Вони з'явилися історично нещодавно – принаймні не раніше, ніж залізниці…

14 липня 1911 року поїзд із туристами, що складався з трьох вагонів, залишив вокзал Риму. Через деякий час, у Ломбардії, він увійшов у довгий гірський тунель і... безвісти зник. Двоє зі ста шести пасажирів зуміли вистрибнути з вагона перед самим зникненням поїзда і згодом розповіли таке: при  в'їзді до  тунелю поїзд потрапив у хмару молочно-білого туману, який з кожною секундою ставав все більш в'язким. При цьому всіх пасажирів охопило почуття страху, близьке до паніки.

Тунель потім ретельно обстежили, але навіть кіптяви від паровозного диму на його склепіннях не було виявлено. Вхід згодом замурували, а під час Другої світової війни схил гори звалився від вибуху авіабомби та остаточно закрив тунель.

Через багато років деякі дослідники таємниць історії зіставили з цим повідомленням – інше, опубліковане набагато раніше, у 1840-х роках. І торкалося воно не Італії, а Мексики. Відомий тамтешній психіатр Хосе Саксіно писав про те, що у Мехіко, невідомо звідки, з'явилися  сто чотири італійці. Протягом тижня всі вони потрапили до психіатричних лікарень, бо стверджували, що прибули, по-перше, з майбутнього, а по-друге, приїхали з Риму... потягом. На жаль, подальша доля цих мандрівників невідома. Але якщо записки Саксіно правдиві, то це означає, що туристичний потяг якимсь чином пройшов і крізь половину земної кулі, і через десятки років – у минуле.

Та найцікавіше у цій історії, що таємничий потяг ось уже сотню років поспіль продовжує з'являтися – то в одній, то в іншій точці світу, у тому числі й на рідних теренах. Вперше його проїзд відзначили 1955 року в Криму, в районі Балаклави. Причому, поїзд пройшов старим залізничним насипом, де рейки давно вже були демонтовані! Кілька разів його бачили біля Полтави, востаннє понад тридцять років тому. Газета  «Правда України»  від 12 серпня 1992 року пише: поїзд з'явився на одному з невеликих переїздів у Полтавській області. Це підтвердила чергова  переїзду Олена Чебрець.

Є інформація про те, що роком раніше, 25 вересня 1991 року, якийсь київський учений, що займався аномальними явищами, також побачив появу старовинного поїзда на цьому переїзді. «Аномальник» виявився запеклим: він не обмежився спостереженням – і на очах у кількох свідків встиг заскочити на майданчик останнього вагона. Тепер він вважається зниклим безвісти.

Ось матеріал  із Росії. Там постійно циркулює чи не по всій країні поїзд-примара, підозріло схожий на той самий, італійський 1911 року! У різні роки він відвідав такі міста: Москву, Калугу, Петрозаводськ, Норильськ, Омськ, Новосибірськ, Південно-Сахалінськ... Усі очевидці описують таємничий поїзд практично однаково: паровоз іноземного зразка, кабіна машиніста порожня; три вагони з наглухо закритими шторами вікон.

У Північній Америці існує легенда, згідно з якою траурний потяг президента Авраама Лінкольна все ще блукає залізничними магістралями штату Нью-Йорк. Американський художник Майкл  Рофф спробував  намалювати поїзд  зі слів кількох очевидців. На його малюнку зображений паровоз – і, що цікаво, ті самі три вагони... Привіт з Італії? Навряд чи. У похоронному поїзді президента, який скасував рабство в США, вагонів справді було три. Можливо, довшим поїздам просто не вдається потрапити в «хронально-топологічну аномалію», як часом називають явище, що створює залізничні привиди?..

Число останніх у різні часи поповнили: особистий поїзд Гітлера, який нібито курсує територією Польщі (іноді бачать і фюрера, що дивиться у віконце); потяг, що впав у річку під час аварії на мосту в Румунії; санітарний поїзд, який потрапив під бомбардування наприкінці Другої світової війни в Німеччині та ін.

З Японії, починаючи з 1872 року, коли там були прокладені перші залізниці, також регулярно повідомляють про поїзди-примари. Найчастіше їх спостерігають машиністи на нічних маршрутах.

Треба сказати, що в Країні Вранішнього Сонця з давніх-давен вірять у чарівні властивості тварин-перевертнів, насамперед кіцуне (лис), тануки (єнотоподібних собак) і мудзіна (барсуків). Їм часом і приписують створення примар на магістралях.

Якось уночі, проїжджаючи по внутрішній токійській лінії Дзєбан, у районі Кацусіка, машиніст побачив поїзд-привид, який летів  назустріч на повній швидкості. Переконаний, що це лише ілюзія, машиніст продовжував рухатися вперед, не гальмуючи. У момент зіткнення пролунав гучний крик, і фантом розчинився в повітрі. Наступного ранку біля місця, де відбулася зустріч, було знайдено безліч понівечених тіл борсуків. Фахівці з міфології винесли вердикт: мабуть, борсуки зібралися разом і «начарували» загрозливе видіння. Вони мстилися! Адже незадовго до того будівельники вигнали борсуків із їхніх нір біля шляхів.  Населення повірило. Для бідних звірят було зроблено похоронний пагорб у храмі Кенсьо-дзі…

Під роком 1986-го значиться випадок у Підмосков'ї, біля станції Сонцево Київської залізниці: машиніст приміської електрички побачив перед собою останній вагон поїзда допотопного виду. Той невідомо як виник на шляхах, про що машиніст одразу повідомив диспетчерський пункт. Але за кілька хвилин поїзд зник так само раптово, як і з'явився...

Іноді виникнення колісного фантома пояснюється дуже своєрідно і реалістично. Якось в інтернеті з'явилася замітка  Олега Ізмерова. Ось текст із неї: «У отворах відчинених дверей теплушок стояли люди у червоноармійській формі з гвинтівками, в одному з вагонів був станковий кулемет «Максим»; платформа також була з червоноармійцями, на ній лежали мішки з піском і стояла тридюймова полкова гармата часів Першої світової війни... Ясність вніс звичайний тепловоз ТЕМ-2, що йшов у хвості: він, власне, і приводив поїзд у рух. Не стану нудити очікуванням – це були зйомки фільму про громадянську війну».

Безперечно, після таких зустрічей цілком можуть народжуватися легенди. Інша річ, що оповіді про поїзд-примару стали виникати задовго до того, як кінематограф почав використовувати у своїй практиці ретро-потяги: у паровозну епоху не було необхідності «воскрешати» паровози...

До речі, ось історія, яку не поясниш кінозйомками. У 1994 році, пізно восени, вночі, на станції Половина (Іркутська область), люди на платформі бачили, як поряд з ними повільно пройшов поїзд старовинного зразка, з написом великими латинськими літерами жовтого кольору. Напис, на жаль, не запам'ятали... Зате один із свідків помітив кондуктора у коричневій уніформі, у шапці з околишем; на його сорочці був пристебнутий комір, за модою столітньої давності. Також люди бачили старомодно одягнених пасажирів у вікнах вагонів. Прибуття поїзда не оголошували; працівники станції були також вкрай здивовані.

Рейкові привиди знайомі і працівникам метро. Одного разу, у 1975 році, з технічних причин на одну добу було перекрито кільцеву лінію московського метрополітену; столицею розійшлися чутки про появу на рейках «невідомого залізничного об'єкта» (НЗО). Виникла навіть версія «метро-два», яке існує в інших вимірах… Через шість років почали розповідати про те, як поїзд метро старого, вже знятого з колій зразка, прокотився відкритою рейковою розв'язкою біля метро «Багратіонівська».

Очевидно, що для пересування примари достатньо лише позначення колії у часі та просторі: пригадаємо, що під Балаклавою НЗО йшов по насипу зі знятими рейками. Іноді фантом безшумний: таким він був під Полтавою, принаймні якщо вірити словам чергової, Олени Чебрець. Однак під тією ж  Балаклавою свідок Петро Устименко, навпаки, чув стукіт коліс на стиках, що давно вже не існували…

З НЗО пов'язані і більш разючі випадки. Ось один із них, описаний дослідником аномалістики Миколою Черкашиним. «14 липня 1995 року якийсь прапорщик на прізвище Гнатюк повертався до Полтави з відпустки через Київ. Квиток вдалося взяти лише на ранковий потяг. Оскільки готелі тепер не по кишені, Гнатюк вирішив скоротати ніч в одному з вагонів у парку відстою пасажирських поїздів... На найдальшій дорозі стояли три вагони явно довоєнного, а може, ще й більш раннього  спорудження. (Знову три вагони! – А. Д.) Гнатюк прийняв їх за кінореквізит і вирушив туди... Тільки-но прапорщик взявся за ручку вагонних дверей, як його оглушив потужний електричний розряд. Лікарі в лікарні, куди його направили, виявили ознаки сильної електротравми, а на правій руці так звану «рукавичку смерті» – коли людина хапається за провід високої напруги, шкіра на руці чорніє і сповзає. На щастя, серце не припинило роботу...»

Тепер у різних містах і країнах виникають стихійні групи, які намагаються розгадати таємницю НЗО. Вони чергують там, де найчастіше з'являються привиди на колесах. Щоправда, ці «аномальники»,  дякувати Богові, не збираються встрибувати у фантомні вагони; вони мають намір, підстерігши поїзд-привид, зайнятися фото- та відеозйомкою. Є навіть такий проект — причепити до складу радіомаяк на магнітному присоску. Чи вдасться таке із примарою?.. У будь-якому разі, побажаємо удачі ентузіастам.

Андрій ДМИТРУК, письменник, науковий  журналіст, ведучий телебачення у 1993-2018 рр.