Для Шевченка, як і для всіх селян тих часів, релігійні поняття стали основою його світогляду.
Але глибше усвідомлення ідей християнства прийшло до Шевченка пізніше, коли за його плечима уже був певний життєвий досвід. А поштовхом до нового прочитання і сприйняття Біблії уже в Петербурзі в Академії мистецтв міг стати, по-перше, малярський інтерес, а по-друге, сувора настанова професорів академії учням: не брати сюжети з інших джерел, окрім Біблії, давньогрецької та давньоримської історії.
Стимулом для поглибленого вивчення Біблії було і знайомство Шевченка 1843 року з фанатично релігійною Варварою Рєпніною, яка, вважаючи своїм обов’язком морально виховувати поета, подарувала йому Біблію, а він присвятив їй поему «Тризна». Це був перший твір, до якого епіграфом Шевченко взяв цитату із Біблії, яка згодом стала для нього джерелом переживань, роздумів і моральної підтримки, особливо у тяжкі часи заслання.
з темниці, 1833
Біблійний сюжет «Звільнення апостола Петра з темниці» молодий Шевченко відтворив у 1833-му році, ще до вступу в Академію мистецтв, коли навчався у Василя Ширяєва. Звернення Шевченка, як і інших своїх учнів, до біблійних сцен заохочував Василь Ширяєв, який приділяв велику увагу малюванню міфологічних та історичних сюжетів. Цей малюнок є довільною копією з однойменного триптиха Рафаеля, який Шевченко, без сумніву, знав. По-перше, гравюра з твору Рафаеля могла бути у Ширяєва, а, по-друге, олійна копія фрески Рафаеля роботи художника П.В.Басіна знаходилася у Петербурзькій Академії мистецтв.
Ангел торкається рукою плеча апостола, який спить, сидячи біля стіни темниці. Цим символічним знаком передано звільнення апостола від смерті.
Малюнок «Розп’яття» Шевченко виконав у березні 1850 року в Оренбурзі, коли він кілька місяців там жив після закінчення роботи Аральської експедиції. В листі до Варвари Рєпніної від 7 березня 1850 року Шевченко пише про свій намір намалювати запрестольний образ Розп’яття Господа Ісуса Христа для римо-католицького костелу в Оренбурзі.
Описаний задум відтворено у сепії, що є ескізом ікони до вівтаря. Шевченко у той час мав надію на отримання офіційного дозволу малювати. Командир Оренбурзького окремого корпусу В.Обручов звернувся з відповідним запитом до шефа жандармів О.Орлова, але, на жаль, безрезультатно.
Сепію «Воскресіння Христове» художник виконав 1852-го року у Новопетровському укріпленні. Композицію малюнка побудовано вертикально, щоб посилити відчуття злету воскреслого Христа. Його фігура, осяяна світлом, виділяється на темному тлі навколишньої обстановки. Присутніх під час воскресіння Христа зображено в різних ракурсах та позах, їхні жести підкреслюють драматизм сцени.
Комендант Новопетровського укріплення Іраклій Усков звернувся з рапортом до начальника штабу Оренбурзького окремого корпусу з проханням дозволити Шевченкові виконати для церкви укріплення олійними фарбами запрестольний образ на свій розсуд. Проте і на цей раз Шевченкові було відмовлено.
Малюнок «Апостол Петро» Шевченко виконав 1851-го року в Новопетровському укріпленні. Сюжет малюнка побудовано на легенді про розіп’яття в Римі одного з найближчих учнів Ісуса Христа. Образ Апостола Петра привертав увагу багатьох художників: Рафаеля, Ель Греко, Караваджо, Мурільо та інших. Шевченко зосередився на темі страждання земної людини, що обрала свій хресний шлях. Художник виявив добре знання євангельського сюжету. Постать Петра художник зображує із широко розведеними руками, що свідчить про готовність апостола прийняти смерть. На другому плані ми бачимо символи Рима: Колізей, колону з постаттю легіонера, Тріумфальну арку. Драматизм ситуації підсилюють підготовлений до страти великий хрест, що лежить на землі, цвяхи та молот біля ніг апостола.
Малюнок «Благословіння дітей» Шевченко створив за євангельським сюжетом влітку 1856 року в Новопетровському укріпленні. Зазвичай головну увагу в композиціях «Благословіння дітей Христом» інші художники акцентували на постаті Ісуса Христа, який благословляє дітей, тобто покладає руки на їхні голови, передаючи їм у такий спосіб частину Божої благодаті. Шевченко ж кардинально переосмислив цю історію. На першому плані він зобразив молоду жінку в східному вбранні, яка сидить, підібгавши ноги. Поряд із нею у плетеному кошику лежить немовля. Всю свою увагу жінка спрямовує на дитину. І лише в глибині сцени художник розміщує багатолюдний натовп жінок із дітьми, перед яким виділяє темну постать Ісуса Христа. Принцип контрасту є головним у цьому малюнку. Затінена постать жінки виділяється на тлі яскраво освітленої стіни, а темний силует Ісуса Христа – на тлі майже вибіленого сонцем натовпу.
Цей євангельський сюжет спонукав Шевченка до мистецького уславлення материнства і матері зокрема, а ця тема є однією з провідних тем його поезій, в яких жінка-мати порівнюється зі святим образом Богородиці:
Все упованіє моє
На тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє твоє,
Все упованіє моє
На тебе, мати, возлагаю.
Святая сило всіх святих,
Пренепорочная, благая!
(«Марія», 1859)
«Самаритянка». Це четвертий із цілої серії малюнків, створених Шевченком влітку 1856 року в Новопетровському укріпленні. Знову художник звертається до євангельського сюжету: біля криниці Ісус Христос зустрів жінку із Самарії, населення якої сповідувало іншу, ніж в Іудеї, релігію. Під час розмови Христос схилив її до своєї віри. Жінка з коромислом та амфорами іде від криниці, а Христос залишається сидіти. Жінка одягнута у широкий східний одяг, особливо детально промальоване її обличчя. Плавна спокійна хода та звернений у бік Христа погляд символізують зміни у переконаннях самаритянки. Праворуч видно, як повертаються апостоли, а ліворуч ми бачимо верблюдів та пальми. Взагалі навколишній пейзаж нагадує околицю Новопетровського укріплення. За майстерністю виконання ця сепія є однією з кращих у мистецькій спадщині Шевченка.
Офорт-акватинту «Свята родина» Шевченко виконав після повернення з заслання, 1858 року, з картини іспанського художника Б.Є. Мурільо. Ця робота привернула увагу Шевченка не лише майстерністю виконання, а головне – змістом. Тема сімейного життя – спокійного і затишного – завжди приваблювала його.
Сепію «Святий Себастіан» Тарас Шевченко виконав влітку 1856 року в Новопетровському укріпленні. Себастіан у ІІІ ст. н.е. був командиром преторіанців при римському імператорові. За приналежність до християн був замучений. Церква причислила його до лику святих. За переказами, римські воїни прив’язали його до стовпа і пустили в нього тисячу стріл.
На малюнку Шевченка дію перенесено з Риму на Схід (про це свідчать дві постаті у східному одязі). У грудях Себастіана не тисяча стріл, а лише одна, яка влучила у саме серце. До образу святого Себастіана зверталося багато художників, однак ні в кого з них не зустрічається відтворення образу Св. Себастіана, подібне до Шевченкового. Відомо, що над цим сюжетом художник працював, ще навчаючись в Академії Мистецтв. У 1840–1841 роках він виконав олією малюнок «Натурник у позі Св. Себастіана».
1859
«Старець на кладовищі». Дивне місце обрав він для жебракування. Не попідтинню на вулиці і не біля церкви, а серед могил. Та і старець якийсь дивний – байдужий до довкілля, до жалобно-похоронного ходу, що наближається. І він не просить милостині, а читає Святе Письмо, розмовляє з Богом.
Поет, згідно до своїх вірувань, думок і сподівань склав за життя неначе своє власне євангеліє. Це можна віднести як до всієї поезії Шевченка, так і до його малярства. Поет і художник мріяв про те, щоб люди здобули нарешті оспівану ним «святую воленьку»: не лише звільнилися від соціальної нерівності, але й повірили у можливість вищого життя, у християнський ідеал гармонійної людини, яка живе в згоді із собою, в того живого Бога братолюбія, якого він носив у своєму серці все життя.
А всім нам вкупі на Землі
Єдиномисліє подай
І братолюбіє пошли.
(«Молитва», 1860)
Оце і був той головний передсмертний Заповіт, який Шевченко хотів лишити усім живим і ще ненарожденним. Це були ті залізні стовпи, на яких тримається світ – його духовна основа.
Олена СЛОБОДЯНЮК, старший науковий співробітник Національного музею Тараса Шевченка
Засновник та видавець