойю без будь-якого догляду залишили самотнього в печері. Повернувшись, вони виявили, що він пішов у країну духів, яка, за їх повір'ям, далеко - там, де заходить Сонце.
Подібно до вислову з енцикліки папи Секвойя міг востаннє сказати: «Брати мої, я нічого вам не залишаю, окрім моєї азбуки, тому я, покидаю цей світ таким же, голяком, яким я в нього прийшов».
Його поховали десь недалеко від мексиканського міста Сан-Фернандо. Могила його не відома.
Але пам’ять про цю дивовижну людину і досі жива. На його честь назвали округ у штаті Оклахома. Навіть сам штат ледве не став називатися Секвоєю. На будівлі, де був надрукований перший примірник газети «Черокі фенікс», встановили меморіальну дошку. У 1907 році в залі статуй Капітолія у Вашингтоні видатному черокі поставили статую.
Усе ж найбільш довговічну пам’ять про нього створила природа і земля, на якій він народився - це реліктові гігантські правічні дерева Каліфорнії, чия крона досягає небес, а життя вимірюється тисячоліттями. Черокі вірять, що дерева розмовляють одне з одним і згадують Секвойю, найбільш великого, талановитого і людяного індіанця з їхнього роду-племені.
(Далі буде)
П.Т. Левківський, А.П. Левківськиий, НТУУ «КПІ»
Засновник та видавець