Та й ту ніби вже як по телебаченню показували... Для всіх, кого бентежать подібні сумніви, є гарна звістка – переважна більшість видів і досі не відома науці. І для звершення нових відкриттів не обов'язково їхати в неходжені джунглі. Достатньо калюжі біля Вашого будинку.
І. Що таке новий вид? Чи бачили люди зéмлі американського континенту до Колумба? Звісно, що так. Чому ж відкривачем Америки вважаємо саме його? Тому що Колумб – перший, хто надав науковій спільноті достовірні підтвердження про існування земель по західний бік Атлантики.
Наукова думка спрямована на пошук істини, але не в цьому її сила. На пошук вірної відповіді можуть знадобитись століття. Сила наукової думки в можливості передавати знання наступним поколінням, не лише не змінюючи їх, а й покращуючи їх, виправляючи старі помилки.
Знання вікінгів про Америку з часом обростали легендами і перетворювались на міфи. Знання індіанців про Америку обмежувались самою Америкою і не давали можливості дізнатись більше. Тільки ті знання, які привіз Колумб, надали можливість почати збір правдивої інформації про цю частину світу, розглядаючи її як одну із складових планети.
Подібна ситуація і з "новими" видами. Не важливо, чи знали про них люди раніше, чи ні – відкривачем виду є той, хто першим додав інформацію про нього до глобальної міжнаціональної системи знань – Наукової думки.
Приклад. Китайці тисячі років знали про панду, але відкрив її для науки в 1868 році французький місіонер Арман Давид. Тисячі років люди не лише знали про існування мамонтів, а й повністю залежали від успішності полювання на цих тварин. Проте для науки їх відкрив лише в 1828 році англійський натураліст Джошуа Брукс.
Отже, "новий вид" – це не той, який вперше показався людям, а той, який вперше став відомий науковій спільноті.
ІІ. Які шанси знайти новий, невідомий науці вид сьогодні? Точну цифру вказати важко, але однозначна відповідь така: ймовірність цього дуже висока. Кожного року наука поповнюється знаннями про тисячі нових видів.
Приклад: Протягом 2008-2011 рр., щороку надходила інформація про опис більш, ніж сотні нових сучасних видів рептилій!
Скільки ще залишилось описати? Припускають, що на сьогодні науці ще нічого не відомо про 4-8 мільйонів сучасних видів тварин, мільйон (а то і більше) видів грибів і стільки ж водоростей, тисячі тисяч вищих рослин. Прогнози щодо викопних видів ще більш розмиті. Однозначно, що їх існувало значно більше, ніж сучасних видів. Ще досить місця, де попрацювати, чи не так?
ІІІ. Якщо невідомих видів ще так багато, то чому їх не відкривають? Тому що, щоб побачити серед відомих видів новий, необхідно знати, які види вже описано. А це потребує глибоких знань різноманіття певної групи організмів. Саме глибоких, і без цього ніяк.
Невеликий тест: на рис.1 зображено птахів, яких жителі міст України бачать щодня. Серед них є один вид, який дуже і дуже рідкісний в наших краях. Назвіть птахів і вкажіть, хто із них рідкісний! (Відповіді розміщено в кінці статті). Якщо Вам це вдалося – вітаємо! Таких, як Ви, навряд чи буде хоч 1% довкола. Більшість людей не розрізняє навіть птахів, яких бачить щодня.
Птахів на планеті відомо близько 10 тисяч видів, із них в Україні зустрічається більше 400. Це, здається, не мало, але ось, наприклад, у складі ряду жуки на сьогодні описано близько 400 тисяч видів! І ще від 400 тисяч до декількох мільйонів видів жуків, як припускають вчені, не відомі науці. Запам'ятати і навчитись розпізнавати всіх жуків не здатна жодна людина! Щороку надходять дані про відкриття тисяч жуків. Хто це робить? Науковці, кожен із яких є знавцем навіть не всіх жуків, а тільки певної їх частини: жуків-довгоносиків, жуків-плавунців, жуків-сонечок і т.д.
Приєднайтесь до них, і Ви гарантовано опишете десятки (дехто – сотні, а можливо і тисячі) нових видів! Для цього необхідні лише знання.
IV. Де можна знайти нові види?
Будь-де!
Приклад: Відомий український ентомолог та автор шкільних підручників з біології професор Ю.Г. Вервес описав декілька сотень невідомих раніше науці видів мух. Певну частину видів він відкрив у молоді роки під час служби в армії. А ловив він їх поблизу... солдатського туалету, де ті мухи, в силу певних причин, кружляли.
Це лише один із прикладів, де може чекати дослідника відкриття. Насправді обмежень тут немає: якщо Ви – фахівець, відкриття можливо зробити і в джунглях, і на дачі, і навіть у сортирі.
Звичайно, що всі ті тисячі видів, які мешкають на території України, але ще не потрапили в поле зору науки, є дрібнесенькими. Якщо Вам обов'язково кортить поставити своє прізвище під твариною великих розмірів, мабуть, доведеться помандрувати. Хоча не забувайте про вимерлі організми – їх теж необхідно описувати. І, цілком ймовірно, що під порогом Вашого будинку покояться кістки досі невідомих слонів або велетенських плазунів. Динозаврів не обіцяємо – всі дані вказують на те, що ці тварини мешкали далеко від України, в ті часи залитої морем, але описати нового іхтіозавра теж непогано.
Приклад. Історія із відкриттям всесвітньовідомого житла первісної людини, складеного з кісток мамонта (рис.2) розпочалася з того, що житель села Межиріч (Канівський район, Черкаська область) Микола Новицький почав копати в себе на садибі погріб.
знайдене в селі Межиріч (Черкаська обл.)
Закони біогеографії такі, що видове різноманіття всіх видів зростає від полюсів до екватора. Але при цьому зменшується щільність кожного із видів. Тобто, якщо Ви хочете побачити за короткий проміжок часу сотні різних видів – прогуляйтесь півгодини тропічним лісом. Досить швидко побачите велике різноманіття організмів, але кожний вид зустрінете в кількості однієї, рідше декількох, особин.
Але, якщо Ваша мета побачити представників хоч і одного виду, але щоб не менш, ніж сотню – достатньо буде погляду на скупчення пінгвінів в Антарктиці або на лігвисько котиків у Арктиці. Джунглями можна ходити тижнями, щоб побачити принаймні двох представників одного виду.
Звідси висновок: незважаючи на те, що віднайти новий вид ще можна в будь якій частині планети, значно більше шансів на це в тропіках – видове різноманіття там надзвичайно високе, а щільність кожного з видів низька. Тому, чимало тропічних видів ще не зустрічались дослідникам.
Приклад. Богато років тому експедиція WWF (Всесвітнього фонду захисту дикої природи) приїхала до тієї частини острова Борнео, видове різноманіття якої було слабо досліджене. В результаті було виявлено 67 нових видів рослин, 29 видів безхребетних тварин, 17 видів риб, 5 видів амфібій, 2 види ящірок і один вид птахів. Серед них була найдовша комаха в світі – мегапаличник Чаня, довжина тіла якого перевищує 35 см. Зазначимо, що для того, щоб зробити більшість відкриттів, вченим не довелось відходити далі, ніж на півкілометра від табору.
мегапаличника Чаня – найдовшої комахи
у світі, описаної для науки в 2008 році
V. Як довести науковій спільноті, що Ви відкрили новий вид?
Найголовніша вимога – віддати на зберігання докази існування цього виду до державного музею. Деяким приватним колекціям також дозволяється приймати на зберігання докази нових видів, але цей статус потрібно заслужити: публікувати каталоги фондів, не продавати експонати без спеціального дозволу тощо.
Для чого потрібні докази, невже поважним людям у професорських мантіях колеги не ймуть віри? Інколи трапляється і таке, але основна причина в тому, що наявність доказів існування виду у фондах колекцій убезпечує нас від ризику кількаразового опису виду різними авторами. Цілком можливо, що вид, невідомий одному досліднику, вже був описаний іншим науковцем. Щоб переконатись в цьому, необхідно порівняти кандидата в нові види із схожими на нього екземплярами, які зберігаються у фондах музеїв. Навіть якщо цей музей на іншому кінці земної кулі, досягти цього не так уже й складно, як може здатися. Це було цілком можливим сто років тому, а сьогодні і поготів.
Приклад. Відомий зі шкільної програми паразитичний гельмінт бичачий ціп'як був описаний більше ніж триста разів різними науковцями. Якби не було можливості порівняти перший описаний екземпляр з усіма, описаними пізніше, на сьогодні ми б вважали, що замість цього одного паразита існує декілька сотень схожих видів.
Докази існування повинні бути матеріальними: живий організм, гербарний зразок, опудало, висушений або заспиртований препарат, кістка тощо. Для викопних організмів дозволяються навіть копроліти – скам'янілі екскременти, в тому випадку якщо вони мають специфічні ознаки. А ось фотографії чи відеозаписи не можуть бути доказами, адже їх досить легко підробити. Інколи доводиться чути фразу на зразок: "Експерти дослідили надані фото/відеоматеріали снігової людини (чупакабри, лохнеського чудовиська і т.д.) і встановили, що вони не є підробкою". Насправді такі коментарі – хитро закручена брехня. Коли експерти вивчають подібні матеріали, максимум, що вони можуть встановити, що волохате людиноподібне створіння не було "домальовано" на відзнятий раніше пейзаж методами комп'ютерної графіки. Але не монтажем єдиним живуть шахраї. Достатньо зробити опудало снігової людини, поставити його на фоні тайги – клац! – і портрет "снігової людини" готовий. Монтаж чи сліди комп'ютерної обробки будуть на плівці чи карті пам'яті? Ні – це будь-який експерт підтвердить. Оскільки підробити подібні "докази" нового виду дуже просто – вони не є аргументами існування.
В цьому і криється відповідь, чому вчені не визнають існування снігової людини, чупакабри, попобави, мокеле-мбембе, сірруша, ропена та багатьох інших тварин, яких нібито хтось десь бачив. Ніхто не проти визнати їх існування, але надайте, будь-ласка, докази.
Приклад. При бажанні, цілком можливо примусити людей вірити у вигадані істоти. Так, у 1960 році німецький професор зоології Герольф Штайнер опублікував у авторитетному науковому; німецькому видавництві Gustav Fischer Verlag книгу "Життя і будова ринограденцій" ("Bau und Leben der Rhinogradentia"). В ній вигаданий зоолог Штюмпке розповідає про загадкових тварин – ринограденцій (рис. 4), які нібито існували на островах Хіддудіфі (теж вигаданих; назва походить від баварського діалектизму "Hei der Deifi!", тобто "Що за дідько!"), знищених випробуванням ядерної зброї. Ринограденції мали багато різновидів (їх еволюційне дерево також було опубліковане), але спільна риса – надзвичайні можливості використання носа. Деякі ним проціджували мул, інші повзали на носі, як слимаки, а деякі ходили, перекидаючись через ніс. Книга була перенасичена абсурдом у тексті та ілюстраціях, але при цьому була написана високопрофесійним науковим стилем (те, чого бракує сучасним авторам опусів про чупакабру). Внаслідок цього, спершу суспільство не могло зрозуміти, це правда чи ні! Але Штайнер був хоч і жартівником, проте науковцем. Через деякий час він зізнався, що вигадав ринограденцій жартома, демонструючи нам, наскільки легко професіоналу ввести в оману не лише далеких від біології громадян, але й своїх колег. Тому для опису нового виду необхідні матеріальні докази, а не оповіді та фото "очевидців".
Проте "дослідження" неіснуючих видів приносять чималі прибутки. Навіть якщо Ви відкриєте новий вид слонів, то зможете зацікавити лише затятих любителів природи, вчених-зоологів (частка яких у суспільстві не значна) і, можливо, про Вас покажуть коротенький репортаж в новинах. Грошей на цьому не заробите. На відкриті нового виду якихось кузьок чи хробачків і поготів перспективи заробити марні.
Інше діло – з чупакаброю. Під знаменом цього слова можна знімати величезні фільми, показувати задертих лисицями курей, брати інтерв'ю в місцевих мисливців, бабусь та учнів середніх класів. Все це розмежовувати рекламою (ключове слово – реклама, тобто гроші), публікувати в книгах багатотисячними тиражами (а це теж гроші). І що найцікавіше: замість власне чупакабри достатньо на хвилину показати напівзгнилий трупик собаки, щоб знову повернутись до мисливських історій, як її було знайдено. Нічого, що відео буде розмите – репортаж все одно буде користуватися попитом. І дарма, що сам труп "чупакабри" більше ніхто не зможе побачити. Завжди заготовлено декілька версій: його з'їли дикі тварини, бо вчені забарились приїхати (от ті вчені!); його забрали спецслужби на експертизу (ніхто ніколи не чув, щоб спецслужби переймались трупами тварин, але версія на диво дієва); чупакабра – тварюка з потойбіччя, туди вона й поділась, а хто не вірить – нехай перевірить!
Вчені будуть на таке обурюватись, але, по-перше, їх не так вже й багато серед глядацької аудиторії, а по друге, і проти них є аргумент: мовляв ви там всі закостеніли у своїх кріслах і передових винаходів не помічаєте – ганьба вам і сором! На жаль, подібні явища дуже розповсюджені в наші дні. Збіговисько шахраїв та дилетантів навіть придумало назву своїй псевдонауковій діяльності – криптозоологія. А самі себе іменують вченими-криптозоологами, хоча в більшості випадків не мають ніякої біологічної освіти.
VІ. Чи правда, що вчені настільки закостенілі, що бояться революційних відкриттів?
Цілковита нісенітниця! Протягом ХХ століття було зроблено безліч революційних відкриттів, які перевернули уявлення про різноманіття в Природі. Нижче наведені лише деякі з них.
У 1937 році куратор провінційного південноафриканського музею Кортні-Латімер повідомила про вилов дивної риби, яку згодом назвали латимерією (рис.5). Це був представник групи целакантів – тварин, яких вважали повністю вимерлими більш, ніж 150 мільйонів років тому.
Подібно до целакантів, вважали вимерлими не менш, ніж 150 мільйонів років тому хвойне дерево волемія. Проте не так вже й давно, у 1994 році, австралієць Девід Нобл знайшов 57 екземплярів цього виду, які живуть у наші дні. А рослини ці не маленькі – їх стовбур може розростатися до 3 м в діаметрі та 40 м заввишки.
У 1958 р. сантехнік, але любитель палеонтології Френсіс Туллі в Пенсільванії віднайшов рештки вимерлої дивовижної тварини (рис.5), яка не схожа на жодну іншу, відому до того часу. На честь Френсіса вчені назвали її Tullimonstrum[1].
до моменту їх відкриття, не здогадуватись
навіть найбільші фантазери.
1 – сучасна латимерія;
2 – вимерлий тулімонструм.
Повний перелік приголомшливих для біологів відкриттів зайняв би декілька томів. Але головне, про що це свідчить – вчені готові до надзвичайного, просто для цього їм потрібні більш вагомі докази, ніж відео дохлого песика.
До речі, спецслужби чомусь ніколи не виявляли особливого інтересу до феноменальних відкриттів типу латимерії або тулімонструма.
VІІ. Коли новий вид впіймано і розміщено в музейні фонди, як назвати його?
Наука дуже ліберальна в цьому, і Вашу фантазію обмежують лише незначні вимоги:
- Наукова назва повинна бути написана латинською мовою і тільки нею. Чому саме так? Тому що в деяких мовах слова із різним значенням можуть мати однакове звучання.
Приклад. Тварину, яку українці називають словом "жаба", росіяни називають "лягушка". А тварину, яку росіяни називають "жаба", українці звуть "ропуха" (рис. 6).
Щоб не виникало подібної плутанини, науковою назвою вважається лише та, що написана латинськими літерами. Ця абетка знайома переважній більшості людей. Та й нікому не образливо – нація, яка говорила цією мовою, давно зникла.
Рис. 6. 1 – тварина, яку українською
називають "жаба", а російською – "лягушка";
2 – тварина, яку російською називають
"жаба", а українською – "ропуха". - Назва виду повинна мати закінчення, ідентичні закінченням латинських слів (-us, -um, -a). Тобто, слово повинно бути схожим на латинське за звучанням, але за змістом воно може бути цілковитою нісенітницею.
Приклад: деякі відкривачі виду настільки жартівливо поставились до права назвати новий вид будь-яким словом, схожим на латинське, що тепер ми маємо такі види як: жук Zyzzyva, молюск Abra cadabra, рачок Gammaracanthuskytodermogammarus, цілу плеяду метеликів Eucosma bobana, Eucosma cocana, Eucosma dodana, Eucosma fofana, Eucosma hohana і так далі по алфавіту до Eucosma vovana та безліч інших видів, назви яких свідчать, що часом вчені не проти пожартувати.
- Повна наукова назва складається з: одного слова, яке означає назву роду, одного слова, яке означає назву виду, прізвища автора та року відкриття.
Приклад: Mucha tzokotucha Ozerov, 1992. Назва цього виду мух (до речі реального) означає, що він належить до роду, названого в науці "Муха", сам вид має назву "цокотуха", він був уперше описаний вченим на прізвище Озеров у 1992 році.
- Перші два слова назви (родове та видове ім'я) не можуть бути ідентичними назвам описаних раніше видів. З цим все зрозуміло – жартуйте з назвами скільки бажаєте, але однакових назв не робіть. Виникне плутанина, а вона в науці зайва. Тому, якщо виявлено випадковий збіг назв, маєте повне право перейменувати той вид, який було описано пізніше.
Рис. 7. Реконструкція зовнішнього вигляду
динозавра Diceratops, якого у 2007 році
переіменовали у NedoceratopsПриклад. Багатьом відомий динозавр дицератопс (рис.7). Наукова назва цього роду була Diceratops Lull, 1905. Але через 100 років після знахідки кісток цього динозавра студент Московського університету Андрій Український віднайшов, що словом Diceratops у науці ще з 1869 року іменують один маловідомий вид комах. На підставі цього він переіменував динозавра так, як йому захотілося – у Nedoceratops Ukrainsky, 2007. Це не сподобалось багатьом вченим (ще б пак – сто років не помічали помилки, а тут студент виправив і назвав динозавра, як хотів!), але нічого зробити вони не могли – правило є правило.
Отже, як бачимо, для того щоб відкрити новий, невідомий науці вид, необхідні лише знання та бажання шукати. А знахідки будуть.
Бажаємо Вам великих відкриттів та здорового глузду!
[1] Країна знань публікувала статтю, де більш детально описано цю тварину (№4-5, 2009)
Леонід Горобець, доктор біологічних наук, Національний науково-природничого музей НАН України
Засновник та видавець