Орган називають королем музичних інструментів, інструментом-оркестром. Його величний проспект стає окрасою будь-якої зали, а блискучі, спрямовані вгору труби нагадують крила птаха і закликають залишити повсякденні клопоти, заглибитися у світ звуків, фантазій, глибоких роздумів, у світ душі та вічності...
Кожен із існуючих органів особливий, не такий, як інші. Його голос у великій мірі залежить від акустики приміщення, від матеріалів, з яких виготовлені труби, від диспозиції (компонування в ньому звукових фарб), від майстра-інтонувальника (адже саме він коригує тембр і гучність кожного голосу, відточує його звукові особливості, робить голос більш помітним або «ховає» його в масі іншого хору), від стилю інструменту (бароковий, романтичний, еклектик) і навіть від виконавця (як відомо, у кожного орган звучить по-своєму).
Оскільки орган є частиною архітектури залу, як правило, він має єдиний з нею дизайн. Дивлячись на зовнішній вигляд інструменту, його можна назвати витвором мистецтва, перебуваючи всередині – шедевром зодчества, вивчаючи його робочі механізми – геніальним поєднанням науки та техніки.
Орган – найбільший інструмент у світі. Деякі люди, через присутність у ньому великої кількості механізмів та усіляких пристосувань, несправедливо називають його «машиною». Однак ще за часів середньовіччя служителі церкви помітили, що його звуки впливають на парафіян, як хороша проповідь, бентежать душу, оздоровлюють її, навчають співчуттю, розбуджують милосердя, налаштовують на глибоке розуміння життя… Це спостереження і визначило місце органу у служінні. Всім іншим інструментам шлях у служіння був зачинений.
На пульті органіста стоять ноти. У них лише знаки – зашифрована музична тканина. Виконавець – інтерпретатор (від латин. interpretator – тлумач). Його завдання – грамотно прочитати нотний текст, побачити вкладені в нього образи та зробити їх живими. Таке перетворення вимагатиме від виконавця великих знань та високої майстерності у володінні інструментом.
Ще у III столітті до н. е. орган був вигаданий як інструмент-іграшка. Його винахідник – відомий у античному світі механік з Олександрії, Ктесібій. У винайденому ним інструменті істотну роль відігравала вода, тому інструмент і отримав назву «гідравлос» (hydro – вода, аulos – голос). Сьогоднішня назва інструменту «орган» (від латинського organum – знаряддя, інструмент) прийшла до нього набагато пізніше – лише в IV столітті н. е.
Орган — один із найдавніших інструментів. Його шлях дуже трагічний. Гідравлос, створений Ктесібієм, був на той час досить досконалим інструментом. Завдяки наявності амортизаційного меха він надавав рівний звук, мав досить досконалий клавішний механізм (після відпускання клавіші підставлена під неї пружина повертала клавішу на місце). Кількість труб, що звучали при натисканні однієї клавіші, залежала від розміру інструменту.
Внаслідок падіння Римської імперії гідравлос був знищений і секрет його створення було втрачено. Друге народження органу вже без участі в ньому води відбувалося протягом кількох століть. Найбільшу складність являв пошук способів рівної подачі повітря, а також винахід клавішного механізму. Перші невеликі повітряні органи з рівним звуком з'явилися тільки в ХΙΙΙ столітті. У цьому ж столітті орган, який набув рис готичного стилю (він мав ясність та деяку різкість звучання), міцно увійшов у процес богослужіння.
У храмах починають відбуватися органні вечори. Наприклад, в Італії про сліпого композитора, співака, поета та органіста Франческо Ландіні (близько 1325—1397) ходили легенди. Слава «божественного Франческо» була настільки великою, що він, як і Петрарка, був удостоєний лаврового вінка. У Німеччині в цей же період відомими органістами є Адам Ілеборг зі Штендаля (нині Бранденбург) (близько 1410—?), сліпий музикант Конрад Пауманн із Нюрнберга (близько 1410—1473), Арнольд Шлік із Хайдельберга (близько 1460 — близько 152) та ін. Безпосередніми попередниками Й.С.Баха, які теж грали органні концерти, є Франц Тундер (1614–1667) та Дітріх Букстехуде (1637–1707). Їхні «музичні вечори», присвячені найбільшим богослужбовим святам, описані в усіх книгах з історії музики. Оскільки органістами у церквах працювали великі композитори, вони були першокласними виконавцями. Щоб послухати їхні концерти, любителі музики та колеги-музиканти з'їжджалися із навколишніх міст. Неважко помітити, що вже тоді орган був не лише церковним, а й концертним інструментом, а хороший органіст завжди був у пошані.
Слово «бароко» (від італ. barocco) буквально означає «химерний», «дивний» або «перлина неправильної форми» (від порт. barroco). Естетика цієї епохи характеризується пишністю, грандіозністю, багатством декору, динамізмом, контрастністю (світло та тінь), а також сильною емоційністю та драматизмом. Мистецтво Бароко прагнуло вражати глядача, дивувати його пишністю та величчю, часто змішуючи реальність та ілюзію. Цей напрям зачепив майже всі сфери культури: архітектуру, живопис, скульптуру, музику, літературу, театр і навіть моду. Стиль Бароко багато в чому відбив зміни у світогляді після епохи Відродження і був тісно пов'язаний із Контрреформацією Католицької церкви, яка прагнула продемонструвати свою міць і велич.
Саме в цей період орган стає особливою окрасою церкви. Епоха бароко подарувала світові величезну кількість чудових інструментів-красенів, які тішать нас своїм звучанням і сьогодні, а також породила багато великих композиторів-поліфоністів. Усім відомий Й. С. Бах був останнім представником епохи контрапункту та його вершиною.
У період класицизму орган був практично забутий. У зв'язку з відходом з професійної музики поліфонічного стилю, професійні музиканти працюють при дворі та в музичних салонах аристократії. Оскільки їх будинки мали обмежений простір, вони не підходили для встановлення дорогоцінного та великого за розміром інструменту «орган». Композитори, які служили багатим вельможам, віддають перевагу скромнішим за габаритами інструментам: клавесину, а пізніше хаммерклавіру (Від нім. Hammerklavier – буквально «молоточковий клавір» – це історична назва і старовинний різновид фортепіано, передував сучасному роялю). У цей час орган звучить лише у церкві, покірно супроводжуючи богослужіння.
Німецький композитор-романтик Фелікс Мендельсон-Бартольді отримав виховання у музичній сім'ї. Ще в дитинстві маленькому Феліксу бабуся подарувала клавір «Страстей за Матвієм» Й.С.Баха. Хлопчик із захопленням грав музику великого композитора і мріяв її почути у належному виконанні. Його мрія збулася. Коли композитору було 22 роки, він здійснив свою мрію: під його керівництвом ораторія «Пристрасті за Матвієм» (на тексти Євангелія від Матвія) була виконана. Це історичне виконання стало початком відродження інтересу до творчості Баха та до органу.
Романтичний стиль, який змінив епоху класицизму, проголосив культ почуття та емоцій. Він був наповнений драматизмом, різкими динамічними змінами, стрімкими темпами та сильними емоційними афектами. В ньому ідеальний світ (мрія, фантазія, мистецтво, минуле, екзотичні країни) протиставляється реальності.
Щоб відповідати духу свого часу, старий орган мав змінитися. У Франції було організовано «Товариство друзів органу», учасники якого стали займатися популяризацією органа, а також у союзі з органобудівниками зайнялися пошуками нових засобів виразності в інструменті.
Романтичний період відомий створенням так званих симфонічних органів. В цей час для накачування повітря в міхи орган отримує електричний мотор, легшу клавіатуру та збільшення діапазону педальної клавіатури. Органні майстри намагаються голоси органа підлаштувати під інструменти симфонічного оркестру, вільні комбінації, які з’явилися і тепер дозволяли здійснювати різкі динамічні зміни, швелер⁵ і crescendo-walze⁶ роблять орган ще динамічнішим. Концертна діяльність органістів-віртуозів вплітає орган у музичне виконавське мистецтво того часу. Інструменти встановлюються в спеціально вибудованих концертних і виставкових залах.
Сучасне органне мистецтво охоплює майже всі відомі нам музичні стилі. Оскільки кожен стиль мав свій тип органу, який був ідеально пристосований до виконання музики його часу, сучасні органобудівники постали перед проблемою створення такого інструменту, який зміг би «догодити» всім стилям органної музики. Це пояснює сучасні зміни інструменту. Завдяки великій регістровій різноманітності, багатьом технічним пристосуванням і кільком мануалам в сучасних органах часто з'єднані регістри різних епох, а відповідальність за їх використання при виконанні відповідної музики, а саме «регістрів, що підходять» для даного стилю, покладається тепер на грамотність виконавця. Такі органи звуться еклектичними (еклектика, грец. eklektikós – вибираючий, від eklego – вибираю, відбираю).
Сьогодні орган є найбільшим та пишнобарвним інструментом, і може звучати як ніжно, так і громоподібно. Але і він має свої обмеження. Звучання кожної окремої труби заздалегідь запрограмоване і не залежить від сили натискання на клавіші, як, наприклад, у фортепіано. Завдяки цим обмеженням дехто називає його «нединамічним» інструментом.
Знаменитий органіст, професор Вищої музичної академії Братислави Фердінанд Клінда1 пише: «Орган – музичний інструмент, що володіє незмінним звуком. Через це його прийнято вважати маловиразним інструментом, і багато композиторів не тільки проходили повз нього, а й просто недооцінювали. Дійсно, орган позбавлений переходу від тону до тону. Якщо флейтист або скрипаль на одному єдиному звуці можуть виразити цілий світ почуттів, то органу це абсолютно недоступно. Але він має інші переваги, на які виконавець може сміливо розраховувати, потрібно тільки знати, як їх використовувати»2.
Досвід безлічі органістів лише підтверджує цей вислів, т.я. спілкування з цим прекрасним і багатим інструментом має починатися з накопичення знань про нього та відпрацювання умінь, власне, як і при спілкуванні з будь-яким іншим інструментом. А наклеювати «ярлики», як завжди, справа нехитра та негідна. Чи можна назвати бездушним і нединамічним інструмент, який наповнює своїм звуком величезні склепіння та оживляє тисячі сердець? Відомо, що Бах добре грав на скрипці, флейті, клавесині та клавікорді. Але ми знаємо його як відомого композитора і блискучого органіста. Орган вплинув на всю його творчість. Хіба міг він віддати свою перевагу такому «невиразному» інструменту?!
Пройшовши величезний шлях, орган із механічної іграшки перетворився на могутній та грандіозний інструмент. Цікавість до нього у простих слухачів дуже велика. Великою мірою це відбувається тому, що музика, написана для нього, завжди глибока і духовна.
«Нехай читач, органіст, музикознавець, історик чи аматор музики пам'ятає, що грандіозний і магічний інструмент, що надихнув на створення стількох шедеврів і став джерелом стількох радощів, має своїм предком дивовижну машину, придуману грецьким механіком із творчим розумом». Жан Перро (1819–1876)
1 Фердинанд Клінда – музичний діяч, доктор музикознавства, професор Музичної академії у Братиславі (Словакия).
2 Ferdinand Klinda «Органова interpretacia», ОРУС - Вratislavа, 1983, s-9.
5 Швелер або жалюзі – це стулки, що відкриваються на зовнішній стіні однієї з регістрових «кімнат» органу, в якій розміщені труби одного з мануалів (як правило, самого тихого і барвистого). Таких пристроїв в органі може бути декілька, залежно від кількості мануалів. Жалюзі рухаються педаллю, яка виведена на пульт органіста. У романтичній музиці цей пристрій використовується для плавного додавання та зменшення звуку без зміни тембру
6 Walze – валик (або педаль), що знаходиться біля ніг виконавця, обертаючи який можна додати або зменшити всі регістри органу від повної тиші до повного набору голосів інструменту і навпаки.
Жан-Жозеф Перро (1819-1876) – французький скульптор доби неокласицизму з елементами романтизму. Був членом Французької академії образотворчих мистецтв.
Г.В. Булибенко, лауреат національного конкурсу органістів, заслужений діяч мистецтв України, професор Національної музичної академії України
Засновник та видавець