Микола Михайлович Амосов (1913-2002)  - видатний хірург, який одним із перших у Радянському Союзі почав проводити операції на серці. На його рахунку тисячі врятованих життів. Він створив інститут серцево-судинної хірургії і першим здійснив протезування мітрального клапана серця, а на міжнародному рівні він вперше ввів у вживання протезування клапанів серця, що мають антитромботичні властивості.

У 2008 році за результатами опитування громадської думки Амосов був визнаний другою людиною після Ярослава Мудрого, удостоєною звання «великого українця всіх часів».

Народився Микола Михайлович у селі Вільхове, неподалік від міста Череповець, в сім'ї сільських «інтелігентів»: батько закінчив двокласне училище, а мати була акушеркою. Батька свого Микола Амосов майже не згадував, той пішов на фронт у Першу світову, був у полоні, повернувся і незабаром покинув сім'ю у пошуках більш легкої долі. Сім'єю для Амосова була мати. Жили бідно – мати на роботі не брала подарунків, і це послужило прикладом на все життя.

Микола з малих літ пізнав важку селянську працю. Єдиною втіхою для нього стали книги. Любов до читання прищепила йому мати. Саме через книги в маленький сільський будиночок приходив величезний, багатогранний світ. З тих самих пір майбутній академік уже ніколи не розлучався з літературою, в якій і сам зміг залишити помітний слід.

Потім будуть у його житті зміни на краще. Буде школа, механічний технікум у Череповці, перші трудові роки на новобудовах першої п'ятирічки. Потім навчання у двох інститутах: з 1934 – в заочному Індустріальному і з 1935  – в Архангельському медичному... Закінчив його з відзнакою 1939 року. Хотів вступати на фізіологію, але вільні місця в аспірантурі були лише в хірургії. У 1940 також отримав диплом інженера з відзнакою.

Два дипломи –  інженера та медика – дозволяли будувати великі плани, але мирне цивільне життя порушує війна, і влітку 1941 року Микола Михайлович потрапляє у фронтовий госпіталь.

З цим госпіталем, на посаді військового хірурга, Амосов пройде всю страшну війну. Колосальний досвід фронтових років (він прооперував понад 4000 поранених) дозволив Амосову стати чудовим майстром своєї справи.

Після закінчення війни Амосов продовжує  хірургічну практику. Він працює завідувачем відділенням хірургії Брянської обласної лікарні, в якій створює власну методику резекції легень при раку і туберкульозі.

За шість років роботи в клініці і на посту головного хірурга Брянської області він зробив таких операцій більше всіх у Радянському Союзі. По цій темі Микола Михайлович захистив спочатку кандидатську, а в березні 1953 і докторську дисертацію і очолив кафедру в Київському медичному інституті.

Поворотним у кар'єрі геніального хірурга стає 1957 рік. Він вперше стикається в Мексиці з операцією на серці, в якій використовується апарат «штучне серце». Ось коли його інженерні та медичні знання зливаються разом. Повернувшись на Батьківщину, Амосов починає роботу над власним апаратом подібного типу, продовжуючи практику хірурга. Разом зі своїми співробітниками він розробив надійний, придатний для широкого використання апарат штучного кровообігу «серце-легені» і впровадив його в практику одним з перших в СРСР.

Кар'єра талановитого лікаря круто здіймається вгору. 1960 року він очолив відділ біокібернетики Інституту кібернетики Академії наук України. У 1968 році був призначений на посаду заступника директора з науки Київського науково-дослідного інституту туберкульозу та грудної хірургії. Одночасно він очолював кафедру грудної хірургії Інституту вдосконалення лікарів (1955-1970). З 1983 по 1988 рік Амосов – директор Інституту серцево-судинної хірургії.

За роки своєї кардіохірургічної практики Амосов провів понад 6 тисяч операцій на серці. Звичайно, були і невдачі, але Микола Михайлович не опускав руки і сміливо йшов вперед, впроваджуючи нові, воістину революційні способи проведення хірургічних операцій у боротьбі зі складними хворобами. Слід зазначити, що свою останню операцію на серці Микола Амосов провів на початку 90-х років. А йому тоді вже минуло вісімдесят років!

Ця дивовижна працездатність Миколи Михайловича випливає з його другого захоплення, яке принесло автору славу розробника власної системи зміцнення здоров'я, так звану «систему обмежень і навантажень». Ця система зробила академіка Амосова відомим не тільки в медичних колах.

Його книга «Роздуми про здоров'я» була видана гігантським накладом – 7 мільйонів примірників.

У 1962 році обраний членом-кореспондентом Академії медичних наук СРСР. У тому ж році отримав Ленінську премію, обраний депутатом Верховної Ради СРСР. З 1969 року – академік Академії Наук УРСР.

Микола Михайлович нагороджений Державною премією УРСР в галузі науки і техніки (1978, 1988) і Державною премією України в галузі науки і техніки (1997) .

Помер Микола Михайлович 12 грудня 2002 року від інфаркту, похований на Байковому кладовищі в Києві.

 У 2003 році Інституту серцево-судинної хірургії Академії медичних наук України було надано ім'я Миколи Амосова.

У Солом'янському районі Києва ім'я Миколи Амосова носить вулиця, на якій розташований Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова АМН України.

Зі спогадів І. К. Мельникова, який працював у той час лікарем:

Про Миколу Амосова знято повнометражний документальний фільм – «Амосов: століття».

У листопаді 2013 року Національний банк України у серії «Видатні особистості України» випустив срібну ювілейну монету «Микола Амосов» номіналом 5 гривень, з посвятою: «Легенді світової науки, видатному вченому в галузі медицини та біокібернетики, громадському діячеві, академіку Національної академії наук та Академії медичних наук України, засновнику і директорові Інституту серцево-судинної хірургії – Миколі Михайловичу Амосову».

Н.Г. Шишкалова