Мабуть мої запитання здались екскурсоводам дуже дивними, а мої гіпотези дуже зухвалими з точки зору археології. І от мені, як журналісту, стало дуже цікаво, чому ніхто навіть не намагався збагнути природу та призначення такого загадкового трипільського артефакту, як славнозвісний «Трипільський бінокль»? Тим більше, що як у інженера, а вже потім письменника і журналіста, у мене така теорія виникла одразу.
До речі, археологія дуже часто ставить перед дослідниками запитання, на які складно дати однозначну відповідь. Це емпірична наука, що спирається на фізичні докази: артефакти, стратиграфію, аналіз матеріалів, контекст знахідки тощо. Вона намагається відтворити минуле на основі перевірених фактів, а не припущень. Без контексту — немає висновку. Один предмет (навіть унікальний) без супутньої інформації — це майже завжди загадка, і відгадку можуть навіть не знайти. Теорії, що не спираються на сукупність даних, вважаються спекулятивними… але, археологи не проти сміливих гіпотез, якщо вони: логічно обґрунтовані, відкриті для перевірки, і бажано — підтверджені хоча б частково емпіричними свідченнями. От тут вже є місце для маневру.
Кожна археологічна теорія може бути озвучена в різних контекстах, навіть як сюжет науково-фантастичного оповідання — але ж, треба це робити з повагою до науки і творчою допитливістю — це якраз той баланс, якого бракує багатьом археологам. Тому найсміливіша гіпотеза сьогодні — це потенційне відкриття завтра. І я спробую викласти тут більш-менш обґрунтовану теорію, може претендувати на «відкриття».
Іскра з минулого
Одним із таких загадкових артефактів є так званий трипільський бінокль — характерна посудина доби неоліту, створена представниками Трипільської культури, що процвітала на території сучасної України близько 5–6 тисяч років тому. Цей об'єкт, складений із двох з'єднаних глиняних судин, довгий час трактувався як культовий або ритуальний предмет. Утім, існує й менш очевидна гіпотеза: а чи не був цей посуд прообразом стародавнього пристрою для генерації слабкого електричного струму — аналогом Парфянської батареї, тим паче, що такий артефакт існує і його працездатність науково доведена, хоча вчені досі розходяться у поглядах на те, для яких цілей вона існувала і в якості чого використовувалась.
Заряди неоліту: що приховує бінокль Трипілля
Посудини типу «бінокль» регулярно знаходять на трипільських поселеннях. Як правило, вони виготовлені з обпаленої глини, деколи прикрашені орнаментом. У більшості випадків мають два резервуари, з'єднані перегородкою або містком, і могли використовуватися для зберігання або змішування рідин.
Сучасні археологи вважають, що ці предмети могли мати ритуальне, символічне або певне практичне призначення, яке саме, вони не знають і навіть не можуть запропонувати якусь більш-менш цікаву теорію. Але з точки зору інженера, конструкція цього артефакту дозволяє припустити й іншу його функцію — ємності для хімічних реакцій.
Електрохімія в доісторичному контексті
У 1930-х роках на території Іраку був знайдений загадковий артефакт, пізніше названий Парфянською батареєю. Це була керамічна посудина з мідним циліндром і залізним стрижнем усередині. При додаванні кислоти (наприклад, оцту) така конструкція здатна виробляти електричний струм напругою 0,5–1 вольт.
Наукове співтовариство не дійшло єдиної думки для чого вона була зроблена, але існують кілька гіпотез:
1. Електроплакування (гальваніка)
- Ідея в тому, що за допомогою слабкого струму можна наносити тонкі шари золота чи срібла на менш цінні метали.
- Проте немає археологічних доказів технології гальванопластики у Стародавньому світі — не знайдено ні відповідних установок, ні виробів із характерною структурою нанесеного шару.
2. Медичне застосування
- Електричний скат (Torpediniformes) — пласка морська риба зі збільшеними грудними плавцями. Більшість представників ряду скатів відомі своєю здатністю виробляти електричний розряд напругою від 8 до 220 вольт, залежно від виду, що використовується для полювання та захисту. В античності електричні скати, а це науково доведено, застосовувалися для лікування головного болю та інших недуг – це задокументовано у працях римських та грецьких лікарів.
- Тому ймовірність того, що слабкий струм використовувався з лікувальною метою, цілком можлива, особливо якщо батарею прикладали до шкіри або до хворого місця.
3. Релігійно-ритуальне використання
- Цілком можливо, що якщо батарея могла давати легке поколювання або іскру при замиканні ланцюга, це могло використовуватися в ритуальних цілях –– робити "чудо", наприклад, під час дотику до статуї, і справляти враження на віруючих.
4. Хімічні експерименти
- Деякі дослідники припускають, що судини могли використовуватися для хімічних реакцій, можливо при виробництві пігментів або при фарбуванні тканин/металів.
Є ймовірність, що артефакт був створений не як батарея, а просто виявився "працюючим з нагоди", і його призначення було іншим (наприклад, посуд з металевою вставкою для зберігання сувоїв, ритуальної мети тощо).
І от, уявімо, що в випадку з «трипільським біноклем» в один з двох змінних резервуарів, для яких «бінокль» був керамічним діелектричним корпусом чи кріпленням (який не пропускає струм), вставлявся мідний або бронзовий стрижень, а в інший — залізний. Якщо обидві частини заповнювали різними рідинами (кислотними, лужними), а між ними існував рідинний зв’язок, ми отримуємо умови для примітивного гальванічного елемента. Така конструкція могла діяти як найпростіша батарея — навіть без повного усвідомлення її фізичної природи тими, хто їх для чогось використовував.
Трипільський конденсатор: від лікування до магії
У давнину електричні явища часто сприймалися як містичні або божественні. Відомо, що за античної доби використовували електричних скатів для знеболення та лікування головного болю. Тож навіть слабкий струм, що викликає поколювання шкіри, міг сприйматися як засіб лікування чи очищення. Тим більше що грекі якимось чином, швидше за все випадково знайшли і дуже вдало використовували слабкий струм саме для лікувальних цілей.
Деякі дослідники вважають, що древні греки, спостерігаючи за поведінкою риб, почали експериментувати і помічати, що дотик до цих тварин, а також використання їхніх електричних розрядів міг мати знеболювальну і навіть лікувальну дію. Наприклад, Гіппократ та Гален згадували про властивості слабкого електричного струму для зняття болю.
Ці спостереження лягли в основу розвитку методів електролікування, зокрема використання слаботочних струмів, що імітують електричну активність скатів. Таким чином, греки, поєднуючи спостереження та експеримент, уперше припустили і практично використали потенціал їхньої електричної енергії для медицини.
Пізніше розвиток електроздатностей природи та експериментальні дослідження XIX століття підтвердили ефективність слабких струмів у лікуванні хвороб, закріпивши цю практику в сучасній фізіотерапії.
Лікування слабкими струмами, або діадинамотерапія, застосовується в сучасній медицині для комплексного впливу на тканини та органи. Основні галузі використання включають:
- фізіотерапія при захворюваннях опорно-рухового апарату: артрити, остеоартрози, відновлення після травм та операцій.
- неврологічні розлади: неврити, невралгії, відновлення нервових функцій.
- реабілітація після травм та захворювань: прискорення загоєння тканин, покращення кровообігу.
- лікування запальних процесів: як знеболювальна та протизапальна терапія.
- косметологія: для покращення стану шкіри, стимуляції обмінних процесів.
Оскільки цей метод вважається щадним та безпечним, його використовують і як самостійне лікування, так і у поєднанні з іншими терапевтичними процедурами.
У контексті трипільської культури, де ритуали й медицина були тісно пов’язані, такий ефект цілком міг застосовуватись в обрядах очищення, зцілення, “одухотворення” предметів або гадання.
Проблема прямих доказів
Наразі не виявлено археологічних знахідок, які б безпосередньо підтверджували наявність металевих вставок у трипільських «біноклях». Проте варто враховувати, що металеві частини могли зруйнуватися внаслідок корозії, а їхні сліди — залишитися непоміченими. А для цього треба знати що шукати.
Для більш ретельної наукової перевірки гіпотези необхідні:
- спектральний аналіз внутрішніх поверхонь судин на наявність металів чи кислот;
- експериментальна археологія: реконструкція аналогічних посудин з використанням різних матеріалів;
- порівняльне дослідження з іншими культурами доби неоліту та бронзового віку.
Гіпотеза про трипільський бінокль як доісторичну батарею наразі залишається на межі між наукою та науковою фантастикою. Але, щоб хто не казав, вона дозволяє поглянути на знайомі артефакти під новим кутом. Можливо, ми недооцінюємо рівень винахідливості давніх культур. І тоді звичайна посудина, яку ми вважаємо ритуальною, може виявитися — хай навіть випадково — першим кроком людства на шляху до відкриття електрики.
Олександр Ручко, член НСЖУ, журналіст, письменник та інженер
![Секвойя – величні людина і дерево [2]](https://www.krainaz.org/images/202505ua/sequoyah.jpg?width=850&height=587)
Засновник та видавець