1920 року Білу армію розгромили. У період з 13 по 16 листопада 1920 року кораблі білого флоту та торговельні судна Антанти вивезли з портів Криму близько 145 тисяч військових та цивільних осіб. Нажаль, тисячі солдатів повірили обіцянці червоних, здалися без бою. Війська Фрунзе розстріляли або утопили їх у Чорному морі.
Але наші хлопці дивом врятувалися. Правда, вони так і не познайомились. Один сплив і після довгих поневірянь опинився в США. Інший повернувся до дому, до Києва. Вчилися. Зайнялися науковими дослідженнями. Обидва досягли помітних успіхів. І раптом їм пропонують зайнятися новою проблемою – освоєнням атомної енергії. Результати їхньої секретної роботи виявилися дуже ефективними. У США Кістяківський Георгій Богданович робив атомну бомбу. У СРСР Александров Анатолій Петрович крім того, робив атомні реактори. Причому обидва досягли вершин в академічній ієрархії. Одного вибрали віце-президентом Національної академії наук США, іншого - президентом Академії наук СРСР.
НА ШЛЯХУ ДО ВИКОРИСТЯННЯ АТОМНОЇ ЕНЕРГІЇ
Про історію виявлення, дослідження та використання ядерної енергії написано тисячі книг і статей, знято десятки фільмів. Ось дуже коротка хронологія цієї історії до того, як у нею потрапили Кістяківський і Александров.
В 1896 році французький хімік Антуан Анрі Беккерель відкриває радіоактивність урану.
На зламі століть відкрито багато радіоактивних ізотопів хімічних елементів:
В 1896 році український фізик Іван Павлович Пулюй одержав Х--промені, вивчав їх властивості, зокрема виявив, що вони спричиняють іонізацію газів.
В 1898 у Франції П'єром Кюрі й Марією Кюрі відкриті полоній й радій.
У 1898 році у Великобританії Ернест Резерфорд почав вивчати явище радіоактивності. В 1899 році він виявляє альфа- і бета- промені. 1900 року відкрито гамма-випромінювання. В 1899 Ернест Резерфорд і Роберт Оуенс відкрили радон.
В 1899 відкрив радон, а Андре-Луї Деб'єрн — актиній радон.
У 1900 році німецький фізик Фрідріх Ернст Дорн відкрив ізотоп радону-222
1903 року Резерфорд і Фредерік Содді опублікували закон радіоактивного розпаду. В 1908 Резерфорд одержав Нобелівську премію з хімії за дослідження по перетворенню елементів.
У 1921 році у Німеччині Ліза Мейтнер запропонувала першу, протон-електронну, модель будови атомного ядра, Отто Ган фактично, відкрив ядерну ізомерію.
1929 року В. Гайтлер і Г. Герцберг встановили, що ядро атома азоту підпорядковується статистиці Бозе - Ейнштейна
У 1932-році Джеймс Чедвік відкрив електрично нейтральну частку, названа нейтроном, а Карл Д. Андерсон — позитрон. Того ж 1932 року у США Ернест Лоуренс запустив перший циклотрон, а у Великобританії Ернест Волтон й Джон Кокрофт вперше розщепили ядро атома: вони зруйнували ядро літію, обстрілюючи його на прискорювачі протонами. Одночасно такий експеримент був проведений в СРСР. Іваненко і Гейзенберг висунули гіпотезу про протон-нейтронну структуру ядра.
10 жовтня 1932 року в Українському фізико-технічному інституті (УФТІ) А.К. Вальтер, Г.Д. Латишев, А.І. Лейпунський та К.Д. Синельников вперше в СРСР розщепили ядро атома.
1934 року Фредерік Жоліо-Кюрі відкрив штучну радіоактивність, а Енріко Фермі розробив методику сповільнення нейтронів. У 1936 році ним було відкрито селективне поглинання нейтронів.
Німецькі вчені Отто Ган та Фріц Штрассман у 1938 році відкрили поділ ядер урану. Опромінюючи уран нейтронами, вони виявили утворення легших елементів, таких як барій. Це фундаментальне відкриття довело можливість розщеплення важких ядер із виділенням колосальної енергії та лягло в основу ядерної енергетики. Тоді ж Отто Ган, Фріц Штрассман й Ліза Мейтнер відкрили розщеплення ядра урану при поглинанні ним нейтронів. Це вже основа для розробки ядерної зброї.
1940 року Г.Н. Флеров й К.А. Петржак, у Ленінградському фізико-технічному інституті відкрили спонтанний поділ ядра урану.
У 1940 році співробітники УФТІ Фріц Ланге, Володимир Шпінель та Віктор Маслов подали заявки на винаходи комплексу робіт зі створення атомної бомби: «Про використання урану як вибухової та отруйної речовини», «Спосіб приготування уранової суміші, збагаченої ураном з масовим числом». "Термоциркуляційна центрифуга". Так було вперше запропоновано схему підготовки атомної зброї. Вона полягає в тому, що підривом звичайної вибухівки силою хвилі стискається уранова суміш і створюється критична маса.
Навесні 1941 року Фермі завершив розробку теорії ланцюгової ядерної реакції.
У червні 1942 року Фермі й Г. Андерсон у ході дослідів отримали коефіцієнт розмноження нейтронів понад одиницю, що відкрило шлях до створення ядерного реактора.
2 грудня 1942 року в США запрацював перший у світі ядерний реактор, здійснена перша ядерна ланцюгова реакція, що могла самопідтримуватися.
17 вересня 1943 в США стартував «Мангеттенський проєкт». Саме з проблемою вибуху пороху зіткнулися атомники, яких зібрали в Лос-Аламосі.
Поки їхня робота була засекречена, на них майже не звертали уваги. А коли вони «засвітилися», історики почали вивчати їхнє життя і діяльність, вигадувати і доповнювати. Написали книжки і зняли кінофільми.
Частина І. КІСТЯКІВСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО РОБИВ АТОМНУ БОМБУ
Гео́ргій Богданович Кістяківський, також відомий як Джордж Кістяковський (George Kistiakowsky) народився 18 листопада (1 грудня) 1900 року в селі Будаївка (зараз це— місто Боярка, Київська область).
Чомусь деякі біографи пишуть, що це сталося в Києві Але у Боярці вцілів будинок, де прийшов у світ Георгій Кістяківський . Незадовго перед тим Богдан Олександрович з молодою дружиною Марією Вільяміновною приїхав з Петербурга, де майбутня матір зазнала ув’язнення в Шліссельбурзькій фортеці за збереження забороненої літератури й «протиурядова» агітацію серед робітників Шліссельбурга. Чоловікові вдалося виклопотати дозвіл на звільнення дружини на час слідства, і молода родина виїхала до Будаївки-Боярки, де й народився їхній первісток – син Георгій. Архів Будаївської Михайлівської церкви засвідчує, що Георгій народився 18 листопада, а охрещений був 30 грудня 1900 р.
Наталія Дмитрівна Полонська-Василенко — український історик, дійсний член Наукового товариства ім. Тараса Шевченка та Української вільної академії наук в Ауґсбурзі розповідала: «Цей будинок був збудований професором О.Ф. Кістяківським, син якого, Богдан, професор Київського університету та академік, був другом мого чоловіка та Вернадського. В кімнаті, де жили ми, народився старший син Богдана Олександровича Георгій, який є нині видатним вченим в Америці».
Дід Георгія, Олександр Федорович Кістяківській був професором права Університету Св. Володимира у Києві і відомим адвокатом з кримінального права. Це він дослідив і видав збірник законів "Права, по которым судится малороссийский народ". Його сини – Богдан (1868–1920), Володимир (1865–1952) та Ігор (1876–1941) – також стали знаними людьми. Батько Георгія був професором філософії та одним з перших акдеміків Української Академії Наук (1919). Дядько був міністром уряду Гетьманату. Мати, Марія Берендштам (або Бернштам), походила зі знаної інтелігентної родини. Молодший брат — Олександр Богданович Кістяківський (1904—1983) — відомий український зоолог-орнітолог.
Георгій Богданович
(1900–1982)
Георгій навчався у гімназіях Москви та Києва. 1918 року він пішов воювати проти червоних. А в 1920 році сплив з Криму до Туреччини, згодом — через Балкани добрався до Німеччини.
У 1921 році Георгій Богданович вступив до Берлінського університету, де за 3,5 роки пройшов повний курс навчання і в 1925 році під керівництвом Макса Боденштейна захистив докторську дисертацію з фізико-хімії, яка була присвячена проблемі розкладання оксиду хлору, виробленого за допомогою світла. За рекомендацією Боденштейна в січні 1926 був направлений як стипендіат Міжнародного комітету з освіти в галузі фізичної хімії у США до Прінстонстонського університету до професора Х. С. Тейлора. Тут він почав досліджувати проблеми адсорбції та каталізу. Його книга «Photochemical Processes. Hardcover» стає помітним внеском у науку вийшла у серії монографій Американського хімічного товариства у 1928 році. Публікація цього дослідження принесла молодому вченому визнання та популярність у галузі фотохімії. З 1930 року Кістяківський вже професор Гарвардського університета (м. Кембридж, США). З Гарвардом він залишився пов'язаний до кінця життя.
Професор викладає загальну фізику і фізико-хімію, досліджує реакції у газових фазах, структуру поліaтомних молекул, теpмохімію оpгaнічних сполук. Його роботи одержують високу оцінку. У 1933 році Кістяківського обирають дійсним членом Американської національної академії наук. Нарешті, після поневірянь по Європі, важкого існування і навчання в Німеччині, у Георгія Богдановича почалося спокійне життя. Отримав громадянство США. Мав сім'ю: жинку Гільдегард Мабіус, шведку за походженням, і доньку Віру.
(Віра Кістяківська народилась у 1928, — фахівець з експериментальної фізики частинок та спостережної астрофізики, член Американського фізичного товариства та Американської асоціації сприяння розвитку науки, професор в Массачусетському технологічному інституті та Лабораторії ядерних наук. Померла 11 грудня 2021).
1939 рік. Починається Друга світова війна. Енергія вибухових речовин - "рушійна сила війни". Кістяківський вивчає цю фізико-хімічну енергію, удосконалює склад та способи застосування порохів. Від 1940 року він консультант, від 1942 року — завідувач відділу розробки вибухових речовин Національного. дослідного комітету оборони; водночас від 1941 — член Комітету атомної енергетики при Національній академії наук США. Проте унікальні роботи в галузі фізики ударних хвиль стали причиною різкої зміни його спокійного життя.
Поки Кістяківський удосконалював технологію вибуху інші вчені шукали способи використання ядерної енергії для знищення ворога.
ТРІУМФ МАНГЕТЕНСЬКОГО ПРОЄКТУ
У 1930–1940-ві роки фізична наука в німецьких університетах досягла чи не найвищого в Європі злету, особливо ядерна фізика. Ще у вересні 1939-го, одразу після окупації Польщі, в Німеччині затвердили проєкт створення атомної бомби. Над його втіленням працювали учасники "уранового клубу", зокрема лауреати премії Нобеля Вернер Гайзенберг, Вальтер Боте, Отто Ган.
У Сполучених Штатах Америки з 1939 року в Урановому комітеті. велися цілеспрямовані дослідження. У проєкті брали участь вчені із США, Великобританії, Німеччини та Канади. 13 серпня 1942 року президент США Франклін Рузвельт підписав програму з розробки ядерної зброї - кодова назва Manhattan Project (Мангетенський проэкт). Місцем для його втілення стало містечко Лос-Аламос у штаті Нью-Мексико. Керував проектом генерал Леслі Ґровс, а від фізиків його очолив Роберт Оппенгеймер.
Багатий досвід Кістяківськиого в роботі із вибуховими речовинами дуже знадобився в Лос-Аламосі. І родина змушена переїхати до секретного міста.
В 1943 році Кістяківський - консультант ядерної лабораторії, з 1944 року - керівник відділу традиційних вибухових речовин для атомної бомби. В 1944 році він призначений членом Американського комітету національної оборони.
Розглянемо значення роботи нашого вченого. У атомних справах він лише один раз взяв участь, але без нього не могли завершити роботу зі створення перших атомних бомб.
Ланцюгову ядерну реакцію підтримує лише ізотоп 235U. Для забезпечення максимальної енергоємності уранового вибухового пристрою (уранової ядерної бомби) вміст 235U у ньому має бути не менше 80%. Тому при виробництві збройового урану для підвищення частки цього ізотопа виконують збагачення урану
Що би підпалити "ядерне багаття" (тобто створити "доцентровий вибух", при якому підкритична маса палива стає надкритичною), він повинен був придумати "сірник" - запал до атомної бомби. А далі вона сама палахкотітиме "диявольським полум’ям". Пристрій Кістяківського мав стиснути півкулі до небувалої в природі щільності.
Little Boy («Малюк»)
Сумнівів у роботі гарматної схеми не було, тому її випробування на полігоні не проводилися. Бомбу «Малюк» було скинуто на Хіросіму 6 серпня 1945 року.
Урану-235 вистачило лише на одну бомбу. Зате плутонію було напрацьовано багато. Плутоній не зустрічається в природі. Але отримати плутоній-239 для плутонієвих набоїв було набагато простіше, ніж уран-235. Для цього використовується спеціальний ядерний реактор і наявний у великій кількості уран-238. Регулюючи параметри опромінення в реакторі, домагаються переважного напрацювання потрібного ізотопу плутонію. Після опромінення уран з отриманим плутонієм відправляють радіохімічний завод, де хімічним способом вилучають напрацьований плутоній. Збройовий плутоній або плутоній-239 - це плутоній у формі компактного металу, що містить не менше 94% ізотопу 239Pu. Призначається для створення ядерної зброї. "Збройовим" його називають, щоб відрізнити від "реакторного".
Навесні 1944 року з'ясувалося, що плутоній-239 має значні домішки ізотопу плутоній-240, який має схильність до спонтанного поділу. Через це гарматна схема для плутонієвої бомби не допустима: плутоній-240 вступить у реакцію поділу до того моменту, як елементи ядерного заряду з'єднаються у критичну масу.
Було прийнято рішення замість гарматної схеми для плутонієвої бомби використовувати імплозивну схему, яка стискала надкритичну масу плутонію сфокусованою вибуховою хвилею досить швидко, щоб уникнути ефекту спонтанного поділу плутонію-240. Дослідження Г. Кістяковського, показали, що для імплозивного обтиснення плутонієвого ядерного заряду необхідно використовувати як швидкі, так і повільні вибухові речовини. Кістяковським було створено нову «повільну» вибухову речовину, яка отримала назву «баратол».
Так як обчислювачі-люди не справлялися з обсягом обчислень, наприкінці 1943 були замовлені табулятори IBM 601, які навесні 1944 за три тижні виконали обсяг робіт, який без них вимагав би декількох місяців. З кількох варіантів імплозивної схеми шляхом експериментів, дослідів та розрахунків було обрано Варіант III (Mark III).
ПЕРШЕ ВИПРОБУВАННЯ ТА ЗАСТОСУВАННЯ ЯДЕРНОЇ ЗБРОЇ
Перше випробування (кодова назва "Trinity") ядерного вибухового одноступінчастого пристрою на основі плутонію-239 (тестувалася саме плутонієва бомба імплозивного типу). Ніхто не знав, що буде. Вибухне вона, чи ні, а якщо так, то якої сили буде вибух? Був острах, що може піти щось не так. Тому, щоб у разі термінової евакуації, до полігона проклали восьмирядову дорогу. Енріко Фермі й Едвард Теллер побоювались, чи не загориться все повітря в атмосфері Землі. 16 липня 1945 в штаті Нью-Мексико на полігоні Аламогордо був підірваний ядерний вибуховий пристрій «Gadget»
На місці вибуху утворився кратер глибиною вісім метрів та завширшки у пів кілометра. Після вибуху Оппенгеймер процитував рядки зі священної індійської книги "Бхагавад-гіта": «Якщо тисячі сонць раптом спалахнуть на небі одночасно, Земля миттєво перетвориться на випалену пустелю».
Випробування показало, що обраний варіант III імплозивної схеми спрацював і досить надійний. (Варіант цього пристрою, оформлений в корпус авіабомби "Товстун" (Fat Man), був скинутий на Нагасакі 9 серпня 1945 року).
Енергія, що вивільняється ядерним зарядом, еквівалентна вибуху декількох тисяч тонн звичайного тротилу. Вибухова хвиля руйнує все на відстані кілометра від епіцентру. Уражаючими факторами є також світлове випромінювання та проникаюча радіація. Внаслідок вибуху відбувається також зараження навколишнього середовища радіоактивними продуктами розпаду, що, як і проникаюча радіація, можуть викликати променеву хворобу.
Уряд СЩА вирішив, що, якщо скинути бомби на Японію, вона негайно капітулює. За одне, треба показати всьому світову можливості нової зброї.
6 серпня 1945 року була скинута з американського бомбардувальника B-29 бомба Little Boy. Перша у світі ядерна зброя містила близько 64 кг збагаченого урану, який на 80% складався з урану 235. Внаслідок ядерної реакції близько 600 міліграмів цієї речовини перетворилося на енергію, еквівалентну вибуху близько 15 кілотонн тротилу, що вбила близько 140 тисяч мешканців Хіросіми. За три дні після вибуху «Малюка» другу бомбу «Товстун» з плутонієвим зарядом було скинуто на інше японське місто — Наґасакі.
Світ був вражений, довідавшись, як «у трамваї-привиді за поручні тримались одні лише кістки, бо тіла спопеліли». Ніхто не святкував. Оппенгеймер сказав, що йому «здається, що на наших руках кров».
Учасники проекту отримали урядові грамоти «За заслуги».
Щоправда, Японія капітулювала після тільки після того, як Радянська армія розгромила в Китаї Квантунську армію. І 2 вересня 1945 року від імені Радянського Союзу приймав капітуляцію Японської імперії генерал-лейтенант Кузьма Миколайович Дерев'янко.
Сталін наказав генералу вивчити результати атомного бомбардування. Унаслідок радіоактивного опромінення, отриманого на руїнах Хіросіми й Нагасакі, здоров'я К. Деревянка сильно погіршилося, та після тривалої й важкої хвороби 30 грудня 1954 він помер від раку в Москві.
РЕАКЦІЯ АМЕРИКАНЦІВ
Випробування та бойові застосування атомних бомб спершу сприймалися в США дуже схвально. В грудні 1945 року дует «Karl & Harty» записав пісню «When the Atom Bomb Fell», яка описувала атомну бомбу як новознайдену американську силу, що вбиває «жорстоких японців».
Дивовижні проекти тоді пропонувалися: ядерними вибухами Теллер радив пробити тунель через Мексику, зробити канал паралельний Панамському та гавань на Алясці. Як висновує Корсак: «Порохівниця науки – безмежна».
У 1951 році США почали проводити ядерні випробування в Неваді, за майже 65 миль від Лас-Вегаса. У казино Лас-Вегаса влаштовувалися «світанкові вечірки», щоб відвідувачі не пропустили спостереження вибухів, а Торгова палата Невади видавала календарі з розкладом випробувань атомних бомб.
У 1950-х була бестселлером документальна книга, написана австрійським журналістом і письменником Робертом Юнгом «Heller als tausend Sonnen. Das Schicksal der Atomforscher» про створення в США атомної бомби
Книга описує розвиток ідеї атомної зброї в довоєнній фізиці, яка не увінчалася успіхом німецької ядерної програми, Манхеттенського проекту і подальшої політичної дискусії навколо ядерної зброї в США, завершуючись описом процесу над Робертом Оппенгеймером.
Наприкінці 1960-х і в 1970-х роках відбувся занепад тематики атомної зброї в американській популярній культурі.
Тема атомної зброї (вже не тільки бомб) повернулася під час президентства Рональда Рейгана в 1980-х роках. Розвинулася тема «атомного апокаліпсису» — всесвітнього застосування атомних бомб, у якому більшість або все людство загине. В масовій культурі стала популярна тема мутантів, виниклих унаслідок вибухів атомних бомб.
РАДНИК ПРЕЗИДЕНТІВ І ВІЦЕ ПРЕЗИДЕНТ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК США
У січні 1946-го Г.Б. Кістяківський покидає Лос-Аламос. Він працює у Гарвардському університеті професором фізичної хімії з 1947 року — завідувач кафедри хімії.
Однак Кістяківського знову залучають до військових проблем. Він очолює науково-консультативний комітет Міністерства оборони США з проблем балістичних ракет та стає радником президента США Дуайта Айзенгавера з питань науки й техніки. До комітету входили поважні вчені з різних ділянок знань. Комітет рекомендує уряду США надати пріоритет будівництву міжконтинентальних балістичних ракет. У планах були: політ супутників, у тім числі з людиною, посадка на Місяць та відправка зондів до Венери і Марса. Ейзенгавер заснував НАСА – космічне агентство, і вже у квітні 1959-го було набрано першу групу астронавтів.
Георгій Богданович неодноразово брав участь у перемовинах між главами держав. Він був на зустрічі у Вашингтоні Ейзенгавера, Ніксона з Микитою Хрущовим та Громико. Кістяківський був і в Женеві на переговорах Ейзенгавера з Хрущовим, Жуковим та Булганіним. Брав участь у зустрічі де Голля, Макміллана, Ейзенгавера та Хрущова. Він консультував уряд США при складанні договіра із СРСР про заборону ядерних випробовувань.
У 1965 році Г.Б. Кістяківського вибирають віце-президентом Національной академії наук США. (Причому він не дав згоди включити своє ім'я до списку претендентів на посаду президента академії, хоча мав шанси обійняти цю посаду). В Академії він запровадив перевірку звітів та використання результатів. Георгія Богдановича переобирали і він залишався на посаді віце-президента до виходу на пенсію у 1972 році.
Як професор хімії читав і далі лекції та приймав іспити. Що цікаво, якось на екзамені він поставив «вражаючу» оцінку з хімії Генрі Кіссінджеру та порадив йому, помітивши неабиякі здібності… обрати іншу професійну стезю. Г. Кістяківський звільнився з Гарварду як почесний професор у 1972 році.
Георгій Богданович брав активну участь в антивоєнній організації «Рада з придатного для життя світу». У 1968 році він розірвав зв'язки з урядом на знак протесту проти участі США у війні у В'єтнамі. Як хімік Георгій боровся проти застосування газів та хімічної отрути у В’єтнамі. Газета «The Washington Post» надрукувала статтю Г. Кістяківського про неприпустимість застосування зброї, від якої у в’єтнамців діти народжувались без рук, без ніг чи з шістьма пальцями, а деякі – з «вовчою пащею». У 1977 році він обійняв посаду голови Ради, проводячи кампанію проти розповсюдження ядерної зброї, за контроль над стратегічною ядерною зброєю.
Г.Б. Кістяківський спpияв ствоpенню у Гapвapдському університеті Укpаїнського нaукового інституту і відкриттю пам’ятника Т. Г. Шевченку у м. Вашингтоні.
Ніде не було жодного подібного
пам'ятника Шевченку
Напис на монументі: «Цей монумент Тарасові Шевченку, українському поету XIX століття і борцю за незалежність України та за свободу всього людства, який під іноземною російською імперіалістичною тиранією та колоніальним правлінням звертався до Вашингтона з його «новим і праведним законом», було відкрито 27 червня 1964 року…»
Відкритта пам'ятника відбулось 27 червня 1964 року й було приурочено до 150-річчя з дня народження Великого Кобзаря. В ньому взяли участь 100 тис. осіб, делегації з Канади, Аргентини, Бразилії, Великої Британії, Німеччини, Франції, Бельгії, Австралії. Були присутні представники уряду США та посли закордонних держав.
Дуайт Айзенгавер, відкриваючи монумент Тарасові Шевченку, назвав його героєм України: «Він запалить тут новий світовий рух […] невпинний рух до незалежності й волі всіх народів і всіх поневолених націй у світі».
Ліндон Джонсон на відкритті пам’ятника казав: «Шевченко був більше ніж українцем – він був державним мужем і громадянином світу. Він був більше ніж поетом – він був безстрашним борцем за права та волю людей….
ВИЗНАННЯ ЗАСЛУГ
За наукові досягнення Г.Б. Кістяковського було обрано іноземним членом Королівського товариства Великої Британії, почесним доктором Гарвардського, Оксфордського, Принстонського, Пенсильванського, Колумбійського, Брандейського університетів, Технологічного інституту Карнегі; 1960 року він нагороджений Медаллю Вілларда Гіббса, 1972 року — Медаллю Прістлі Американського хімічного товариства та Медаллю Франкліна. За заслуги перед державою був відзначений нагородами Департаменту військово-повітряних сил США за виняткову цивільну службу 1957 року, був нагороджений президентом Г. Труменом Медаллю за заслуги, президентом Д. Айзенгавером в 1961 році Медаллю за свободу, президентом Л. Джонсоном у 1967 р. Національною медаллю за науку. Є нагороди й іншіх країни, і світових науквих товариств.
Крім наукових праць Г. Кістяківський у 1965 році видав «A Scientist at the White House: The Private Diary of President Eisenhowerʼs Spesial Assistant for Science and Technology» (Hardcover, 1976).
Г.Б. Кістяковський помер від раку в Кембриджі (штат Массачусетс) 17 грудня 1982 року Його тіло було кремоване, а попіл розсіяний біля його літнього будинку на Cape Cod, Massachusetts.
Зрештою, згадали про видатного земляка та в Україні. 3 грудня 2019 року Верховна Рада України ухвалила постанову, в якій зазначається, урочисто відзначити на державному рівні у 2020 році "18 листопада - 120 років з дня народження Георгія Кістяківського (1900-1982), вченого, фізика, хіміка, громадського діяча". У містах Київ, Дніпро та Боярка є вулиця Родини Кістяківських.
Література
М. Лисенко. Боярка. Історично-краєзнавче видання. — Київ. Пошуково-видавниче агентство «Книга Пам'яті України», 2006. — 120 с.
«Kistiakowsky, George B. (George Bogdan), 1900– Papers of George B. Kistiakowsky: an inventory. Harvard University Archives». Harvard University. Retrieved May 9, 2013
Rathjens, George (April 1983). «George B. Kistiakowsky (1900—1982)». Bulletin of the Atomic Scientists. 39 (4): 2–3. Bibcode:1983BuAtS..39d…2R.
Джордж Б.Кістяківський. Науковець у Білому домі. Особистий щоденник спеціального помічника президента Д.Ейзенхауера з питань науки і техніки / Переклад з англійської Ярослава Войтка — К: КМБукс, 2022—528 ст.
Аріадна Войтко, Зенон Стахів. Джордж Богдан Кістяківський і проект «Манхеттен». «Дзеркало тижня», 14.08.2015
О.М. Корнієнко, дійсний член Наукового товариства ім. Тараса Шевченка, доктор історичних наук
Засновник та видавець