Норберт Вінер народився в Колумбії (штат Міссурі, США) 26 листопада 1894 року.

Початкову освіту здобув дома.  В 11 років вступив до престижного Тафт-коледжу, закінчивши який через 3 роки здобув ступінь бакалавра мистецтв.   У 18, після навчання в Гарвардському і Корнельському університетах,  Вінер – уже доктор філософії Гарвардського університету (з математичної логіки). У 1913-1915 роках продовжив свою освіту в Кембриджі (Англія) та Геттінгені (Німеччина). Викладав логіку та математику в ряді американських університетів (1915-1917) та займався журналістською діяльністю (1917-1919).  З 1918 р. – викладач (з 1932 р. – професор) Массачусетського технологічного інституту – одного з найбільших вишів Америки. Знав десять мов.

Ранні роботи Вінера відносяться переважно до основ математики. Найбільшу популярність Вінеру як математику принесли його дослідження з математичного аналізу та теорії ймовірностей. В області теорії ймовірностей вивчав випадкові процеси, розвинув теорію екстраполяції, а також теорію фільтрації стаціонарних випадкових процесів.

Під час світової війни 1939-45 років займався електричними мережами та обчислювальною технікою.

 Вивчення аналогій між процесами, що відбуваються в електричних та електронних системах і в живих організмах привело Вінера до ідеї створення нової науки – кібернетики, яку він уявляв як єдину науку про управління.

Випущена ним у 1948 р. у Парижі книга «Кібернетика» дуже вплинула на розвиток кібернетики як науки.

Вінер – автор багатьох наукових монографій та популярних книг, двох книг про своє життя: «Колишній вундеркінд» та «Я – математик», які містять відомості про його становлення як ученого. Нижче наведемо висловлювання Н. Вінера про професію математика:

«Ми, математики, потребуємо лише таких недорогих матеріалах, як папір і, можливо, друкарські фарби. І ми давно змірилися з думкою, що при роботі в якійсь галузі, яка швидко розвивається, наші відкриття починають старіти в той самий момент, коли вони викладені на папері і навіть раніше, у момент, коли вони тільки-но зароджуються в нашому розумі.

Ми знаємо, що протягом тривалого часу всі наші результати будуть лише відправними точками для інших учених, які працюють над тими самими проблемами, і заздалегідь передбачивши все те, що нам вдалося досягти.

Саме в цьому і полягає сенс знаменитого висловлювання Ньютона: "Якщо я бачив далі від інших, то це тому, що я стояв на плечах великих".

Я рішуче протестую проти косного уявлення про математику. Існує чимало математичних робіт, які нічого не говорять ні розуму, ні серцю. Але є й інші. Їхні автори бачать завдання математики в тому, щоб за допомогою точних методів створити нове, більш досконале уявлення про світ, висловити якісь міркування, які ще трохи відкриють завісу таємного. Дисципліна вченого у тому, що він присвячує себе пошукам істини. Ця дисципліна породжує бажання йти на будь-які жертви – матеріальні чи навіть, можливо, нехтувати власною безпекою.

І наостанок. Ні, майбутнє залишає мало надій для тих, хто очікує, що наші нові механічні раби створять для нас світ, в якому ми будемо звільнені від необхідності... жити. Допомогти вони нам зможуть, але за умови, що наші честь і розум задовольнятимуть вимогам найвищої моралі. Світ майбутнього вимагає ще більш суворої боротьби проти обмеженості нашого розуму, він не дозволить нам відпочивати на лаврах, чекаючи на появу наших роботів-рабів. Заняття математикою – це така гімнастика розуму, для якої потрібна вся мужність і витривалість молоді. Те, що я зробив для науки, належить усьому світу».

Д.Ю. Сигаловський