З 8-ми років бабуся вчила онука грамоті, пізніше він навчався у місцевого дяка. Помітивши здібності хлопчика, його на 13-му році життя відвезли до Вільшани, де він протягом майже 9-ти років навчався у відомого в тих краях художника-іконописця Степана Превлоцького. Навчався безкоштовно, бо його бабуся була далекою родичкою Превлоцького.
1828 року Сошенко залишив Превлоцького і почав працювати самостійно. Він досить вдало виконав замовлення для Мліївської церкви і отримав репутацію вправного іконописця.
Коли Івану Сошенку виповнилося 24 роки, він почав мріяти про власну родину та своє власне господарство. Проте зустріч із людиною з «іншого світу» зробила рішучий перелом у його житті. Один чиновник із Петербурга, побачивши здібності Сошенка, розповів йому про Академію мистецтв, про Ермітаж, про знаменитих художників. Івану дуже захотілося вчитися, і він поїхав до Петербурга…
Однак не відразу двері Академії мистецтв відчинилися перед Сошенком. Дуже поволі, завдяки рекомендаційним листам, Іван Максимович був представлений конференц-секретарю Академії мистецтв В.Григоровичу – покровителю земляків-українців, і завдяки йому згодом став учнем омріяної школи мистецтв.
У 1832–38 роках Іван – учень петербурзької Академії мистецтв. 1836 року він познайомився з Шевченком. Разом із Сошенком в АМ вчився брат дружини Василя Ширяєва, від якого Іван дізнався, що у Ширяєва служить у підмайстрах земляк – Тарас Шевченко, про якого Сошенко знав ще у Вільшані під час навчання у С.Превлоцького. Сошенко просив родича Ширяєва прислати Шевченка до нього на квартиру. І Тарас прийшов до нього. Він був похмурий і сором’язливий. Уже з першого дня знайомства Сошенко помітив у хлопця велике бажання вчитися живопису. Іван Максимович був одним із перших, хто звернув увагу на художній хист Шевченка. Саме завдяки Сошенку молодий Тарас увійшов до кола видатних людей того часу: Є. Гребінки, К. Брюллова, В. Григоровича, О. Венеціанова, В. Жуковського, М. Вієльгорського, які згодом і організували викуп Шевченка з кріпацтва.

Сошенко слідкував за тим, щоб його молодший друг постійно вчився, отримуючи знання з живопису та історії мистецтва. Іноді поради Івана переходили в лекції, які уважно слухав хлопець. Його конспекти та креслення, виконані в Академії мистецтв, старанно вивчав Тарас. Так Шевченко знайомився з системою академічного навчання, з тими вимогами, які висувалися перед учнями. Шевченко в цей час багато читав, відвідував виставки, цікавився навчанням своїх товаришів. І ось нарешті він – учень Академії мистецтв! Його довгоочікувана мрія здійснилася!
З осені 1838 року і до лютого 1839 року Сошенко і Шевченко мешкали на одній квартирі в будинку купця М. Мосягина. Але їхнє спільне життя не склалося. Різниця у віці, характерах, звичках вносила розлад у стосунки, а молода і симпатична племінниця хазяйки квартири, в яку друзі були закохані, а вона віддала перевагу Тарасу, прискорила розрив між земляками. Проте згодом вони знову налагодили стосунки.
Івану Сошенку в Петербурзі жилося нелегко. Він хворів. Йому терміново потрібно було змінити місце проживання. Тому 16 вересня 1838 року він подав заяву до ради зборів Академії мистецтв із проханням присвоїти йому звання художника. 22 листопада 1838 року Іван Сошенко одержав атестат про закінчення Академії мистецтв і виїхав в Україну. Спочатку працював у Ніжинському повітовому училищі, потім у Немирові, в гімназії. Крім офіційної служби він давав приватні уроки. У 1847 році художник одружився з донькою вчителя музики Марцеліною Віргінською, з якою познайомився, коли давав їй уроки малювання. У великому коханні він прожив із нею до її смерті. Власних дітей у них не було.
У 1856 році Сошенко переїхав до Києва, де працював учителем малювання в 2-й київській гімназії впродовж 20 років, аж до кінця свого життя. Шевченко зустрічався з ним у Ніжині 1846 року та в Києві 1859 року. За короткий час свого перебування в Києві Шевченко часто бачився із Сошенком. Вони разом гуляли вечірнім містом, мальовничими околицями Києва, ходили відпочивати на Оболонь, варили юшку на березі Дніпра, бо Іван Максимович дуже полюбляв рибалити.

Пізніше, вже з Петербурга, Шевченко писав листи своїм київським друзям, надсилав їм примірники «Кобзаря», передавав усім вітання і завжди з нетерпінням чекав листів від «ледачого Сохи», який не дуже любив їх писати. Листи, що збереглися, передають дуже зворушливу атмосферу стосунків, приязного ставлення, піклування і справжнього взаєморозуміння щирих друзів.
Іван Максимович Сошенко пережив Тараса Шевченка на 15 років. Він зустрічав у травні 1861 року його домовину в Києві. Був присутній на прощальній панахиді у церкві Різдва Христового на Подолі. Супроводжував труну поета до Канева. Отже до останніх днів поета міцна і щира дружба поєднувала двох земляків – Шевченка і Сошенка. Іван Максимович залишив цікаві спогади про Тараса.
Влітку 1876 року під час подорожі до рідного Богуслава Іван в дорозі занедужав і зупинився в Корсуні. Там пробув 2 місяці в лікарні і помер 31 липня 1876 року. Похований Сошенко в Корсуні.
Нині ім’я Івана Максимовича Сошенка майже забуте… Хоча ця людина варта посісти особливе місце в історії української культури. Також належну шану потрібно віддати Івану Сошенку за те, що він був першим, хто відкрив світові талант Тараса Шевченка і допоміг йому вийти в люди.
Олена СЛОБОДЯНЮК, старший науковий співробітник НМТШ





Засновник та видавець