Втім, щоб отримати максимум від обох подій, слід знати заздалегідь, чого чекати і до чого слід бути готовими. Тому невеличкий путівник „Книжковим Києвом”, мені здається, стане у пригоді.
Отже, почнемо з початку, „з вішалки”” – тобто, умов для відвідувачів.
КНИЖКОВИЙ АРСЕНАЛ
Відвідування платне, й недешеве – 200 гривень день. Абонемент на всі дні – 500 грн. Купити квитки на 2–3 дні одразу в касі неможливо. Через Інтернет – так, проте – з комісією. Пільг майже нема, проте для пенсіонерів, на щастя, вхід поки що вільний.
На вході, особливо у вихідний день – черги. Всередині також не особливо зручно. „Арсенал” – це арсенал в прямому сенсі слова. Старовинна будівля з товстезними стінами, майже без вікон. Всередині завжди прохолодно та задушливо. Залами та коридорами суне натовп, скупчується біля стендів. Часом неможливо роздивитися як слід, що хочеш, чи зайняти зручне сидяче місце на популярному заході.
Для тих, хто забажає свіжого повітря – невеличке подвір’я з фонтаном, фудкортами, сценою та... туалетами. Тим, хто планує провести на „Арсеналі” увесь день, слід взяти з собою їжу та напої, бо ціни у „арсенальських” кав’ярнях захмарні.
Проте, незважаючи на всі незручності, людей багато, бо Книжковий Арсенал – популярна, добре пропіарена подія.
КНИЖКОВА КРАЇНА
Не така відома, проте відвідувачів на фестивалі не бракує, адже вхід – вільний. Може зайти будь-хто, навіть ненавмисно, і залишитися хоч до вечора, бо... цікаво!
Простору багато. Ятки з книгами та зали для подій – і у павільйонах, і на свіжому повітрі. Можна непоспіхом все роздивитись, та натовпу біля стендів популярних видавництв уникнути і тут не вдасться.
Атмосфера невимушена, навіть карнавальна. Ось – карусель, ось – оркестр якийсь грає, ось фланують особи в чудернацькому вбранні. Безліч розваг для малечі. Для них – не лише фестивальний простір, але й вся територія ВДНГ. Як і для дорослих, до речі. Якщо хтось втомиться від концентрації культурного контенту на квадратний метр, може відійти трохи подалі. А там – фруктовий сад та лебедине озеро...
Кав’ярень більше, ніж на Арсеналі. Ціни немаленькі, проте не захмарні. До того ж, в будь-який момент можна полишити виставковий простір, перейти дорогу – до міських магазинів та кав’ярень.
Отже, умови для відвідувачів на „Книжковій Країні” однозначно кращі. А як щодо головного – щодо книг?
Отже, асортимент та тематика заходів.
КНИЖКОВИЙ АРСЕНАЛ
Це – одна з найбільших подій в книжковій сфері, тому асортимент книг там значно кращий, ніж на Книжковій Країні. Представлена велика кількість видавництв, як малих, так великих. Проте через натовп книги часом важко роздивитись. Тому – порада: прийти якомога раніше, коли на стендах лише розкладаються, і заздалегідь намітити собі „список побажань”.
Щодо асортименту – кращі місця на стендах займає так звана „висока полиця”, вічна класика та модні книги розкручених авторів. Твори маловідомих письменників, надрукованих у невеличких видавництвах, теж знайти можна – якщо ретельно шукати. Жанрова література: детективи, фантастика, трилери, жіночі романи тощо – представлена добре, проте не є головним трендом.
Так само і на заходах трибуна надається в першу чергу популярним письменникам, медійним особам. Всі інші йдуть за залишковим принципом.
На заходах, якщо відкинути „тренди та бренди”, мова йде про професійні моменти книжкового бізнесу. „Арсенал” все більше перетворюється на тусовку професіоналів, де видавці, редактори, перекладачі, письменники та ілюстратори збираються разом, щоб обговорити нюанси роботи та поділитися досвідом. Якщо ви плануєте якимось чином доєднатися до цього „напівзакритого клубу” – можете почути багато цікавого.
Проте, якщо ви хочете знайти „щось почитати для душі”, розважитись, розслабитись, відволіктися, вам – на Книжкову Країну.
КНИЖКОВА КРАЇНА
орієнтована на молодь, і не дивно – адже навпроти розташовані корпуси університету імені Шевченка. Серед відвідувачів та навіть почесних гостей – багато молодих облич.
Що ж читає молодь? Різне. Класику, пізнавальну, навчальну літературу, і, звичайно, жанрову. Головний тренд усіх часів – фантастика. І наукова, і фентезі – різних піджанрів, від добре відомих до нових – „романтичного” й „темного”. Та найбільше на Книжковій Країні полюбляють фентезі з міфологічними мотивами. На одному з минулих фестивалів кожна друга „фантастична” зустріч так чи інакше торкалася міфології.
В пошані на Книжковій Країні і інші жанри: детективи, трилери, хорор.... Поціновувачів „темного” так багато, що часом стає лячно. Щоправда, на останній, осінній Книжковій Країні терези хитнулися у інший бік – до легкого, гумористичного та романтичного. Набуває популярності новий жанр „ромком” – тобто, романтична комедія.
Серед безперечних переваг Книжкової Країни – сприяння молодим талантам. Тут молоді творять для молодих. Значну кількість заходів проводять дебютанти або маловідомі письменники. Де, як не на цьому фестивалі, можна знайти поважного автора однієї або навіть половини книги, який авторитетно повчає, як писати? На противагу, „Арсенал”, якщо і допускає щось „маловідоме”, „несерйозне”, то в незручний час і в незручних умовах.
Отже, і тематика, і склад учасників, і, частково, цільова аудиторія „Арсеналу” та Книжкової Країни – різні.
„АРСЕНАЛ” – аристократичний, професійний, спрямований більш на фахівців, ніж на загал. З роками він все більше перетворюється на напівзакритий клуб, бульбашку однодумців. Серед безперечних плюсів – високий професіоналізм. З мінусів – у атмосфері відчутна певна скутість, острах зробити щось не так, розсердити того, хто зверху.
„КНИЖКОВА КРАЇНА” – більш фестивальна, тусовочна, відкрита для молодих талантів та поціновувачів масової культури.
Якщо вас хвилюють професійні тонкощі й нюанси – краще відвідати КНИЖКОВИЙ АРСЕНАЛ.
Якщо хочете приємно провести час, почути щось цікаве, і між цим відкрити нові імена, вам – на КНИЖКОВУ КРАЇНУ.
Купувати книжки – дивлячись які.
На „АРСЕНАЛІ” вибір більше, проте важче підібратися до стендів, ніж на КНИЖКОВІЙ КРАЇНІ. Проте – там представлені далеко не усі гравці книжкового ринку. Якщо не зустрінете там своїх знайомців, то є шанс, що вони готуються до „Арсеналу”. Або Форуму Видавців у Львові.
Спільним є те, що обидві фестивалі мають насичену програму та великий асортимент представлених книжок. Отож – кілька порад щодо того, як не розгубитися, не заблукати, а отримати максимум задоволення та користі. Ці поради слушні для обох подій.
По-перше, слід підготуватися заздалегідь: вивчити програму та намітити, які саме заходи цікавлять. Кілька подій однієї тематики можуть проходити одночасно, і тому доведеться обирати між цікавим та ще цікавішим. Слід брати до уваги і розташування, бо між залами буває значна відстань.
По-друге, щодо вибору книжок. Варто мати в голові чи у нотатках своєрідний „список побажань”. Визначитись заздалегідь, які книги яких видавництв цікавлять більше, і яку суму за це ви можете віддати. (Середня вартість книжки – 400 – 500 гривень) Проте залишити запас у сумці та в кишені на „несподіване відкриття” – книгу, яка зацікавила після заходу чи презентації. Відвідувати їх раджу неодмінно – на них можна почути багато неочікуваного, познайомитися з новими іменами, трендами.
З оглядом і порадами, начебто, все. Проте – залишилось дещо не сказане.
Як розвивається книжковий ринок України? Куди він прямує? Які в нього здобутки та невдачі?
Про це можна отримати уявлення, якщо уважно слухати й дивитись на книжкових виставках та фестивалях.
Тож поділюся своїми спостереженнями.
Були часи, коли книговидавці покладались виключно на гранти. Головне для них було – видати книгу. А що буде далі – не так вже й важливо. Чи зацікавить вона читача, чи окупиться... Гроші отримано. Освоєно. Усе в порядку. А як автор сам заплатить – взагалі шикарно, навіть якщо його текст нечитабельний.
Втім, талановиті, непересічні тексти пробивали дорогу й тоді. З’являлися і видавництва, орієнтовані на читача: КСД, Фоліо та інші.
Поступово, крок за кроком, наш книжковий ринок зіп’явся на ноги, підріс – і став поводитися, наче нахабний підліток. „Усім слухати (тобто читати) лише мене!” – агресивно мовив він і почав нав’язувати усьому світу українську книгу. І неабияку, а „правильну”. Та – чи цікаву?
Та ось, на останніх „Арсеналах” (частково – і на Книжкових Країнах) з’явилось відчуття, що він, нарешті, виходить із підліткового віку та стає дорослим.
Підстави?
По-перше, замість того, щоб агресивно нав’язувати Україну всьому світу, він починає відкривати світ для себе: знайомитися з історією та культурою інших країн, цікавитися іноземними літературами. З’явилась необхідність у перекладах не лише зі світових, а й з малих та екзотичних мов.
Друга ознака – те, що він, нарешті, повертається до читача, а не до грантодавця. Про це сигналізує інтерес до „низьких”, масових жанрів, які ще нещодавно сором’язливо оминалися. Розквіт масової літератури, як не дивно – одна з ознак зрілості.
Ніші масових жанрів намагаються зайняти як перекладами, так і творами вітчизняних авторів. Вакантних місць досі багато.
„Дорога молодим” – це й перевага, й небезпечна пастка. Бо молоді стирають все минуле. Чого не знають чи не хочуть знати. Викреслюють не лише російськомовне вітчизняне, а і українське, якщо воно... трохи не те.
Деякі щиро вірять – саме вони заснували українську НФ, фентезі, хорор.... І розпочали цю подвижницьку працю з 2014 чи навіть з 2022 року! А до того як щось і було – то вкрай погане. Або заборонене.
Стирання минулого йде загрозливими темпами.
Промовистий приклад. На одному з „Арсеналів” відвідала захід, на якому вручали міжнародну нагороду авторкам українського фентезі. Одну з лауреаток запитали про класиків жанру, книги яких надихали її та спонукали до творчості. Ця дівчина не змогла згадати нікого, крім... Лесі Українки! Тобто, у її картині світу – в українському фентезі після „Лісової Пісні” зяє порожнеча більше ніж в сто років! Аж поки не з’явилася ВОНА та її подруги, які розпочали усе „з чистого аркуша”.
Але ж поряд, на стендах „Арсеналу”, в той же час лежали твори Дари Корній, яка „вибухнула” з фентезійним романом на українському грунті „Гонихмарник” на „Коронації слова–2010”! Ще трохи глибше – подружжя Марина та Сергій Дяченки, „найкращі фантасти Європи–2005”. У них теж багато фентезійних творів з українськими мотивами.
І усе це писалося відносно нещодавно.
А про корифеїв радянських часів: Владка, Росоховатського та Дмитрука молоді і не здогадуються. Вони для них просто не існують. Гнаний Бердник – і той під питанням.
Але ж без минулого – нема майбутнього. І ми будемо весь час кружляти по колу, вигадувати велосипед та наступати на ті самі граблі замість того, щоб йти уперед.
З цієї упередженості та обмеженості випливає другий негативний тренд – агресивність молодого покоління.
Агресивність молоді помітна як в читацьких преференціях (багато хто з них полюбляє „темні” жанри), так і в агресивному виштовхуванні старшого покоління з книжкового ринку. Часом мені доводилося бути свідком цькування, штучно роздутого скандалу, приниження в обгортці „допомоги”... І завжди під прицілом було старше покоління.
Ну і, нарешті, болюче – подвійні стандарти.
Наведу кілька красномовних прикладів.
На багатьох подіях Арсеналу та Книжкової Країни видавці скаржилися на те, як важко зацікавити українською книгою іноземців. І ось. Подія Книжкової Країни. Хтось з відвідувачів запитав: „Чому у нас немає перекладних творів письменників з колишніх радянських республік – грузин чи то прибалтів? І відповідь у дусі: „Нащо вони нам!” І не замислюються, що і грузини, і прибалти, не кажучи вже про німців чи англійців, можуть так само сказати: „Нащо нам ті українці!”
Другий приклад. Та ж сама доповідачка по-справжньому цікаво розповідала про розквіт кенійської літератури, великий кенійський роман. Побідкалася, чому у нас досі немає такого. Ось тільки... Маленький нюанс. Офіційна мова Кенії – англійська. І це здається всім цілком нормальним. Здається, що коментарі тут зайві.
Ось такий він, книжковий ринок України. Вже не підліток, а здібна та амбітна, проте агресивна й дещо обмежена молода людина, якій часом бракує толерантності, поваги до старших та освіти.
Сподіваюсь, він здолає ці „хвороби росту” та розквітне. І цьому допоможуть фестивалі, що об’єднують творців, книговидавців та читачів.
Тетяна Плихневич, письменник
Засновник та видавець