«Маршалами Перемоги» називають командувачів Радянської Армії, які брали участь в останніх битвах із нацистською Німеччиною. Усі вони Герої Радянського Союзу. Дехто навіть нагороджений орденом «Перемоги». Платину, золото, діаманти не пошкодували для цієї спеціальної найвищої військової нагороди. «Перемогу» здобули і три іноземці. Маршалу, який підписав акт про капітуляцію Німеччини, порівняно недавно в центрі Москви встановили пам'ятник (щоправда, з деяким скандалом).
Адже Друга світова війна не закінчилася 8 травня 1945 року. Союзник Німеччини – Японія – продовжував чинити опір до кінця серпня. І лише 2 вересня 1945 року Другу світову війну офіційно «закрили».
Закінчення цієї кривавої і руйнівної бійні в історії людства було затверджено Актом про капітуляцію Японії. Підписати цей найважливіший документ уряд СРСР доручив генерал-лейтенанту Кузьмі Миколайовичу Дерев’янку.
генерал-лейтенант
(1904 – 1954)
Хто цей українець, чий підпис стоїть поруч із підписами Верховного головнокомадуючого союзними арміями, генерала армії США Дугласа Макартура та адмірала флоту Честер Німіц (США), адмірала Брюса Фрезера (Велика Британія), генерала першого класу Сюй Юнчаня.
Народився Кузьма Дерев'янко 14 листопада 1904 року в селі Косенівка Уманського повіту Київської губернії (наразі це Уманський район Черкаської області). Коли йому було три роки, батька заслали на Північний захід Європейської частини Російської імперії до міста Великий Устюг. Підлітком Кузьма працював різноробом, каменярем, орачем. І все-таки він закінчив церковно-парафіяльну школу, ба навіть кілька класів гімназії. У 1922 році Кузьма вступив до Другої Київської школи червоних старшин. А 1924 року його перевели до Харківської школи військових старшин. Дерев'янко старанно вчив військові науки, цікавився японською мовою і до випуску зі школи вже вільно говорив і писав японською. З вересня 1924 року служив у 297-му стрілецькому полку: командир взводу, з жовтня 1926 – командир роти.
У 1933 році Кузьму Михайловича відправляють на навчання до Військової академії імені Фрунзе у Москві. Там, на спецфакультеті з підготовки військових розвідників, він опановує англійську та польську мови. Після навчання, з 1936 року, Дерев'янко виконував особливе завдання уряду — організовував і керував перевальною базою на станції Сари-Озек у Казахстані, через яку здійснювалося постачання китайської армії, що вела війну з японськими агресорами.
У виснажливу спеку, через піщані бурі, сніжні бурани, в жорстокий мороз через височенні гори Тянь-Шаню, піски однієї з найбільших пустель планети – Гобі, по маршруту протяжністю більше трьох тисяч кілометрів червоноармійці під його командуванням переправляли китайським патріотам гвинтівки, кулемети, гармати, патрони, снаряди, міни. За виконання цього завдання 1938 року К.М. Дерев’янко був нагороджений орденом Леніна.
У 1937 році він встиг побувати в іншому «урядовому відрядженні» – в Іспанії, де йшла Громадянська війна.
Під час радянсько-фінської війни (1939–1940) майор К. М. Дерев'янко – начальник штабу окремої лижної бригади. Це був розвідувально-диверсійний підрозділ, сформований переважно зі студентів Ленінградського інституту фізкультури ім. Лісгафт.
Сам Дерев'янко займався не лише плануванням. Коли лижний загін майстра спорту В. Мягкова (посмертно – Героя Радянського Союзу) потрапив у засідку фінів і був розгромлений, Дерев'янко на чолі іншого загону виніс поранених та загиблих.
Із початком вторгнення Німеччини на територію СРСР К.М. Дерев’янко – начальник розвідвідділу Північно-Західного фронту – особисто здійснював глибоку розвідку та військові операції в тилу фашистів. Так було в серпні 1941 року, коли К.М. Дерев'янко очолив рейд диверсійного загону в тил німецьких військ.
З липня 1940 року К. Дерев'янко – заступник начальника розвідвідділу Прибалтійського військового округу. І ще до початку нападу Німеччини він у січні–березні 1941 року виконував особливе завдання у Східній Пруссії.
Під час війни із Німеччиною К.М. Дерев'янко був начальником штабу кількох армій. Брав участь у Курській битві, звільненні Харкова, в битві за Дніпро. В успішному завершенні Корсунь-Шевченківської битви є і його значний внесок. Штаб армії, очолюваний Дерев’янком, вміло організовував розгром гітлерівців у ході Яссо-Кишинівської операції, під час прориву в районі озера Балатон в Угорщині, взяття Будапешта і Відня.
Бойові соратники зауважували, що Кузьма Миколайович був розумним, твердим, дбайливим воєначальником, який, коли треба – то і зі зброєю в руках безпосередньо брав участь у боях.
Але Друга світова війна продовжувалася. І влітку 1945 року К.М. Дерев’янка було призначено представником радянського Верховного Головнокомандування при штабі Союзних військ на Тихому океані на чолі з американським генералом Д. Макартуром, що вели війну з японськими агресорами. Після тривалого перельоту Дерев’янко прибув до штабу Союзних військ у місті Маніла на Філіппінських островах, співпрацював там з американськими та іншими союзними вояками.
Підписати Акт капітуляції Японії від імені СРСР доручили саме генералу К.М. Дерев’янку.
на виснажений боями Б’юкенен
(USS Buchanan), яким відправляться на Міссурі,
до місця капітуляції Японії
30 серпня 1945 року К.М. Дерев’янко разом з Д. Макартуром літаком прибув до Японії. 2 вересня 1945 року відбулася заключна подія Другої світової війни.
На палубі лінкора відбулася ця історична подія. Акт, в якому визнавалася поразка Японії, у повній тиші підписали міністр закордонних справ М. Сігеміцу і начальник генерального штабу І. Умедзу. Потім цей документ почали підписувати представники країн-переможців. Коли до столу попрямував повноважний представник СРСР генерал К.М. Дерев’янко, американські моряки дружно зааплодували.
І зразу К.М. Дерев’янко отримав наказ відвідати японські міста Хіросіму та Нагасакі, нещодавно піддані американському атомному бомбардуванню. З величезною небезпекою для власного здоров’я він досліджує радіоактивне згарище, складає детальний його опис і фотографує побачене. Наприкінці вересня 1945 року його викликають до Москви. Там він доповідає Йосипу Сталіну про капітуляцію Японії, про становище в цій країні, стан її армії, зокрема військово-морських сил. Уважно був розглянутий його звіт і фотографії щодо наслідків атомного бомбардування Японії. Ці матеріали були використані під час розробки радянської атомної зброї.
Підпис генерала Дерев'янка у колонці
переможців (третій зверху).
Кузьму Миколайовича призначають представником СРСР у Союзній раді і повертають до Японії, в Токіо. Рада, в яку, крім Дерев’янка, входили генерал Д. Макартур (США), представники Китаю та Великобританії, контролювала виконання умов капітуляції й усе післявоєнне життя Японії.
У серпні 1950 року К. М. Дерев'янка перевели до Москви. Його було призначено начальником кафедри збройних сил іноземних держав Військової академії Радянської Армії. Потім він був начальником управління інформації Головного розвідуправління (ГРУ) Генерального штабу Радянської Армії.
Внаслідок радіоактивного опромінення, при відвідуванні Хіросіми та Нагасакі, К. М. Дерев'янко тяжко захворів. 14 листопада 1954 року в лікарні його відвідали маршали С.К. Тимошенко та П.А. Ротмистров і від імені найвищого керівництва привітали з п’ятдесятиріччям, а 30 грудня 1954 року Кузьма Миколайович Дерев’янко помер.
За ратні подвиги, високе військове мистецтво він був удостоєний звання генерал-лейтенанта, радянських державних нагород, зокрема став одним із небагатьох генералів, які були нагороджені всіма трьома орденами імені полководців: Богдана Хмельницького, Суворова і Кутузова. Його нагороджено орденом «Легіон заслуг» (Legion of Merit) ступеня офіцера (США) та орденом Угорської свободи.
Указом Президента України Віктора Ющенко № 387/2007 від 7 травня 2007 року за мужність і самовідданість, виявлені у роки Другої світової війни 1939–1945 років, визначні дипломатичні заслуги у повоєнному врегулюванні міждержавних відносин генерал-лейтенанту Кузьмі Миколайовичу Дерев'янку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена "Золота Зірка".
О.М. Корнієнко, к.т.н., доктор історичних наук
Засновник та видавець