Навесні 1848 року військовим міністерством була організована експедиція для опису Аральського моря, вивчення його природних ресурсів і умов майбутнього судноплавства. Очолював цю експедицію відомий мореплавець і географ, капітан-лейтенант флоту Олексій Іванович Бутаков. Він порушив перед командиром Окремого Оренбурзького корпусу В.Обручовим клопотання про включення до складу експедиції Шевченка як художника. Незважаючи на заборону Шевченкові малювати, Обручов погодився включити його до експедиції. Практично це означало на якийсь час мати дозвіл малювати, звільнитися від солдатської муштри та суворого нагляду. Коли Шевченко дізнався про характер походу та свої обов’язки, то зітхнув із полегшенням: «Я тепер веселий іду на оте нікчемне море Аральське. Не знаю, чи вернуся тілько! А іду, єй-богу веселий».
Експедиція споряджалася близько двох місяців. З прибуттям Бутакова до Оренбурга (5 березня 1848 року) почалося будівництво плоскодонної, довжиною 16 м шхуни «Константин» та формування екіпажу.
1848-1852, акварель
11 травня 1848 року Шевченко разом із флотською командою Бутакова вирушив з Орської фортеці до Раїмського укріплення. Експедиція була настільки великою, що вирушала до моря кількома групами, а весь транспорт розтягнувся двома лініями понад кілометр завдовжки. Рухаючись степом, експедиція нагадувала, за висловом самого Шевченка, «исполинское чудовище». Учасники експедиції мали подолати майже 800 кілометрів. Труднощі виникали (особливо в другій частині переходу) через сипучі піски, нестачу води та корму для тварин. Об’єктами уваги художника на шляху від Орської фортеці до Аральського моря були в основному степові укріплення, форти: «Форт Карабутак» (акварель); «Укріплення Іргизкала» (акварель); «Днювання експедиційного транспорту в степу» (акварель); «Урочище Раїм із заходу» (акварель).
Враження поета від походу пізніше відтворені ним у повісті «Близнята». Там є також опис пожежі в степу, свідками якої були учасники експедиції уже на другий день після виходу в похід, коли вони стали свідками традиційного звичаю казахів кожного року на початку літа підпалювати стару траву в степу.
1848, акварель
На замовлення генерал-майора Івана Петровича Шрейбера, який очолював транспорт і військову частину, що охороняла учасників експедиції під час походу, Тарас Шевченко змалював цю пожежу і подарував йому. «Пожежа в степу» – це перший малюнок, виконаний художником під час Аральської експедиції. Безмежну стихію вогню, що розбушувалася над безкраїм степом, відтворив художник у цій акварелі. Також у повісті є згадка про легендарне дерево – «Джангисагач» (у перекладі з казахської – одиноке дерево), що зустрілося їм у степу. У місцевого населення це дерево вважалося святим. Дерево Шевченко теж змалював і згадав про нього в поезії «У бога за дверима лежала сокира»:
1848, акварель
Одним-єдине при долині
В степу край дороги
Стоїть дерево високе,
Покинуте богом…
І кайзаки не минають
Дерева святого.
На долину заїжджають,
Дивуються з його,
І моляться, і жертвами
Дерево благають,
Щоб парості розпустило
У їх біднім краї.
Увіковічив Шевченко цей унікальний пам’ятник природи дуже своєчасно, бо через деякий час він був знищений. Довго стояло серед пустельного степу те одиноке дерево, майже ніхто не оминав його, але ось якомусь п’яному козачому офіцерові спало на думку для власної забави зрубати та спалити дерево. І цей варварський вчинок лишився безкарним.
транспорту в степу.
1848, акварель
19 червня 1848 року вранці транспорт і команда Бутакова прибули до Раїмського укріплення. Укріплення Раїм свою назву отримало від аби, спорудженої там понад 100 років тому над прахом батира Раїма у вигляді кам’яного півмісяця. Залишки цієї аби увійшли в межу укріплення (і це добре видно на малюнку Шевченка «Укріплення Раїм. Внутрішній вигляд»). У Раїмському укріпленні вони пробули понад місяць. Велися підготовчі роботи до морського походу. Треба було зібрати шхуну «Константин», яку доставили в Раїм у розібраному вигляді; скласти маршрути вивчення Аральського моря; підготувати приладдя для роботи в польових умовах, а також визначити завдання кожному учаснику експедиції.
25 липня 1848 року шхуни «Николай» і «Константин» (на останній був Тарас Шевченко разом із Олексієм Бутаковим та іншими членами команди) о 7-й годині вечора вирушили з Раїмської пристані і почали спускатися вниз за течією річки Сирдар’ї, що впадала в Аральське море. Через дві доби вони вийшли в Аральське море для його дослідження. Умови плавання були складні – море штормило. Бракувало продуктів, не вистачало прісної води. Так що після двох місяців плавання учасники експедиції повернулися вкрай виснаженими.
На о. Косаралі експедиція зупинилася на зимівлю і пробула там до травня 1849 року. Закінчилося важке, виснажливе двомісячне плавання по Аральському морю, але зимова стоянка на Косаралі, де було невелике військове укріплення, мала на меті не лише відпочинок для учасників експедиції, а й підготовку до плавання наступного року. Для Тараса Шевченка це був період напруженої творчої праці. Крім значної кількості малярських творів, він написав понад 70 поезій. Тарас Григорович багато віршував, бо це була чи не єдина можливість духовного спілкування з рідним народом, задоволення потреби хоч якось відгукнутися на його болі і страждання. Бачене і пережите колись в Україні вибухає з новою поетичною силою. Характерною особливістю поезії Шевченка цього періоду є те, що в ній дуже мало відбилися риси місцевої природи, пейзажу. Муза поета живилася переважно спогадами про Україну. На засланні ніщо не милувало око, не спонукало до поетизації баченого навколо.
Треба зазначити, що з самого початку перебування на засланні, ще в Орській фортеці, Шевченко почав «мережити» «захалявні» книжечки. Всі свої поезії Шевченко переписував до мініатюрних зшиточків. Кожен такий зшиточок – це був у восьмеро згорнутий аркуш поштового паперу. За 1847 рік таких зшиточків набралося 10, за 1848 рік – 9, за 1849 і 1850 – по 4. Разом таких зшитків назбиралося 27, з яких склалося 4 книжечки.
Ці книжечки Шевченко носив за халявою чобіт, щоб не знайшли. Про це він сам розповідав:
«І довелося знов мені
На старість з віршами ховатись.
Мережать книжечки, співати
І плакати у бур’яні,
І тяжко плакать…»
1848-1849, акварель
До захалявних книжок Шевченко вписував не тільки твори даного року, а й окремі твори, написані ним ще до заслання («Відьма», «Русалка», «Лілея», цикл казематних поезій).
Перша книжечка починалася твором «Думи мої, думи мої, ви мої єдині».
Друга – починалася поезією «А нумо знову віршувать».
Третя книжечка починалася поезією «Неначе степом чумаки», в якій поет говорить: «Уже два года промережив і третій год оце почну».
Четверта книжечка починалася твором «Лічу в неволі дні і ночі», в якому Шевченко каже:
«І четвертий рік минає тихенько, поволі,
І четверту начинаю книжечку в неволі».
І тут же поет заявляє:
«Хоч доведеться розп’ястись,
А я таки мережать буду
Тихенько білії листи».
Під час свого арешту в Оренбурзі у 1850 році Шевченко встиг передати захалявні книжечки за 1847–1850 рр. на збереження своїм друзям – К.Герну та Ф.Лазаревському.
Загальна кількість створених поезій після арешту 1847 року і до звільнення – 120. Лише через 7 років, у 1858 р. Шевченко, під час перебування в Нижньому Новгороді, одержав свої захалявні книжечки і тоді ж розпочав творчу переробку та переписку «невольничої поезії» до «Більшої книжки». Нині «Мала книжка», як і вся рукописна спадщина Шевченка, зберігається в рукописному відділі Інституту літератури ім. Тараса Шевченка в Києві.
«Невольницька» лірика Шевченка різнопланова. Крім мотивів неволі (переживань засланця) ми знаходимо в ній також соціальні, побутові, філософські, політичні, історичні мотиви, а також інтимні та автобіографічні (спогади про дитинство, про колись кохану жінку).
Особливо багатий на автобіографічну інформацію вірш-послання «А.О.Козачковському», в якому Шевченко розповідає про своє життя в Орській фортеці, про безсонні ночі в «смердючій хаті» – казармі і про те, як він, ховаючись «поза валами в бур’яні», мережить свої потаємні книжечки. Є тут і спогад про Україну:
«І згадую Україну,
І згадать боюся.
І там степи, і тут степи,
Та тут не такії,
Руді-руді, аж червоні,
А там – голубії».
Казахський хлопчик розпалює грубку.
1849, сепія
Під час зимівлі на Косаралі Тарас Шевченко багато часу приділяє малярству. До нас дійшли десятки його робіт – краєвидів Косаралу, портретів товаришів по експедиції, жанрових творів: «Украплення Косарал взимку» (сепія); «Місячна ніч на Косаралі» (акварель); «Казахський хлопчик розпалює грубку» (сепія); «Казахи біля вогню» (сепія).
Це були перші в казахському живописі твори реалістичного малюнка. Разом з іншими творами на казахську тему вони дали підстави видатному казахському поету А.Тажибаєву назвати Шевченка основоположником національного казахського образотворчого мистецтва.
Пейзажі Тараса Шевченка періоду участі в Аральській експедиції своєрідні і неповторні. В них він виступає і як художник, і як дослідник одночасно. Шевченко зумів передати і рельєф місцевості, і геологічну будову гір, і скелясте узбережжя моря, і працю учасників експедиції, і разом з тим відтворити особливості природи Казахстану: прозоре повітря, яскраве сонце, чарівні присмерки.
Більше чотирьох місяців тривало друге плавання по Аральському морю. 22 вересня експедиція прибула на місце зимівлі, і це означало, що Аральська експедиція завершила свою роботу.
Учасники експедиції здійснили величезну роботу. По суті, вперше науково було вивчене Аральське море, його природні ресурси. Усі морські, картографічні, геологічні завдання експедиція виконала блискуче. І в цьому, безперечно, є велика заслуга Тараса Шевченка.
Олена Слободянюк, старший науковий співробітник НМТШ
Засновник та видавець