Потреба зображати дійсність виникла у людства дуже давно. Ще у далекому минулому, за допомогою малюнків, перші люди намагалися передавати важливу інформацію та запам'ятовувати важливі події.

Однак, люди мріяли про чарівний інструмент, який зміг би передавати або копіювати реальність з точністю до дрібниць. Винахід фотографії втілив мрію в реальність.

Фотографія (photos = світло та graphos= писати або малювати) – механізований спосіб створення зображень за допомогою оптичного апарата (камери). Термін «фотографія» спочатку використовувався для позначення хімічного процесу, але з часом так стали називати графічні результати цього процесу (фотокартки). Перші фотоательє також називались «Фотографії».

Задовго до винаходу фотографічного методу художники навчилися проектувати зображення, створювані світлом, на полотно. Для цього вони використовували камеру-обскуру (у перекладі з лат. «чорна кімната»), принцип дії якої був заснований на такому природному феномені: якщо взяти звичайне збільшувальне скло і помістити його на відстані приблизно 20 см від стіни, розташованої навпроти вікна, то можна побачити невелике перевернуте зображення, схоже на те, що ми бачимо своїми очима.

Перші камери-обскури – це коробки (або затемнені приміщення) з отвором з одного боку. Він дозволяв світлу проходити в середину і проектувати зображення на екран, звідки художник переносив його на папір.

• Згадки про камери-обскури зустрічаються ще в V–IV ст. до н. е. Послідовники китайського філософа Мо-цзи (моїсти) описали виникнення перевернутого зображення на стіні затемненої кімнати.
• Ще Аристотель задавався питанням: яким чином може виникати кругле зображення сонця, якщо воно світить через квадратний отвір.
• У X ст. арабський вчений Ібн ал-Хайсам (Альхазен) з Басри користувався спеціальними наметами для спостережень за затемненнями сонця. Знаючи, як шкідливо дивитися на сонце неозброєним оком, він робив маленький отвір у завісі намету та розглядав зображення сонця на протилежній стіні.
• Джамбатіста Делла Порта, італійський лікар, філософ, алхімік і драматург, у своїй книзі «Природна магія» у 1558 р., рекомендував художникам використовувати камеру-обскуру при створенні перспективних зображень.

Всі наступні версії оптичних камер, разом із цифровими камерами наших днів, базуються на тому ж самому принципі: лінзи створюють перевернуте зображення предмета, яке потім фіксується тим чи іншим методом.

Судячи з усього, першим використав камеру-обскуру для замальовок з натури Леонардо да Вінчі, який описав її у своєму «Трактаті про живопис».

В епоху бароко Караваджо використовував цей метод: він наносив речовини, чутливі до світла, на полотно, що давало можливість зафіксувати зображення приблизно на 30 хвилин. Це дозволяло художнику наносити фарбу широкими мазками, використовуючи свинцеві білила з хімічними реагентами і мінералами, помітними в темряві.

Секрет використання проекційних зображень зберігався протягом століть, оскільки живопис виконував релігійні функції, а інквізиція забороняла використання оптичних інструментів, як чаклунських.

Питання, яке століттями мучило вчених і художників: як зафіксувати зображення, намальоване світлом? Кілька художників і фотографів незабаром змогли на нього відповісти: Джон Фредерік Вільям Гершель (1818) та Вільям Генрі Фокс Taльбот (1835) в Англії, Эркюль Флоренс (1833) у Бразилії та Жозеф Нісефор Ньєпс (1827), Іполит Баяр (1839), Луї Жак Манде Дагер (1839) у Франції. Таким чином, говорячи про офіційну дату народження фотографії, ми маємо на увазі дату винаходу фіксажу (закріплення).

29 січня 1839 р. Джон Гершель запропонував амбротипію, знімок на склі та термін «фотографія».

31 січня 1839 р. англієць Вільям Генрі Фокс Тальбот заявив про винахід двоступеневого негативно-позитивного процесу, який дозволяв збільшувати і розмножувати знімки та отримав назву тальботипія (каллотипія).

Наприкінці червня 1839 р. Іполіт Байяр продемонстрував позитивні відбитки, отримані за допомогою камери-обскури.

Серед тих, хто грав важливу роль у розвитку фотографії, був Луї Жак Манде Дагер.

У 13 років він вступив до орлеанської громадської школи малювання. У 16 років приїхав до Парижа та став працювати декоратором у театральній майстерні «Гранд Опера» Деготті. Художник Дагер виготовляв чудові панорами Рима, Лондона та інших міст. Діорама 1822 р., що складалася з двох високих картин (близько 20 метрів), намальованих на прозорій матерії, зробила його відомим. Очевидці писали, що їм хотілося зробити крок всередину пейзажу – до того він був реальний...

Прагнучи вдосконалювати свою майстерність Дагер вирішив знайти спосіб не тільки відтворювати, але і закріплювати зображення, що дає камера-обскура. Він почув про експерименти братів Нісефора та Клода Ньєпсів.

Після смерті брата, у 1829 р. Нісефор Ньєпс та Луї Дагер уклали контракт про партнерство на 10 років.

У 1833 р. Ньєпс помер, Дагер ще п'ять років продовжував експерименти самостійно. Два з трьох компонентів своєї технології він, за легендою, відкрив випадково. Якось Дагер писав картину і для чогось додав у фарби йод. Через деякий час світло з вікна промалювало на полотні силуети дерев за вікном. Так виявилася світлочутливість йодистого срібла. Потім Дагер знайшов проявник.

Одного разу він поставив проекспоновані пластини до шафи з хімікатами і через деякий час на них з'явилося зображення. Він став по черзі прибирати склянки, щоб визначити діючу речовину. Але навіть у порожній шафі чудове перетворення тривало. Після тривалих пошуків на дні шафи виявилася забута чашка з ртуттю, пари якої проявляли пластини. Ще два роки пішло на пошуки закріплювача. У 1837 р. Дагер виявив, що він може закріплювати зображення за допомогою соляного розчину.

19 серпня 1839 г. Дагер подав офіційний рапорт про відкриття фотографії до французької академії наук. Він запропонував одноступеневий позитивний процес, у результаті якого з'являлося унікальне зображення на срібній пластині. Одним із недоліків дагеротипу була схильність до зовнішніх впливів: він легко дряпався і псувався при контакті з повітрям. Тому пластини зберігали під склом у спеціальних футлярах на підкладці з шовку або оксамиту. Крім того, вони були досить дорогі, спочатку коштували близько 25 золотих франків.

Неймовірна кількість незалежних один від одного першовідкривачів фотографії вражає! Всі вони отримали патенти на свої винаходи, оскільки, не зважаючи на вирішення однієї задачі, технічні методи були різними.

Метод Дагера незабаром був витіснений новим, автором якого став англієць Фредерік Скотт Арчер. Він винайшов спосіб отримання фотографічних негативних зображень на фотопластинках з колодієвою емульсією – так званий колодієвий процес.

Протягом ХХ століття у фотографуванні спостерігалися стрімкі зміни. Воно ставало все більше й більше доступним для обивателів.

Відома компанія Eastman Kodak Company в інструкції до свого фотоапарата заявила: «Тепер фотографія можлива для кожного. Ви натискаєте кнопку, ми робимо все інше».

На початку 1900 р. десята частина населення Британії (4 млн) були власниками особистих фотокамер. У США в 1950-і рр. продавалося щорічно близько мільйона камер.

Як відомо, до кінця XX століття класичні хімічні методи отримання зображень були замінені цифровими методами. Але про це поговоримо наступного разу.

В.В. Дмитрюк, старший науковий співробітник Одеського музею західного і східного мистецтва