… Ось підтята деревина
Повалилася на воду:
Це нова сім’я бобрина
Тут попоралась до сходу.
Ху! Це що? Качина зграя
Нам під ноги просто лине...
Від орла вона шукає
Порятунку — у людини.
...Їдьте, люди, та пошвидше
В мудре царство Шарлеманя!
Батько його, Василь Богумілович, був родом з Ваpшави, де ще у XVIII столітті осіли його французькі пращури. За участь у революційних заворушеннях у 1905 р. М.В. Шаpлемань був виключений з Київського реального училища. Ще будучі вільним слухачем агрономічного факультету Київського політехнічного інституту за фахом «прикладна зоологія» (він так його і не закінчив), Шаpлемань вже працював вченим секретарем Київського зоопарку, а також на Дніпровській біостанції.
У 1909 р. брав участь в організації першого у царській Росії – Київського орнітологічного товариства ім. Кеслеpа, був обраний його секретарем, видавав орнітологічні праці.
Гонорари за свої книги він передавав на користь поранених під час першої світової війни та до фонду голодуючих Поволжя.
Оpнітологічне товариство та його активний член М. Шарлемань почали активно займатися охороною природи. Орнітологи допомали зоопарку, у 1915 р. проводили курси з охорони природи, виступали у міських часописах.
(1887–1970)
У березні 1914 р. в Києві було проведено другу в Росії виставку з охорони природи, а трохи пізніше – виставку з охорони хижих птахів. Згодом при Товаристві була створена секція охорони природи, яку очолив Микола Васильович.
У 1919 р. Шаpлемань взяв участь в організації зоомузею АH УРСР, де працював по 1941 р. З 1930 по 1941 рр. завідував відділом фауністики і систематики Інституту зоології АН УРСР. У 1935 р. став кандидатом біологічних наук, а в 1937 р. захистив докторську дисертацію. До речі, ім'я Едуард вчений змінив на ім'я Микола у 1914-1915 рр. під час Першої світової війни, коли все німецьке в Росії було не в пошані.
Починаючи з 1918 р., він наполегливо займався природоохоронними проблемами, брав участь у створенні перших в Україні природоохоронних інститутів. Шаpлемань створив секцію охорони природи пpи Сільськогосподарському науковому комітеті УРСР. Вона активно працювала над створенням нових і захистом вже існуючих природоохоронних об'єктів.
У 20–30-ті роки він був директором заповідника «Конча-Заспа», створив і опікувався Середньодніпровським заповідником (попередник сучасного Канівського заповідника), а також заповідником «Гористе».
У 1941 р. йому з дружиною не вдалося евакуюватися. В окупованому Києві він самовіддано боровся за збереження не тільки колекцій інституту зоології, але й своїх колег від німецьких репресій.
М.В. Шарлемань – автор понад 300 праць із зоології та охорони природи. До кінця життя він працював і встиг підготувати вражаюче і сьогодні дослідження «Природа і люди Київської Русі».
Максим Рильський зазначав інтерес природознавця-професора до геніального «Слова о полку Ігоревім», яке той називав не тільки безсмертним поетичним пам'ятником, а й найдавнішою пам'яткою краєзнавства і природознавства. «Адже вся геніальна поема сповнена солов'їним щебетанням, воронячим кряканням, сорочим скрекотом, лисячим брехом, летом соколів і кречетів, віянням буйного вітру». Цінні спостереження про «Слово ...» знаходимо в таких роботах Шарлеманя, як «Із реального коментаря до « Слова ...», «солов'ї у« Слові...», «Де був Путивль, згаданій у «Слові...», «Спроба розкриття аноніма автора «Слова о полку Ігоревім».
Відомі також популярні брошури М. Шарлеманя «Природа Києва та його околиць» (1928 р.), а ще раніше, у 1921 р., більший труд — «По Києву та його околицях».
На жаль, зараз ім'я вченого практично забуте, з чим ми в жодному разі не маємо права змиритися.
Підготовив І.Ю. Парникоза за матеріалами Борейко В.Є.
Засновник та видавець