«У геометрії він був подібний до Евкліда,
а в астрономії – до Птолемея»
Улугбек народився у бойовому поході, коли армія Тамерлана йшла завойовувати Кавказ. Як завжди, Тамерлана супроводжували його дружини та наложниці, дорослі сини зі своїми дружинами та малолітні онуки. 22 березня 1394 року дружина його сина Шахруха народила хлопчика. Коли гонець приніс звістку про це Тамерлану, той так зрадів, що навіть змилосердився до захисників захопленого напередодні міста. Хлопчика назвали Мухаммедом Тарагаєм. Його колиску везли слідом за армією, і, перш ніж крихітний Мухаммед промовив своє перше слово, він уже здійснив не одну далеку подорож. Незабаром після народження хлопчика віддали на виховання старшій дружині Тамерлана. Існувало століттями вироблене правило, тому ніхто не наважувався порушити його.
З усіх своїх численних онуків Тамерлан чомусь особливо виділяв цього худенького хлопчика, який не відрізнявся здоров'ям. І придворні, помітивши таку прихильність, стали догідливо називати Мухаммеда Улугбеком – Великим Беком. Під цим ім'ям він і увійшов до історії. На превеликий жаль, історія зберегла для нас дуже небагато достовірних відомостей про його життя. Придворні літописці занесли у свої хроніки лише зовнішню канву життя Улугбека, та й то з великими прогалинами. Вони бачили в ньому не надто щасливого і не дуже вмілого імператора. А найголовнішого просто не побачили, і наукова діяльність Улугбека залишилася майже непоміченою.
Улугбек зростав у атмосфері військових походів, але це не завадило тому, що його рано почали вчити читанню та письму. Він відкривав для себе новий, незнаний світ у бібліотеці палацу, а в душі залишався онуком Тамерлана. Улугбеку йшов вісімнадцятий рік, коли після смерті діда він став правителем Самарканда. Шлях до процвітання країни він теж бачив у завоюванні сусідів, намагався вести загарбницькі війни, проте полководця, подібного до Тамерлана, з нього не вийшло. Тоді йому захотілося зробити щось таке, щоб слава про нього прокотилася чужими країнами. І він звів у Бухарі нову медресе, яка збереглася до наших днів. Це був перший і єдиний на Сході навчальний заклад, який давав не лише релігійну освіту, а й включав у свій курс багато елементів світських наук. Над входом до закладу належало вмістити якийсь вислів із Корану, що славить всемогутнього Аллаха, а Улугбек наказав написати так: «Прагнення до знання – обов'язок кожного мусульманина та мусульманки». Потім він збудував медресе ще в Самарканді та Гіджувані. Улугбек приділяв багато уваги розвитку культури та науки, опікувався вченими. До викладання в самаркандському медресе він залучив видатних учених того часу, керував ними великий арабський математик і астроном Гійас ад-Дін Джамшид ібн Масуд ал-Каші. Улугбек часто відвідував медресе, навіть прочитав там кілька лекцій, і поети поспішили прославити мудрість «науковця на троні»: з часів Олександра Македонського у всьому світі не з'являлося такого допитливого царя, як Улугбек. Він цікавився всім і знав багато мов, розбирався в теорії музики та поезії, але особливо приваблювали його таємниці світобудови, і він крок за кроком осягав премудрості астрономії та математики.
ибн Тимур Улугбек Гураган
(Мирзо Улугбек)
(1394–1449)
Ішов час, і Улугбек задумав побудувати таку обсерваторію для складання нових планетних таблиць, якої світ ще не знав. У ті часи, перш ніж розпочати будівництво, робили невелику модель майбутньої будівлі. Але те, що задумав Улугбек, вимагало особливо точного розрахунку та виконання. Тому зробили ще й креслення, що стало великою інновацією. Будівля навіть на папері та в моделі виглядала грандіозною. Будівництво храму науки, де Улугбеку судилося розгадувати справжні таємниці неба, почалося в 1417 році з астрологічних розрахунків, які він, не довіряючи нікому, провів сам за складним таємним ритуалом звіздарів. А завершилося будівництво, за даними однієї з хронік, близько 1425 року (за іншими даними – в 1428 або в 1429 році). Обсерваторія була круглою, наче вежа, триярусною будівлею, побудованою на вершині пагорба за два кілометри від Самарканда. Висота її досягала тридцяти з гаком метрів – це як нинішній десятиповерховий будинок! Такі розміри диктував головний прилад обсерваторії – найбільший з усіх квадрант (за деякими джерелами секстант), які коли-небудь існували на землі для спостережень за Сонцем, Місяцем та іншими планетами. Він мав вигляд дуги, точно встановленої в площині меридіана. Дуга була побудована з обпаленої цегли та викладена мармуровими плитами. Діоптри для вимірювання положення небесних тіл під час проходження їх через зеніт переміщалися мідними напрямними. Кожному градусу відповідала одна хвилина дуги – 12,7 мм. З цього випливає, що радіус дуги квадранта становив 40 м, точніше 40,212 м, і це дозволяло більш-менш забезпечувати точність вимірювань. Щоб така махіна вмістилася в будівлі обсерваторії, Улугбек вигадав оригінальне рішення – частину дуги квадранта він запропонував сховати під землю, вирубавши галерею у скелястих надрах пагорба. Завдання було не з легких, враховуючи рівень техніки того часу, адже основним матеріалом для приладів та інструментів служив звичайнісінький камінь.
Приступивши до спостереження за зірками, Улугбек одразу ж задумав вести не уривчасті, безсистемні спостереження за окремими зірками, а охопити всі до єдиної зірки, що світять у небі над Самаркандом, визначити точне положення кожної та занести ці відомості в таблиці. Він добре розумів значення такої, начебто безславної роботи. Тому що в історії кожної науки настають моменти, коли узагальнення накопичених матеріалів та їх глибокий аналіз стають важливішими за найбільші відкриття. Та й самі такі відкриття стають просто неможливими без узагальнення всіх даних. Саме в цьому і виявилася геніальність Улугбека. Він зайнявся такою копіткою роботою, підготувавши грунт для майбутніх відкриттів геніального польського астронома Миколи Коперника (1473–1543), видатного італійського астронома та фізика Галілео Галілея (1564–1642), датського астронома Тихо Браге та інших.
Минули роки, перш ніж він зміг нарешті приступити до складання нових астрономічних таблиць. Якось Улугбек узяв перо і написав: «Релігії розсіюються, як туман. Царства руйнуються. Але праці вчених залишаються на вічні часи…» Так було започатковано його головну працю «Зідж-і», яка збереглася до теперішнього часу. Точна її назва "Зідж-і Джедід-і Гурагані" ("Нові Гураганські зіркові таблиці"). У передмові Улугбек написав: «Все, що спостереження та досвід дізналися про рух планет, здано на збереження в цій книзі, яка складається з чотирьох частин». Це й справді був результат всього, чого досягла астрономія до початку XV століття.
У першій частині вступу представлені таблиці для швидкого переведення одних календарних дат в інші, що було необхідно для порівняння результатів астрономічних спостережень, зроблених у різних країнах.
Другу частину своєї праці Улугбек присвятив практичній астрономії. У ній детально описується, як слід визначати відстань до світил, знаходити їх азимути, обчислювати широту та довготу різних пунктів. Спеціально для цього розділу він склав кілька цікавих тригонометричних таблиць, використовуючи метод алгебри. Улугбек зумів визначити величину синусів із точністю до однієї мільярдної! «З погляду стану математичного апарату на той час отриманий результат вражає нас як оригінальністю методу, так і своїм високим рівнем точності», – зазначив узбецький учений Т.Н. Кари-Ніязов.
Третій розділ присвячений питанням теорії руху планет. Закони руху планет довго залишалися загадкою для вчених. Тим часом розгадка була в хибності геоцентричної теорії світобудови, яку відстоював найзнаменитіший астроном давнини Птолемей (ІІ століття н. е.). Улугбек теж приймав цю теорію, хоча є дані, які дозволяють припустити, що він замислювався, наскільки ця теорія є правомірною. Однак мине ще півстоліття, перш ніж народиться геніальний Коперник.
У четвертій, заключній частині введення до Зідж-і вчений віддав данину своєму часу. Йдеться про астрологію, щоправда, займає ця частина мізерно мало сторінок. Навіть у цьому він зумів випередити свій час.
Але головним у праці Улугбека є, звичайно, самі таблиці. Тисяча вісімнадцять зірок отримали в них свою точну адресу. Така робота, що вимагає багатьох років і тисячі спостережень, проводилася лише раз до Улугбека за історію людства. Перший відомий нам зірковий каталог був складений давньогрецьким астрономом Гіппархом і включав 1022 зірки. Справжні праці Гіппарха, на жаль, не збереглися, але Птолемей помістив ці таблиці у своєму підручнику «Велика математична побудова астрономії в XIII книгах» і тим самим врятував їх для науки. І ось через шістнадцять століть Улугбек ніби сфотографував зоряне небо. Всі дані, вміщені в таблицях, відрізняються дивовижною точністю. Зокрема, цифрові значення синусів і тангенсів лише у дев'ятому знаку після коми розходяться з істинними значеннями не більше, ніж на одиницю. Звичайно ж, сьогодні, коли в арсеналі астрономи мають величезні телескопи, в таблицях Улугбека можна знайти помилки. Це й зрозуміло, адже за п'ять століть змінилося й саме поняття точності. Посмішку викликають нині, наприклад, міри довжини, якими користувався вчений, виготовляючи інструменти для своїх спостережень: «Один газ дорівнює ширині двадцяти чотирьох пальців, ширина одного пальця дорівнює товщині шести зерен ячменю, а кожне зерно ячменю дорівнює товщині семи волосків з хвоста коня».
Ось кілька прикладів точності обчислень та вимірювань, виконаних Улугбеком. Він визначив географічну широту своєї обсерваторії – 39о 37`28” і помилився лише на 3`9”. Насправді широта – 39о 40` 37 ". Нахил екліптики до екватора (лінії, по якій переміщується Сонце у своєму видимому річному русі) для 1437 року за його даними 23 30 17, а дійсний нахил становив тоді 23 30 49. Виміряна і вирахувана ним величина процесії 51,4” розходилася з дійсною величиною лише на 1,2” (50,2” ). Точність квадранта, яким було обладнано обсерваторію Улугбека, при одиничному вимірі кута становила одну дугову хвилину. Точність вимірів Тихо Браге, котрий жив на півтора століття пізніше, цієї величини не перевищувала. Обчислена Улугбеком довжина астрономічного року дорівнювала 365 днів, 6 годин, 10 хвилин і 8 секунд. Помилка в порівнянні з сучасними даними складає лише 58 секунд. У розрахунках Улугбека відчувається чудова поінформованість про всі роботи в галузі астрономії, які будь-коли проводилися у світі протягом багатьох століть. Широта його кругозору та ерудиція вражають!
Протягом тривалого часу каталог Улугбека вважався найкращим у світі. В 1665 він був виданий в Оксфорді і неодноразово перевидавався (в 1767, 1843 і 1917 роках) з численними коментарями. Треба сказати, прочитати його не так легко. У ньому немає звичних математичних формул, немає назв зірок, якими оперують сучасні астрономи. Немає жодної цифри, тому що раніше вони позначалися літерами. Переклав каталог спочатку з фарсі, а потім і на мову формул та термінів сучасної науки академік Т.М. Кари-Ніязов. Його книга «Астрономічна школа Улугбека» вийшла 1950 року.
Складати астрономічні таблиці Улугбек почав 1437 року і працював з ними, поповнюючи і уточнюючи їх, до кінця життя. Перервала роботу лише його загибель. А загинув він не тому, що виявився не надто вмілим правителем, а тому, що наважився сказати у своїй книзі: «Релігії розсіюються, як туман…». І цього йому не пробачили реакційно налаштовані шейхи. Не пробачили йому й захоплення наукою. Улугбека звинуватили в єресі, і його старший син Абд ал-Латиф, який повністю перебував під впливом духовенства, оголосив батькові війну, яка закінчилася поразкою Улугбека. Його зрадницьки вбили як «відступника від ісламу». Життєвий шлях великого астронома середньовіччя обірвався на п'ятдесят шостому році життя. Поховали його у Самарканді в мавзолеї Гур-Емір, у невеликій ніші біля могили Тамерлана. На плиті з сірого мармуру напис: «Ця світлоносна могила є місцем останнього упокоєння государя, сходженням якого насолоджені сади раю, ощасливлений квітник райських мешканців, – він же освічений султан, освічений халіф, що допомагає миру і вірі, – нехай осяє Аллах його могилу. Його син здійснив по відношенню до нього беззаконня і вразив батька вістрям кинджала, внаслідок чого той прийняв мученицьку смерть 10 числа місяця рамазана 853 року пророчої хиджри». *27 жовтня 1449 року.
Через роки візиром при дворі став поет Алішер Навої. За його наказом таблиці Улугбека ретельно переписали та поширили на всіх підвладних йому землях. А про їхнього творця Навої з мудрою прозорливістю сказав: «Усі його родичі пішли в небуття. Хто про них згадує у наш час? Але він, Улугбек, простяг руку до наук і досяг багато чого. Перед його очима небо стало близьким і спустилося вниз. До кінця світу люди всіх часів списуватимуть закони та правила з його законів…»
Немає жодного портрета Улугбека, оскільки Коран забороняв художнє зображення людини. А сучасна наука зуміла заповнити цю прогалину. Професор М.М. Герасимов, радянський вчений, відновив по черепу Улугбека його скульптурний портрет, і ми побачили людину невисокого зросту, тендітного та втомленого.
А яка доля обсерваторії Улугбека? На початку XVI століття її повністю зруйнували релігійні фанати, а місцеве населення розтягло цеглу, кахлі та мармурові плити. 1908 року російський учений В.Л. В'яткін розпочав перші розкопки обсерваторії, а 1948 року їх успішно продовжили радянські вчені, що дозволило з достатньою достовірністю відновити зовнішній вигляд обсерваторії, яка не має собі рівних. На пагорбі Кухак, неподалік залишків обсерваторії, відкрито меморіальний музей Улугбека, в якому можна побачити колекцію стародавніх астрономічних інструментів та уривки з його знаменитих зіркових таблиць, і встановлено йому монумент, а ім'я Улугбека присвоєно обсерваторії у місті Китаб.
Література
- Голубев Г. Улугбек. – М.: Изд-во АН СССР, 1960
- Колчинский И.Г. и др. Астрономы. Биографический справочник. – Киев: Наукова думка, 1986
- Гадомский Ян. Шеренга великих астрономов. Перевод с польского. – Наша ксенгарня. А.М. Григор'єва
- Свачий Л.Н. Учёный-эмир Мирзо Улугбек и его знаменитая обсерватория. – Країна Знань, 2019, №2.
А.М. Григор’єва
Засновник та видавець