Ім'я німецького композитора, органіста-віртуоза та педагога Йоганна Себастьяна Баха (Johann Sebastian Bach, 1685-1750) багатьом добре відоме. Він жив у період завершення епохи бароко та зародження класицизму, як би на зміні двох музичних стилів. У своїй творчості Бах не лише узагальнив досягнення музичного мистецтва періоду Ренесансу та бароко, а й заклав нові шляхи розвитку світового музичного мистецтва.
Портрет художника І.Е. Ренча (біля 1723)
Сьогодні геній Баха є загальновизнаним. Його музика наповнена глибиною, драматизмом та водночас радістю. Він не ділив життя на «погане» і «добре», а сприймав його як щось єдине, цілісне, що має різні відтінки.
У своїй творчості Бах вмістив філософію відразу двох епох – епоху Просвітництва та релігійний пієтизм, надзвичайно поширений у Німеччині за часів бароко. Обидва напрями зверталися до розуму та моралі людини, до милосердя та співчуття. Саме цими ідеалами і сповнена музика Баха. Вона говорить із душею кожної людини і душа кожного слухача відгукується на цю музику тією з мірою, з якою вона наповнена названими високими чеснотами.
За своє життя Бах написав понад 1000 творів, у яких представлені всі музичні жанри його часу, крім опери. Завершивши епоху поліфонії¹, Бах ніби то поділив світову музичну творчість на дві частини — до і після. Жоден композитор у світі не досяг такої філософської глибини, як Бах. Його спадщина надзвичайно піднесена і водночас стосується кожного з нас.
Незважаючи на те, що цього року вся музична громадськість святкує 325-річчя від дня народження Йоганна Себастьяна Баха, за духом він все одно є нашим сучасником — вісником, який прийшов нагадати нам про віру та надію, про життя та смерть, про закони буття та ціну їхнього порушення.
Михайло Друскін у книзі «Йоганн Себастьян Бах» писав: «Складний світ зображений у музиці Баха. Вона проникає в глибини станів, волає до співчуття, до здатності відчувати і розділяти чужий біль. Його музика долучає нас до того, що закладено в схованках душі, і що викликає у нас відгук у відповідь. Ми ніби пильніше вдивляємося в себе і — в самих собі відкриваємо досі незвідані можливості, що піднімають нас. Така сила морального навіювання, сугестивна² сила справді людяного, гуманістичного мистецтва Йоганна Себастьяна Баха».
Класицизм, який ще називають «галантним стилем», ще за життя Баха став витісняти епоху бароко, замінюючи «важкий контрапункт³» гомофонно-гармонічним складом⁴. Орган, який так довго вважався «королем музичних інструментів», ідеальним інструментом для гри поліфонії став не зручним, недостатньо емоційним і згодом був замінений на новий інструмент – фортепіано.
Зі втратою інтересу до інструменту орган занепадає інтерес і до музики композиторів-поліфоністів, а значить і до музики І.С. Баха — його попередників та нечисленних послідовників цього стилю. І все ж таки з музичної точки зору життя і яскрава творчість Й.С. Баха були настільки величним явищем, що не могло залишитися непоміченим. У творчо переосмисленому вигляді воно знайшло своє продовження у численних творах композиторів подальших часів. Поговоримо про них.
Німецький лютніст, органіст і композитор Йоганн Людвіг Кребс (1713-1780) був одним із учнів Йоганна Себастьяна Баха. Цікавим є той факт, що батько Людвіга Кребса також навчався у Баха, який тривалий час вчителював у церкві Святого Фоми (Томаскирхе). У свідоцтві від 24 серпня 1735р. сам Бах свідчив, що його учень Й.Л. Кребс «відзначився» у грі на клавірі, скрипці та лютні, а також у композиції. Протягом кількох років Кребс неодноразово допомагав Баху у церкві Святого Фоми, а також грав на клавесині на музичних уроках Баха.
Коли його улюблений вчитель помер, Кребс подав заявку на посаду кантора, яку обіймав Бах у церкві Святого Фоми, але зазнав невдачі: у грі на органі він був не перевершений, але в Томаскірсі хотіли мати на службі кантора⁵, а не капельмейстера⁶.
Тільки невелика кількість учнів Баха, які стали професійними органістами, писала для органу в поліфонічному стилі, і серед них вирізнялися Йоганн Людвіг Кребс та Йоганн Христіан Кіттель (1732-1809).
Стиль музики Кребса також відображує перехідний період — сполучення двох стилів. Деякі з його творів виконані у стилі музики Баха; інші були написані під впливом галантного стилю – класицизму. Але навіть у своїх «класичних» творах композитор не міг повністю подолати контрапунктичний вплив своєї юності, оскільки був вірним послідовником музичного стилю свого вчителя та батька, а його Фуга на тему B-A-C-H (Bach) відображає пряму повагу до свого вчителя.
Незважаючи на те, що Кребс ніколи не мав посади придворного композитора і не отримував замовлень, він написав значну кількість творів, хоча до 1900-х років були опубліковані лише деякі з них.
Вольфганг Амадей Моцарт (1756-1791) — австрійський композитор, музикант-віртуоз, представник школи віденських класиків був також великим шанувальником генія Й.С. Баха. Батько Моцарта – Леопольд Моцарт (1719-1787), був скрипалем та композитором у придворній капелі князя-архієпископа зальцбурзького. Саме він став першим учителем Вольфгангу.
Коли синові виповнилося чотири роки, батько почав розучувати з ним на клавесині невеликі п'єси та менуети. Нотний зошит для занять Вольфганга зберігся повністю. У ньому трапляються твори Георга Телемана (1681-1767), Йоганна Себастьяна Баха (1685-1750), Готфріда Кірхгофа (1685-1746) та багатьох інших композиторів.
Негласний старовинний звичай, який зберігся аж до Бетховена, вимагав: той, хто хотів заслужити репутацію композитора, повинен був зарекомендувати себе як виконавець. У місті Ібс у францисканському монастирі Вольфганг вперше спробував пограти на органі. Почувши його виконання, отці-францисканці прибігли на хори, і, за словами Леопольда, отця Моцарта, «ледь не померли від захоплення», побачивши, наскільки чудово грає хлопчик.
Перебування в Англії ще більше вплинуло на музичну освіту Вольфганга: він познайомився з видатними лондонськими композиторами - Йоганном Крістіаном Бахом (1735-1782) (молодшим сином Йоганна Себастьяна Баха) і Карлом Фрідріхом Абєлєм (1723-1787). Незважаючи на велику різницю у віці, Йоганн Крістіан Бах потоваришував з Вольфгангом і став давати йому уроки, що мали великий вплив на творчість Вольганга Амадея Моцарта.
Після прибуття у Відень Моцарт познайомився з керівником придворної бібліотеки, дипломатом, відомим меценатом та покровителем музикантів, бароном Готфрідом ван Світеном (1733-1803). Барон мав велику колекцію творів Йоганна Себастьяна Баха (1685-1750) та Георга Генделя (1685-1759), яку він привіз із Берліна. З подачі ван Світена Моцарт навіть написав кілька творів у стилі бароко, сподіваючись таким чином збагатити власну творчість. І справді, знайомство з творами Баха та Генделя, за свідченням багатьох дослідників та музикознавців, справило на творчість Моцарта сильний вплив.
Людвіг ван Бетховен (1770-1827) також захоплювався творчістю Й.С. Баха. Щоб підтвердити це, достатньо навести лише декілька висловлювань самого композитора:
«Ваше повідомлення про видання творів Йоганна Себастьяна Баха викликає в моєму серці найспівчутливіший відгук, бо я цілком прихильний до високого і великого мистецтва цього праотця гармонії».
«Включіть мене до передплатників на твори Йоганна Себастьяна Баха».
«Не Бахом⁷ повинен він називатися, а океаном — за нескінченним і невичерпним багатством звукових і гармонійних комбінацій» (Бетховен. Листи. - М., 1970).
У другій половині XVIII століття ім'я Баха хоч і високо шанувалося в середовищі музикантів-професіоналів, широкому загалу публіки було мало відомо. Заслуга відродження інтересу до творчості великого німецького композитора належить Феліксу Мендельсону-Бартольді (1809-1847).
Так сталося, що ще в дитинстві бабуся подарувала Феліксу манускрипт «Пристрастей за Матвієм». Хлопчик із захопленням вивчав твори свого геніального попередника і, нарешті, в 1829 р. під керівництвом Мендельсона були виконані «Пристрасті за Матвієм» Й.С. Баха. Мендельсону в цей час було лише 23 роки. Пізніше він став ініціатором видання повного зібрання творів Йоганна Себастьяна Баха і неодноразово грав органні концерти для збору коштів на встановлення пам'ятника Великому композитору.
Будучи чудовим органістом, Мендельсон у своїх органних концертах грав багато бахівських творів і для багатьох буквально відкрив музику композитора, якого він глибоко шанував. У Лондоні після виконання творів Баха на органі кафедрального собору Святого Павла багато англійських органів були реконструйовані та одержали педальну клавіатуру, щоб і на них стало можливим грати твори великого Баха. (Справа в тому, що орган собору Святого Павла на той час був єдиним з англійських органів, який мав педальну клавіатуру!)
Про глибоку повагу до свого попередника говорить і композиторська творчість Мендельсона. Особливо показовим є цикл «Три прелюдії та фуги», в якому фуги не могли б набути такої досконалої форми, якби Мендельсон глибоко не вивчав твори шанованого ним композитора. Фуги у цих циклах не є прямим наслідуванням Баху, вони є дуже талановитим творчим поєднанням принципів бароко з романтичним світосприйняттям.
Сучасники зазначали, що навіть у виконавстві — грі на органі та диригуванні — Фелікс був точний і суворий. Він часто імпровізував на тему В-А-С-Н. Романтичні нововведення, привнесені в його час у конструкцію органу, Мендельсон також не сприймав і при написанні своїх творів спирався на звукові можливості барокового інструменту Баха. Можливо, навіть у такий спосіб він надсилав низький уклін своєму вшанованому попереднику.
У великій музичній спадщині Роберта Шумана (1810-1856) є тільки один органний твір, написаний автором у 1845 році: «Шість фуг на ім'я В-А-С-Н», згодом названими самим композитором «великими фугами».
Цей рік для композитора був особливим: хвороба, що загострилася, змушує Шумана залишити всі справи і переїхати в Дрезден, де він повільно долає недугу і творчу кризу. Саме на початку 1845 р. Шуман починає глибоке вивчення фуг з «Добре темперованого клавіра» Баха. Занурення в поліфонію Баха приносить Шуману значне полегшення, хвороба відступає, і він плавно переходить до написання своєї музики. Саме звідси бере початок його «пізній» стиль.
Через деякий час Шуман наставлятиме своїх учнів: «Грай старанно фуги великих майстрів, особливо Й.С. Баха; «Добре темперований клавір» має бути твоїм хлібом насущним. Тоді ти, безумовно, станеш ґрунтовним музикантом»; «Добре темперований клавір» Себастьяна Баха – моя справжня граматика, і до того ж найкраща» та багато інших.
Шуман говорив: «Бах – був наскрізь людиною, у ньому не було нічого половинчастого, болючого, все написано, як би на вічні часи».
Цікавим є той факт, що Фуги були написані Шуманом для інструмента, який для нього не був «своїм». Орган, який романтики зазвичай цінували за оркестрову міць та яскравість звучання, для Шумана так і залишився інструментом Йоганна Себастьяна Баха. «Шість фуг на тему В-А-С-Н» – це пам'ятник Шумана своєму великому співвітчизнику та попереднику, Йоганну Себастьяну Баху. Після смерті Шумана його сучасники вважатимуть цей опус одним із найглибших і найдосконаліших творів композитора.
Ференц Ліст (1811-1886) неодноразово звертався до бахівської спадщини. Він зробив фортепіанні транскрипції шести великих органних Прелюдій і фуг Баха, а також Фантазії та фуги сіль мінор. Ці транскрипції й досі залишаються яскравими номерами у концертних програмах багатьох піаністів. Крім того, Ліст написав Варіації на басову тему (Basso continuo) з першої частини кантати Баха «Плачте, жалійтеся, турбуйтесь», а його Прелюдія та фуга на тему В-А-С-Н і сьогодні є одним з найбільш виконуваних творів.
Шарль Гуно (1818-1893) великою мірою відомий нам своєю оперою «Фауст» та вокальною мініатюрою «Ave Maria», яку в концертних програмах справедливо оголошують під авторством Баха-Гуно. Справа в тому, що вокальна мелодія була написана Ш. Гуно набагато пізніше і приставлена до Прелюдії до-мажор з Ι тома «Добре темперованого клавіра» Й.С. Баха.
Спочатку ця п'єса була призначена для виконання на скрипці і фортепіано і мала назву «Роздум над першою прелюдією Баха», але вона так сподобалася публіці, що в 1859 році Гуно зробив її перекладення для голосу та фортепіано. Сьогодні «Ave Maria» Баха-Гуно часто виконується в концертах у багатьох інших варіантах — у виконанні хору та органу, віолончелі (або скрипки) та фортепіано, і, звичайно ж, голоса з оркестром.
Ще з часів Лютера орган став у Німеччині своєрідним символом духовної сутності німецької нації. У результаті лютеровської реформи звучання органу стає рівним слову проповідника. Орган знаходить своє постійне місце — на західній стіні храму навпроти вівтаря.
Саме в цей час орган стає окрасою храму, навіть деякою архітектурною противагою вівтарю. Його труби розписуються золотом, прикрашаються статуетками, каркас приваблює майстерним різьбленням по дереву, а сплав олова і цинку надає фасадним трубам приємне сріблясте сяйво. Слово проповідника було призначене для наповнення розуму парафіян, а звучання органу — їх сердець.
Навіть сьогодні багато хто ототожнює орган із культом, із церковним ритуалом, а тому й із духовною стороною людського буття. Таке ставлення до цього інструменту зберігається й у багатьох композиторів, які пишуть для нього, — автори часто вкладають у свої органні твори особливий зміст.
Йоганнес Брамс (1833-1897), як і Й.С. Бах, був німцем. Він не був органістом, як Кребс та Мендельсон. Гра на органі йому давалася важко (переважно через освоєння педалі). Брамс був композитором-симфоністом і надзвичайно освіченою людиною. Сучасники відзначають, що в будинку композитора була величезна бібліотека і в ній не було жодної книги, яка б не мала позначок свого господаря. Тож не дивно, що композитор добре знав й музику німецького бароко.
У своїй творчості Й. Брамс до органу звертався двічі – на початку свого творчого шляху та наприкінці життя. У молодому віці для органу було написано лише декілька творів. Складається враження, що композитор ніби знайомився з інструментом. Згодом він буде використовувати його звук у своїх симфонічних творах, але не писатиме музику для органу соло. І тільки в останній рік свого життя, коли композитор буде смертельно хворий і відійде від творчості, він напише «11 хоральних прелюдій» для органу — останній свій твір. Орган стає для Брамса своєрідним інструментом-сповідником. Саме йому композитор довірить увесь свій душевний та фізичний біль, саме через орган перед смертю він звернеться до Всевишнього з проханням про підтримку.
Привертає увагу і те що, що наприкінці свого творчого шляху Брамс звертається до жанру хоралу⁸, використовуючи переважно канонічні мелодії. Музична мова цього циклу суто романтична, але кількість використовуваних автором цифрових і мотивних символів (так званих «розмовляючих мотивів» епохи бароко) говорить про те, що Брамс добре знав і шанував музику Й.С. Баха – свого великого попередника. Особливо показовим є передостанній хорал циклу «Herzlich tut mich verlangen» («Я щиро жадаю благословенного кінця»), який є фактурною копією хоралу Й.С. Баха «Aus Tiefer Not ruf ich zu dir» («З глибокої потреби взиваю до Тебе, Господи»). Незважаючи на різну мелодію в хоралах, стиль їх викладу майже однаковий. Навіть текст обох хоралів говорить про крайню потребу страждальної душі, яка просить Вишню допомогу та підтримку. І хоча цикл хоралів Брамса містить достатню кількість мажорних прелюдій, вони наповнені мотивами стогну, хроматичними ходами (що згідно з барочною символікою відображують смерть) та інтонаціями запитання, які відчуває душа перед невідомістю...
Макс Регер (1873-1916) — німецький композитор, органіст, піаніст, педагог, теоретик та диригент. Його недовге творче життя пройшло на межі XIX-XX століть. Він розпочав свій творчий шлях у руслі пізнього романтизму і плавно переходить до майже атонального⁹ ХХ сторіччя. Найбільший німецький теоретик Хуго Ріман (1849-1919), учнем якого був Регер, прищепив Максу любов до німецької класики. Через Рімана у свідомість юного композитора назавжди увійшла музика Й. Брамса, у творчості якого вперше було здійснено синтез «класичного» та «романтичного» стилів. Невипадково саме Й. Брамсу М. Регер зважився надіслати свій перший значний твір — органну сюїту «Пам'яті Баха» (1895).
М. Регер знав творчість великого Й.С. Баха і шанував його. Його «Фантазія та фуга на тему В-А-С-Н» через складність виконання є «каменем спотикання» для багатьох органістів. Усім своїм життям, системою виховання Регер був пов'язаний із національними традиціями — інтересом до органної, камерно-інструментальної та хорової музики, культом до професіоналізму.
Незважаючи на широкий діапазон його творчості, у композитора все ж таки були свої особливі пристрасті — це камерні ансамблі та органна музика. Не випадково саме в цій сфері найбільше відчувається спорідненість Регера з Бахом, його тяжіння до поліфонії, старовинних інструментальних форм. Монументальність, властива органним творам Регера, багато в чому характерна й для його оркестрових і фортепіанних творів.
Ферруччо Бузоні (1866-1924) – італійський піаніст, педагог, композитор, музичний науковець та диригент. Бузоні відомий нам своїми транскрипціями та обробками творів Й.С. Баха. Його версії клавірних п'єс Баха були широко відомі і вплинули на розуміння і популяризацію цих творів. У своїх фортепіанних концертах Ферруччо Бузоні часто виконував твори Баха. Визначною подією стало видання за його редакцією «Добре темперованого клавіра», а також циклу Інвенцій, Симфоній та інших бахівських творів. Фортепіанний варіант виконання скрипкової Чакони Баха, який здійснив Ф. Бузоні, досі входить до репертуару багатьох піаністів.
Яскравими шанувальниками та послідовниками генія Й.С. Баха можна назвати багатьох композиторів. Серед них Карл Черні (1791-1857) і Арнольд Шьонберг (1874-1951), Пауль Хіндеміт (1895-1963) та Ейтор Віла-Лобос (1887-1959), Ігор Ассєєв (1921-1996) і Дмитро Шостакович, та багато інших композиторів, чиї імена навряд чи помістяться на сторінках цієї статті. І це не дивно, адже творчість Йоганна Себастьяна Баха проймає глибини серця, зцілюючи його, і тому його музика безсмертна.
Однак, слухаючи музику Баха, слід знати, що вона не призначена для розваги. Вона служить Вищому і для її розуміння потрібно внутрішньо бути готовим, дозріти. Ось тоді вона буде подобатися, і тоді вона проведе в душі того, хто її слухає, свою непомітну, але чудову цілющу роботу.
¹ Поліфонія – багатоголосся, в якому всі голоси рівноправні та важливі.
² Сугестія, або навіювання – це процес психологічного впливу на людину, яка починає некритично сприймати певні ідеї, установки чи переконання, які запропоновані іншою людиною чи групою.
³ Контрапункт (від лат. punctum contra punctum — крапка проти крапки, тобто нота проти ноти) — одночасне поєднання декількох мелодійних ліній.
⁴ Гомофонно-гармонічний склад (гомофонія) — спосіб викладу музичного «тексту», у якому один з голосів — мелодія — грає головну роль, інші — підлеглу (гармонійний супровід, акомпанемент).
⁵ Кантор — це людина, яка веде співочу частину богослужіння. У лютеранстві кантор — це ще й диригент хору, органіст та вчитель музики.
⁶ Капельмейстер — керівник хорової капели та/або оркестру.
⁷ Бах (ВАСН) з німецької перекладається як «струмок».
⁸ Хорал – це церковний гімн, одноголосний або багатоголосний, який використовується в протестантських та католицьких службах.
⁹ Атональний у музиці означає відсутність тональності чи тональної організації звуків. Тобто це музика, в якій немає відчуття ладу, немає центрального тону (тоніки) і відсутнє прагнення до гармонійного дозволу. В атональній музиці може бути багато дисонансів, які здаватимуться хаотичними, немелодійними.
Г.В. Булибенко, заслужений діяч мистецтв України, професор Національної музичної академії України
Засновник та видавець