І таке буває? Так! Але спочатку - звідки взявся цей страшний шприц, це диво медицини? Інструмент тортур і дитячих страхів, та й дорослих страхів теж. Правда, дорослі бояться по-дорослому: хоч і страшно, але укол зробити треба.

А ось у дітей страх просто панічний і неприборканий, погано керований. Для них шприц - це жах жахливий і кошмар кошмарний.

І все-таки, звідки ж він узявся?

Ну, а звідки все береться? Його хтось придумав, винайшов і пустив у життя.

А як було до шприца? - ось так і було, жили без цього чуда техніки.

У давньогрецькій міфології розповідається про чарівницю, царівну Колхіди Медею, яка, бажаючи омолодити свого коханого Ясона, влила в його вени цілющий відвар. Її-то і вважають винахідницею внутрішньовенних ін'єкцій. Закохавшись у Ясона, вона допомогла йому заволодіти золотим руном, убила власних брата і батька і подалася з аргонавтами з Еєти до Греції.

Медея (картина Ентоні Фредеріка Огастоса Сендиса)

Ясон із золотим руном

Так Медею стали вважати основоположницею медицини, саме слово «медицина» бере початок від її імені.

А давньогрецький лікар Гіппократ 2400 років тому в якості шприца застосував порожнисту трубку, до кінця якої був прикріплений сечовий міхур свині - і ця конструкція швидше за все нагадувала не шприц, а клізму.

Історики і археологи знаходили різні свідоцтва активного використання примітивних прототипів сучасних шприців. Як свідчать дослідження, на вені робили тонкий розріз гострим ножем, а потім в отвір швидко вставляли механізм із лікарським препаратом. Очевидно, що і різноманітність медикаментів у ті часи була досить мізерною, а тому такі технології залишалися прерогативою багатих і впливових людей.

Французький філософ, математик і фізик Блез Паскаль, вивчаючи особливості поведінки рідини під тиском, винайшов шприц - конструкцію з преса і голки. І сталося це в 1648 році. На жаль, його шприц зацікавив оточуючих набагато менше за інші прилади.

До речі, на його честь названа одиниця вимірювання тиску - Па (паскаль).

А ось якби ще в ХVII столітті людство помітило такий винахід, як шприц, то багато хвороб можна було б лікувати більш ефективно.

Тим часом, у 1656 році в Лондоні на кафедрі біології сучасник Паскаля - допитливий учений сер Крістофер Рен – мучив тварин, намагаючись зробити їм уколи. Не будучи медиком, а математиком і архітектором, доктор Рен виявляв великий інтерес до природознавства, зокрема внутрішньовенного введення розчинів тваринам. Для чого розрізав шкуру тварин лезом і за допомогою пташиного пера вводив всередину розчини різних речовин. Так народилася інфузійна терапія, а Крістофер Рен вважається її засновником.

Приблизно тоді ж німецький ботанік, алхімік і лікар Іоган Сигізмунд Ельсгольц почав роботу з людьми за допомогою пристосування, яке віддалено нагадувало голку Рена. І ось 1664 року Ельсгольц зробив спробу внутрішньовенної ін'єкції і переливання крові від людини до людини ін'єкційним пристосуванням, на зразок стовбура пташиного пера.

На рисунку наведена ілюстрація, датована 1667 роком із зображенням дослідів доктора Ельсгольца з проведення внутрішньовенних ін'єкцій.

Так оригінально зобразив художник доктора Ельсгольца в дослідах з проведення внутрішньовенних ін'єкцій (гравюра 1667 р.)

Також історії відомий попередник шприца - «Стилет», автором якого є А. Neuner.

І, як бачимо на рисунку, конструкція шприца типу «Стилет» (у перекладі з італійської - гострий стрижень) була металевою і складалася з циліндра і поршня зі штоком, який не прилягав до його стінок, вихідним отвором служила звужена трубка.
Крізь всю цю техніку проходила проста голка з захватом, за допомогою якого вона виймалася з ін'єктора після проколювання шкіри (як свідчить публікація W. Hoffmann-Axthelm 1981 р.).

Уже в знайомому для нас вигляді медичний шприц був офіційно запатентований у 1853 році. Винахідниками цієї моделі шприца були француз Шарль Габріель Праваз, ветеринарний лікар-хірург, і шотландець Олександр Вуд, який лікував людей. Примітно і те, що кожному з цих винахідників шприц знадобився з різних причин.

Ш.Г. Праваз працював з різними тваринами, а оскільки всі вони досить неспокійно переносили лікування, то йому потрібно було, щоб медикаменти надходили безпосередньо у кров, починаючи діяти набагато швидше, а значить, контролювати тварину було простіше, і виконувати всі процедури в рази швидше.

Що стосується Олександра Вуда, то він винайшов шприц для того, щоб позбавити деяких своїх пацієнтів від сильного болю. У ті часи загальний наркоз складався з такої гримучої суміші: закис азоту + хлороформ + ефір. Дане з'єднання, крім шкоди ще й сильно послаблювало хворих після операції, а багато хто з них навіть вмирав від його впливу ще до початку операції. Тому медичні дослідники займалися розробкою альтернативи, якою став на той момент морфій. Кажуть, винахід дозволив доктору вводити морфін дружині, у якої виявили рак. Таким чином, дружина Вуда стала першим пацієнтом, що отримав наркотик через ін'єкції і в результаті підсів на голку.

Винахід Вуда сприяв невибірковому застосуванню морфіну в якості засобу проти всіх видів болю. Він був набагато безпечніший, але через травний тракт цей препарат засвоювався дуже погано, і Вуд вирішив, що безпосереднє надходження морфію у кров виправить ситуацію.

Перші шприци складалися з непрозорого каучукового циліндра, металевого поршня і голки. Оскільки не можна було визначити, скільки рідини знаходиться в шприці, мірні насічки робили на самому поршні. Винахід практично став хітом і дуже швидко набув величезної популярності, що і вивело медицину на принципово новий рівень, адже тепер у багатьох випадках вдавалося обходитися без хірургічного втручання, а багато лікарських препаратів почали діяти набагато ефективніше.

Як найпотужніший болезаспокійливий засіб морфій широко використовувався для полегшення мук поранених у Громадянській війні в Сполучених Штатах, але багато учасників боїв повернулися додому закінченими морфіністами. За оцінками, таких нещасних було понад півтора мільйона чоловік. Франко-прусська війна 1870 р. створила ідентичну ситуацію в Європі. Так звана «хвороба солдата» стрімко завойовувала світ, у результаті чого медицина зіткнулася з проблемою детоксикації мільйонів наркоманів.

У такому форматі даний винахід моделі шприца проіснував досить довго, і наступні серйозні зміни технологій внутрішньотканевого введення лікарських препаратів відбулися в 1894 році, коли відомий французький склодув Фурньє зробив шприци зі скляними циліндрами.

Поршень ще залишався каучуковим, але він дозволяв під тиском впорскувати ліки під шкіру. Звідси і походить слово «шприц», що в перекладі з німецької означає «бризкати».

Ніщо не з'являється на порожньому місці, все, що існує сьогодні, зумовлюється вчорашніми подіями, і винахід шприца також.

У тому ж 1894 році німецький дослідник Герман Вульфінг Луер удосконалив шприц, розроблений Правазом. Його конструкція складалася цілком зі скла або кришталю, а ділення шкали об’єму були нанесені на циліндр. Перевагою цього шприца була простота, легкість стерилізації і мала вага. Скляні шприци були різної місткості - від 1 до 50 і 100 см³. Однак у цих шприців був серйозний недолік: вони мали короткий термін служби через крихкість.

При цьому разом зі шприцом почала активно розвиватися фармакологія, і вчені взялися створювати препарати, ефективно застосовувати які можна тільки внутрішньовенно або ж внутрішньом'язово.

У 1906 році в Росії був сконструйований багаторазовий розбірний шприц типу «Рекорд» зі скляним циліндром, металевим поршнем і металевою голкою.

Багаторазовый шприц типу «Рекорд»

У 1950 році американець А. Сміт винайшов і запатентував одноразові шприци, які мали скляний циліндр, поршень із пластика і голку з нержавіючої сталі. У 1956 році новозеландський фармацевт Колін Мердок (1929–2008) створив одноразовий повністю пластиковий шприц. Впровадження цих шприців значно полегшило роботу медичного персоналу. Дуже скоро шприци стали дешеві і є загальнодоступними. У наш час існує, наприклад, найменший шприц - інсуліновий (об'ємом 1–2 мл) і найбільший шприц Жане (обсягом 150 мл) для видалення рідини з організму пацієнта або для промивання порожнин. Удосконалення шприца триває.

У другій половині XX ст. - на початку XXI ст. були винайдені шприци безпеки - шприци, що руйнуються. Вони мають спеціальне пристосування в циліндрі, яке після ін'єкції піднімає голку в циліндр, що виключає повторне використання шприца.

Сьогодні, безумовно, кожному ясно, що звичайний для нас медичний шприц - це один з найбільших винаходів людства.

Так що уколів боятися не потрібно. Без них - сучасна медицина не обходиться. Як співається у відомій бадьорій дитячій пісні на музику О. Лазарєва:

«Я уколов не боюсь:
Если надо - уколюсь!
Это только трус боится
На укол идти к врачу.
Лично я при виде шприца
Улыбаюсь и шучу».

Л.А. Карамзіна, доктор біологічних наук, Інститут громадського здоров'я ім. О.М. Марзєєва НАМН України