У чуській гробниці періоду боротьби царств (475–221 рр. до н.е.) була знайдена картина на шовку більш ніж 2000-річної давнини. В епоху Хань (206 р. до н.е. – 220 р. н.е.) з’явився портретний живопис. У імператорському палаці тоді працювали найкращі майстри та художники. У ІІІ–ІV століттях, із розповсюдженням буддизму в Китаї, розвивається настінний розпис, що проповідує вчення буддизму, як, наприклад, відомі усьому світові фрески Дуньхуанських печер. Великих успіхів досягає у ті часи так званий «живопис вчених», коли малярством починають займатися люди вищого стану. У період VІІ–Х століть зароджуються нові жанри національного живопису – «гори та ріки», «квіти та птахи», з’являються різноманітні художні напрямки та школи, які поділяються, головним чином, на два стилі письма: «гун-бі» (старанний пензель) та «се-і» (живопис ідей). У три наступних століття пейзажний живопис переживає бурхливий розквіт. З’являється велика кількість прекрасних робіт, написаних у жанрах «гори та ріки», а також «квіти та птахи». Починаючи з ХІV ст. переважає стиль «сє-і». Художники-вчені намагаються об’єднати воєдино поезію, каліграфію, живопис та друк. У наступні століття – до сучасних часів – національний живопис «гохуа» набуває подальшого розвитку, з’являються нові художні школи та течії. Сучасний художник Хуан Біньхун (1865–1955рр.) так сказав про це: «Художники вбирали все найкраще зі старого живопису та створювали свої оригінальні твори». Саме в ті часи майстри пензля, відмовившись від простого копіювання старих прийомів, що діяли не менше ніж 300 років, створили велику кількість прекрасних творів, немало з яких можна сміливо назвати шедеврами мистецтва.
Особливості китайського живопису
За своєю тематикою традиційний китайський живопис «гохуа» поділяється на: пейзаж «гори та ріки», живопис «квіти та птахи», а також портрет. За манерою ж письма – на стиль «гун-бі» («старанний пензель»), якому притаманні струнка і витончена манера письма, чітка композиція та прагнення до реального зображення видимого; стиль «сє-і» (живопис ідей), який відрізняють скупі мазки, простота та лаконічність образів, а також стиль, що має загальні риси з «гун-бі» та «сє-і».
Вираження ідеї через форму
При зображенні предмету китайські художники намагаються передати його сутність, і цінність картини визначається «схожістю та несхожістю» із зображуваним предметом. Перенісши на картини свій об’єкт, художники передають через нього свої думки та почуття, свій внутрішній світ, і картина від цього наче оживає. В композиції вони вдало поєднують розрідженість та щільність, уяву та реальність, не обмежуючи себе рамками простору та часу. Використовуючи багатопланову перспективу, художники на одному аркуші паперу створюють неосяжні ландшафти.
Зображення форми за допомогою лінії
Лінія – це основа основ у китайському живописі «гохуа». За допомогою ліній – прямих та кривих, товстих і тонких, довгих та коротких, соковитих та блідих – художник уміло та виразно передає простір, рух, тканину, світло, увігнутість та випуклість, характер образу. Живописці минулих часів накопичили багатий досвід у створенні лінійного малюнка. Для зображення лише складок одягу існує 18 прийомів виконання, а у пейзажному живописі «гори та ріки» використовуються десятки засобів.
Ліричне вираження ідеї
У національному живописі «гохуа», в усіх його жанрах велика увага приділяється поєднанню зображуваних предметів із почуттями та думками людей. Картини ведуть людей у світ поезії та уяви. Візьмімо, наприклад, картину «Старовинний храм у глибоких горах». На ній зображений гірський пейзаж, храму взагалі немає, але вздовж струмка несе на коромислі воду один чернець, і саме цей штрих наводить людей на думку, що у горах десь недалеко є храм. А прикраса картини віршованими рядками – відмінна особливість китайського живопису. Вірші можуть підкреслювати основний зміст та ідею картини, а також викликати у людей багату уяву. Недаремно говорять: «У поезії – картина, на картині – поезія».
Пензель та туш
Без пензля та туші не створюється жодна картина «гохуа». Ось чому для художника китайського живопису так важливо майстерно володіти пензлем та тушшю. Туш, як вважали живописці давнини, має 5 кольорів, що говорить про багатство її тонів та відтінків. Художники «гохуа» використовують різні тони туші не з метою простого показу світлотіні щодо предмета, а для того, щоб добитися його оживлення та виразності.
Напис та печатка
Художник робить на картині відповідний напис та ставить авторську печатку, і лише після цього твір вважається завершеним. Напис включає віршовані рядки та каліграфічне письмо. Завдяки цьому виходить цілісний художній твір, що охоплює поезію, каліграфію, живопис та гравіровану печатку. Написи, довгі чи короткі, робляться з урахуванням змісту самої картини, що посилює її художнє сприйняття. Прикраса малюнка гравірованою печаткою його автора та іншими печатками з висловами та віршами надає особливого художнього ефекту.
Живі традиції національного мистецтва Китаю
Китай – одна з тих країн світу, яка може по праву пишатися давністю своєї культури. Саме тут 6 тисяч років тому з’явилася перша розписна кераміка. У цій країні винайдений папір та порцеляна. В історію світової науки та культури увійшли китайські математики, географи, астрономи, філософи, лікарі. До межі нашої ери відноситься перша картина на шовку, знайдена у гробниці періоду Протиборчих царств (5–3 ст. до н.е.).
Не менш цікавим є сучасне мистецтво Китаю, що зберігає традиції давніх майстрів.
Як ні в якій іншій країні, у Китаї зберігається дивовижна усталеність стилю. Всі твори і зараз виконуються з такою ж досконалістю, як і багато століть назад.
Унікальним спрямуванням, яке вплинуло на усе китайське мистецтво, було створення святкових новорічних картин. Ці картини можна назвати селянським мистецтвом, оскільки більшість авторів не є професіоналами, частіше за все – це сільські мешканці. В цих роботах втілені їхні ідеали, яскравий мальовничий побут, їхня уява про прекрасне. Ці картини дарувалися близьким із побажаннями добра, щастя, виконання усіх бажань.
Процес виготовлення картин був вельми складним. Схематично він виглядав так: спочатку робився ескіз, потім він гравірувався, віддруковувався та розмальовувався від руки. Готовий малюнок наклеювали на картон.
У цих роботах знайшли своє відображення ідеали авторів, їхня уява про прекрасне, яскравий мальовничий побут. Ці твори різноманітні за тематикою: історичні та міфологічні сюжети, персонажі традиційних опер. Автори беруть сюжети із життя, відображають новини та останні події. У сучасному Китаї влада приділяє багато уваги збереженню та розвитку цього багатовікового самобутнього мистецтва.
У селах Китаю широко розповсюджене давнє мистецтво вирізування картин із дуже тонкого паперу різних кольорів. Вирізування, як вид народної творчості, один із найпопулярніших напрямів мистецтва в китайській провінції та один із найбільш давніх. Найбільш ранні вирізування з паперу, знайдені у Китаї, належать до V–VІ століття.
Спочатку вони відігравали роль «оберегів», пізніше стали прикрасою свят. Під час проведення у Китаї Свята Водяних бризок або Свята Весни, у дні сімейних свят та у дні скорботи, вікна та стіни приміщень сільських будинків прикрашали дивовижні візерунки – «віконні квіти».
Вирізування виконували із дуже тонкого паперу ножем, ножицями чи лезом. Вирізування виготовлялися таким чином: майстер малював або переносив з трафарету зображення на папір, та, закріпивши кути, вирізував. Після цього вирізування покривали фарбою особливого складу. Багатобарвні вирізування розмальовувалися від руки – спочатку світлою фарбою, потім – темною. Цей же спосіб використовувався і під час виготовлення листівок. На них були зображені тварини, птахи, дивовижні тварини, фігурки людей та богів.
Широке розповсюдження у Китаї має так зване «клапотне мистецтво». Використовуючи залишки тканин, зшиваючи разом іноді дуже маленькі шматочки, з найтоншим смаком підібрані за кольором, народні майстри створюють красиві та нарядні вироби, які використовуються в побуті.
Ліхтарики найчастіше використовуються для прикрашання будинків та вулиць у містах та селах у дні свят Весни, Водяних Бризок, Ліхтарів. А знамениті китайські ярмарки ліхтарів відомі в усьому світі.
Ту ж декоративну роль виконують фігурки фантастичних тварин, птахів та звірів.
Дзвіночки за звичаєм повинні висіти біля дверей. Своїм мелодійним дзвоном вони відганяють злих духів.
Найпопулярнішим богом, одним із семи богів щастя, є Хотей – «полотняний мішок», канонізований у 17 столітті. З цим божком пов’язане повір’я: якщо потерти фігурку по животику 300 разів, думаючи про щось хороше, то бажання обов’язково здійсниться.
Найулюбленіший колір китайських майстрів – червоний. Він вважається символом радості та щастя.
Олена Слободянюк, старший науковий співробітник Національного музею Тараса Шевченка
Засновник та видавець