Тут доречно провести паралель із працями Аристотеля з логіки, які збірно також мали назву «Органон». Можливо, що назва інструмента ОРГАН пов’язана з практичним застосуванням ранніх органів як «інструментів» або «знарядь», які служили для подачі певних сигналів.
Найпоширенішим давньогрецьким духовим інструментом був авлос, що мав безліч різновидів. Він був настільки популярним, що назва «авлос» стала загальною для різних духових інструментів із мундштуком. Винятком була труба, яка взагалі не використовувалася у «високому» музичному мистецтві – її застосовували у військовому побуті, на спортивних і мистецьких змаганнях та під час різних державних і громадських заходів. Навіть дієслово (буквально: «авлювати») часто мало широке значення – «грати на духовому інструменті». Таким чином, назва «авлос» стала уособленням усіх духових інструментів. Тому немає нічого дивного в тому, що інструмент, який використовує для звуковидобування стовп повітря, що нагнітався не легенями виконавця, а механічними пристроями, також називався авлосом. Труба авлоса виготовлялася з очерету, який називався «каламосом». Ряд авлосів різної довжини, скріплених воском, звався сирингою, яка була схожа на «крило птаха».
ЯКІ ГРАЮТЬ НА ГІДРАВЛОСІ ТА БУЦИНІ
У ранній період історії орган називали «гідравлосом». Це було зумовлено специфікою інструмента, тиск повітря в якому підтримувався за допомогою водяної маси.
Орган був винайдений в античній Греції — країні Гомера та Евріпіда, Сократа та Платона, Піфагора і Фідія. У цей час в Греції спостерігався розквіт науки, літератури й мистецтва. Центрами культури були Пергам, Александрія Єгипетська і, звичайно, Афіни — осередок провідної філософської думки. За Птолемея ІІ в Александрії було зібрано величезну бібліотеку, що налічувала понад пів мільйона рукописів. Серед мешканців міста було чимало відомих учених і філософів, музикантів та літераторів.
Прославився своїми відкриттями і Ктесибій, син цирульника, що жив в Александрії у ІІІ столітті до н. е. Винахідник Ктесибій увійшов в історію як творець «гідравлоса» – так, за свідченням Філона Візантійського (ІІІ ст. до н. е.), називали інструмент, у якому стовп води використовувався для забезпечення постійного тиску повітря в трубах.
Славний християнський письменник Тертуліан вважав, що гідравлос був створений найвидатнішим математиком і фізиком Архімедом із Сиракуз (287–212 рр. до н. е.). Але при детальнішому вивченні цього питання виявляється, що Архімед, дійсно, перебував в Александрії саме тоді, коли там жив і працював Ктесибій, який розважався створенням різних хитромудрих пристроїв. Ктесибій першим став будувати гідравлічні механізми. Факти свідчать про те, що, поряд із винаходами, спрямованими безпосередньо на вирішення різних практичних та військових завдань, в ті часи існувала доволі розвинута галузь так званих «технічних іграшок». Існує переконливе свідчення, що орган спочатку також належав до подібного роду технічних розваг. На жаль, книга, у якій сам Ктесибій виклав устрій інструмента, втрачена.
Згідно з описом, гідравлос складається з трьох основних частин: гідравлічного регулятора, апарата для нагнітання повітря та клавіатури. Перший із них являє собою перевернуту колбу, розташовану на спеціальних підставках у цистерні з водою. Вона призначена для збору повітря. Звідси воно під дією двох повітряних насосів нагнітається в інструмент. Кожен із насосів, що приводяться в дію «журавлем» (коромислом), складається з двох циліндрів, верхні основи яких нерухомі, тоді як нижні — рухомі й містять поршні, краї яких для пом’якшення удару обтягнуті шкірою. Коли поршень опускається, повітря входить у циліндр через отвір, обладнаний клапаном. До кожного ряду труб підведені канали з кранами. Повітря, що нагнітається, проходить у труби цих каналів через спеціальні отвори у двох дошках. Усі клавіші спираються на дугоподібні пружини, завдяки чому при натисканні пружини розтягуються, а після звільнення клавіші — повертаються у попереднє положення. Коли клавіші не працюють, отвори в дошках закриті, і звуку нема. Але при натисканні на клавішу в трубу надходить повітря, унаслідок чого й виникає звук.
При знайомстві з античною літературою складається враження, що орган вважався особливим інструментом, який різко відрізнявся від інших. Оскільки орган тривалий час був дорогою «іграшкою», його могли дозволити собі лише дуже багаті люди – власники іподромів, цирків, а також військові легіони. Тому серед відомих органістів опинилися навіть імператори. І найпершим серед них історично був, звісно, імператор-артист Нерон (54–68 рр.), який навіть під час підготовки до серйозного військового походу міг подбати про вози «для перевезення театральних органів». В античній поезії гідравлос, і взагалі орган, часто згадується як інструмент, що видає приємне гармонійне звучання, причому воно постає як результат взаємодії води, міхів і металу.
Гідравлос набув широкого поширення в елліністичній Греції, а згодом і в Римській імперії. Першою виконавицею на цьому інструменті була дружина Ктесибія — Тайс, яка оволоділа мистецтвом гри на ньому під керівництвом самого винахідника гідравлоса. Відомо, що в Римській імперії вже у I сторіччі н. е. орган активно застосовувався в театрі, в домах аристократії та на придворних бенкетах.
Збереглося чимало мозаїчних і скульптурних зображень органа, насамперед на території римської Галлії, причому часто — у складі різних ансамблів. Орган можна зустріти на монетах, медальйонах, теракотових статуетках і в розписах ваз.
Гідравлос проіснував приблизно до VIII–IX ст. н. е. Однак незадовго до його зникнення розпочався пошук іншого способу подачі повітря. Пізніше орган поряд із міхами, що накачували повітря, отримав міхи, які регулюють тиск. Це винахід приписують Візантії, але точних відомостей немає.
Гідравлос являв собою досить важку конструкцію великих розмірів, незручну для транспортування. Зазвичай його висота сягала 2 метрів. Хто першим і коли здогадався замінити насос і водяний резервуар міхами — невідомо, однак це вдосконалення призвело до появи так званого «повітряного органа», тобто органа без використання води, що мало вирішальний вплив на майбутнє інструмента.
Перші документальні свідчення про повітряний орган сягають ІІ сторіччя н. е., хоча спроби створити подібний інструмент, імовірно, робилися ще на ранньому етапі існування гідравлоса. Основною проблемою, з якою стикалися античні майстри під час будівництва великих повітряних органів, була відсутність механізму, що дозволяв би створювати постійний тиск повітря в трубах без участі води. Розв’язати цю проблему вдалося лише значно пізніше. Водночас повітряний орган малих розмірів, зручний для перевезення та практичний у побуті, набув досить широкого поширення у Стародавньому світі.
Портативом називають невеликий переносний орган, який виконавець тримає на колінах або вішає на ремені через плече. Як правило, він обладнаний маленьким міхом, що приводиться в дію однією рукою виконавця, тоді як інша рука грає на клавіатурі.
Стаціонарний орган невеликих розмірів отримав назву позитив. Спочатку позитив ставили на стіл, а згодом почали встановлювати на підлогу. При грі на ньому виконавець звільняється від функцій кальканта.
Що ж спільного в цих настільки різних інструментів і чому всі вони називаються органом? Очевидно, спільним є принцип їх будови, в основі якого лежать три найважливіші компоненти: звучні труби, механізм для нагнітання в них повітря та система керування звуком труб за допомогою клавіатур. Завдяки наявності в органі труб і клавіатур його прийнято відносити до категорії клавішно-духових музичних інструментів. Цікаво, що кожен із трьох основних компонентів — звучні труби, механізм нагнітання повітря та система керування, існували окремо в більш ранніх інструментах. Їх поєднання в підсумку й привело до виникнення органа.
Візьмемо, наприклад, флейту (сопілку, ріжок, дудочку) — найдавніший музичний інструмент. Висота її тону визначається параметрами звучного об’єму повітря (повітряного стовпа). Якщо ми хочемо отримати вищий звук, повітряний стовп слід укоротити. Це можна зробити, використовуючи при грі отвори в корпусі флейти: коли вони закриті, інструмент видає низькі звуки, у міру їх відкривання флейта буде звучати вище.
Інший принцип звуковидобування застосовано в багатоствольній флейті. Цей інструмент ще називають флейтою Пана. Він поширився в різних країнах. Подібно до флейти Пана, кожна труба органа також видає звук певної висоти й незмінного тембру.
Механізм для нагнітання повітря в труби орган запозичив у давньої вавилонської волинки (XIX сторіччя до н. е.). Цей інструмент складався з двох чи трьох звучних труб, міхів — повітряного резервуара — та трубки для подачі повітря. Під час гри музикант надуває міх і, притискаючи його ліктем, створює стійкий потік повітря, що дозволяє трубам волинки звучати безперервно, так би мовити, «на одному диханні». Часто волинки оснащувалися так званими «бурдонними» (флейтовими) трубами, які давали постійно витримані басові тони (тоніка й квінта).
«Третю складову» — механізм керування трубами — орган успадкував від китайського інструмента шен (або ченг), що зветься також губним органом. У ньому звучні бамбукові трубочки розміщуються на повітряному резервуарі, зробленому з видовбаного гарбуза, у який сам виконавець вдуває повітря. Вони обладнані клапанами. Під час гри музикант змушує звучати ту чи іншу трубочку за допомогою клапанів — відкриває й закриває доступ повітря до трубочок. Хіба це не прообраз майбутньої органної клавіатури?
На жаль, ми не маємо в своєму розпорядженні музичних зразків, що дозволяють судити про те, яка музика виконувалася на нашому інструменті в елліністичній Греції та Римській імперії. Проте візьмемо сміливість припустити, що в органній виконавчій практиці вже у початковий період історії інструменту набули розвитку ранні форми поліфонії.
Безперечно, орган в античний період своєї історії був атрибутом елітарного мистецтва. Про це свідчить інтерес до нього з боку філософів та богословів, вчених та істориків, представників аристократії та правителів Римської імперії. У IV–V століттях територія Європи стала місцем взаємодії різних національних та культурно-історичних традицій. У 476 році під натиском племен варварів впала Західна римська імперія. Варвари — землероби та скотарі — встановили на землях Європи новий громадський порядок, який супроводжувався зміною віросповідання. Ішло зародження християнства, яке проголосило ідею «нової людини».
Г.В. Булибенко, заслужений діяч мистецтв України, професор Національної музичної академії України
Засновник та видавець