Володимир Миколайович Челомей – Генеральний конструктор ракетно-космічної техніки СРСР, двічі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської і Державних премій СРСР, академік АН СРСР.

За радянських часів про справжнє значення і роль Челомея у прогресі науки і техніки знало дуже небагато людей, що й зрозуміло – адже саме йому судилося стати творцем ядерного щита Радянського Союзу. Навіть державні нагороди присуджувалися науковцеві закритими указами. Крига скресла лише через п’ять років після його смерті.

Світу почала відкриватися видатна своїми багатогранними талантами, красива, неординарна людина. Штрихи до портрета геніального конструктора має додати і Україна – земля, на якій Володимир Челомей здобув освіту, сформувався як учений і особистість.

Дитинство і київські університети

Володимир Челомей народився 30 червня 1914 р. в м. Сідлець (поруч із містечком Челомей) Привіслянського краю в Польщі (яка входила тоді до складу Російської імперії) в сім’ї вчителів.

Під час Першої світової війни родина переїхала до Полтави. Там Челомеї мешкали в одному будинку з нащадками Гоголя і Пушкіна – Данилевськими і Биковими, в яких часто бували О.Макаренко і В.Короленко. Найкращим другом Володимира став праправнук Пушкіна Олександр Данилевський – згодом відомий учений-ентомолог. Майбутній конструктор зростав і формувався в інтелігентному середовищі, грав на фортепіано, любив класичну літературу, багато читав з історії техніки і фізики.

У 1926 р. родина переїздить до Києва, де після закінчення семирічної трудової школи 1927 року Володимир вступає до Київського автомобільного технікуму. Навчаючись, він докопувався до суті явищ, аналізував і узагальнював отримані результати, просто й зрозуміло їх викладав. Юнакові доручали виступати з лекціями перед однокурсниками і навіть робітниками майстерень і заводів.

У 1932 р. вісімнадцятирічний Володимир вступає на авіаційний факультет Київського політехнічного інституту. Через рік факультет відокремлюється в самостійний заклад – Київський авіаційний інститут ім. К.Є.Ворошилова (нині Національний авіаційний університет).

Вибір КПІ для майбутнього конструктора був свідомим і омріяним, адже тут сформувалася знаменита київська авіаційна школа. На той час вона вже дала світу не тільки близько 50 конструкцій нових літаків і гелікоптерів, а й цілу плеяду видатних конструкторів – Ігоря Сікорського, Дмитра Григоровича, Олександра Мікуліна, Костянтина Калініна, Льва Люльєва, Архипа Люльку. Саме до КПІ вісьмома роками раніше вступив майбутній космічний геній Сергій Корольов, з яким Володимира Челомея в майбутньому пов’яжуть великі спільні справи, а потім роз’єднають драматично різні професійні позиції і шляхи.

З першого курсу Володимир поєднує навчання в КПІ з роботою техніком-конструктором у філії НДІ Цивільного повітряного флоту. Відвідує лекції з математики в Київському державному університеті. В Академії наук УРСР прослухав курс лекцій з механіки та математики італійського вченого Т.Леві-Чівіта. Улюблена дисципліна – механіка, і особливо її розділ «Теорія коливань», – стане його захопленням на ціле життя. Допитливий студент спілкується з академіком Д.Граве, відомим своїми працями з алгебри, прикладної математики і механіки; ленінградським академіком О.Криловим, знаменитим кораблебудівником, фахівцем з нелінійної механіки, чисельних методів і теорії коливань, видатними математиками і механіками І.Штаєрманом та Н.Ахієзером.

На другому курсі Володимир написав свою першу наукову працю, в якій виклав оригінальний метод розрахунку продування авіаційних двотактних двигунів із застосуванням апарата векторного числення. А вже в 1936 році в київському видавництві «Укргизместпром» виходить перша книжка В.Челомея «Векторне числення» – короткий курс векторного аналізу з багатьма прикладами практичного застосування в механіці.

Влітку 1935 року під час практики на Запорізькому моторобудівному заводі ім. П.Баранова молодий студент використав свої глибокі знання з теорії коливань. Завод ніяк не міг довести до серійного виробництва одну з модифікацій поршневого авіаційного двигуна БМВ-6, ліцензію на випуск якого було куплено за кордоном. Одна з секцій колінчастого валу постійно руйнувалася при нормативних навантаженнях. Природно, що інженери заводу спробували підсилити «слабку ланку» за рахунок збільшення товщини валу. А Володимир запропонував не потовщувати, а, навпаки, полегшити коліно валу, щоб вивести систему з резонансної зони. Ця парадоксальна рекомендація і стала вирішенням проблеми. Після цього київського студента запросили прочитати курс лекцій з динаміки конструкцій для інженерів заводу.

У 1937 р., на рік раніше від своїх однокурсників, Володимир Челомей отримує диплом інженера з відзнакою. Його запрошують в Інститут математики АН УРСР у м. Києві, де він працює над темою «Динамічна стійкість пружних систем». У 1937–1938 рр. опублікував 14 наукових статей і в 1939-му на Вченій раді Київського політехнічного інституту захистив кандидатську дисертацію на тему «Динамічна стійкість елементів авіаційних конструкцій».

У 1940 р. в числі 50 найкращих молодих учених СРСР його приймають у спеціальну докторантуру при АН СРСР. 26-річний Челомей – наймолодший у цій півсотні обраних. Затверджується тема його докторської дисертації: «Динамічна стійкість і міцність пружного ланцюга авіаційного двигуна». Він отримує Сталінську стипендію в розмірі 1500 рублів, значну, як на ті часи, суму. Для порівняння – професор університету отримував 1200 рублів.

Донька Володимира Миколайовича – Євгенія Володимирівна розповідає: «Одразу після зарахування до докторантури батька викликав Л.Берія і запропонував стати резидентом радянської розвідки в Німеччині, оскільки в розвідці був дефіцит технічних фахівців високого класу. Навівши аргументи, що він буде корисніший вдома як вчений і конструктор, батько відмовився, що було тоді небезпечно. Берія, який не звик до заперечень, аргументи прийняв і в подальшому Володимира Миколайовича не переслідував».

Навесні 1941 року молодий учений закінчує роботу над докторською дисертацією і успішно захищає її в Академії наук УРСР. Але війна змінює плани. Документи до Вищої атестаційної комісії СРСР не дійшли. 22 червня 1941 року Володимира Челомея терміново викликають до Москви для продовження роботи в Центральному інституті авіаційного моторобудування ім. П.Баранова (ЦІАМ).

Генеральний конструктор

Головною метою нового призначення Челомея було створення пульсуючого повітряно-реактивного двигуна для бойових крилатих ракет, безпілотних літальних апаратів та винищувачів. Ідею такого двигуна, який працює без компресора при підвищеному тиску повітряного потоку, Челомей виношував ще під час студентської практики на Запорізькому моторобудівному заводі. Восени 1942 року потужні вихлопи, схожі на звуки канонади, що доносилися з території ЦІАМу, сповістили про створення першого у світі двигуна такого типу.

У червні 1944 року стало відомо про використання німецькою армією реактивних літаків-снарядів «Фау-1» проти Англії. Результат застосування цієї зброї шокував. За кілька годин було зруйновано 23 тисячі будинків, поранено 18 тис. людей, убито – 7 тис. Невдовзі Черчілль надсилає Сталіну подарунок – збитий Фау-1. У ньому виявився двигун, подібний до раніше винайденого Челомеєм. У відповідь постановою Державного комітету оборони і за наказом наркома авіаційної промисловості О.Шахуріна перед Володимиром Челомеєм було поставлено завдання: створити нову зброю – безпілотну крилату ракету. Для цього він був призначений головним конструктором і директором заводу ОКБ-52 в  м. Реутові в Підмосков’ї, нині НВО «Машинобудування».

У фантастично короткі терміни – менш ніж за півроку було випробувано десятки ракет-снарядів. Спочатку їх запускали з бомбардувальників Пе-8, пізніше – з Ту-2. Бойову крилату ракету 10X було прийнято на озброєння на початку 1945 року, що стало асиметричною відповіддю на Фау-1 і надало істотну моральну й тактичну перевагу Червоній армії на завершальному етапі війни.

У квітні 1944 р. Володимира Челомея викликали до Сталіна для консультацій про можливість подавити Берлін крилатими ракетами перед його штурмом. Челомей категорично відкинув цей сценарій через велику концентрацію мирних людей і наявність видатних історичних пам’яток у Берліні. За його словами, «наслідки в загальнолюдському масштабі могли бути катастрофічними». Сталін дослухався думки молодого конструктора.

Після перемоги Володимир Миколайович продовжує працювати над крилатими ракетами з пульсуючими двигунами, повертається до активної наукової діяльності.

В 1952 р. йому присвоюють звання професора, у 1958-му обирають членом-кореспондентом АН СРСР, а в 1962-му – її дійсним членом. За кращу роботу з теорії авіації у 1964 р. Челомей був удостоєний Золотої медалі ім. М.Жуковського, а в 1977-му – Золотої медалі ім. О.Ляпунова – вищої нагороди АН СРСР за видатні праці в галузі математики і механіки. У 1974 р. науковця обирають дійсним членом Міжнародної академії астронавтики.

У 1959 р. В.Челомея призначено генеральним конструктором авіаційної техніки СРСР. Підприємство, яке він очолив, змінило тематику: почало працювати на мирний космос і одночасно розробляти зброю для ракетних військ стратегічного призначення.

Серед нових видів зброї, створених Челомеєм у ті часи, особливе місце займають ракети з крилом, що розкривається, – гордість навіть сучасної Росії. Крила такої ракети складаються, вона поміщається в контейнер і, щойно її вистрілюють, спрацьовують пружини, які розкривають крила. Це істотно підвищувало боєготовність ракети і давало змогу компактно розмістити її в пусковому циліндричному контейнері, розміри якого були не набагато більші за саму ракету. Такий контейнер вільно розміщувався як на підводному човні, так і на колісному або гусеничному шасі. Крім того, герметичний контейнер заповнювався азотом, що захищало ракету від дії зовнішнього середовища. Ідею було реалізовано в прийнятій на озброєння в 1959 р. крилатій ракеті П-5.

Величезний внесок В.Челомей зробив і в підвищення боєздатності підводного і надводного військово-морського флоту СРСР. Розробки Челомея становлять 80% озброєнь флоту.

Наприкінці 1970-х років усі ці технічні рішення були прийняті на озброєння в СРСР. Підводний і надводний військово-морський флот країни обов’язково мав бути озброєний крилатими ракетами В.Челомея, рівних яким тоді не було в жодного флоту світу.

Неоціненним є внесок Челомея і в розвиток радянської космонавтики. До його перших космічних розробок 1963–1964 рр. відносяться супутники-винищувачі «Політ-1» і «Політ-2», що маневрують на орбіті, змінюючи висоту і кут нахилу площини орбіти, та науковий супутник «Протон-1». Створена у 1965 р. під його керівництвом ракета «Протон» відправила в космос найважчі апарати: усі орбітальні пілотовані станції «Салют» і «Мир», велику кількість геостаціонарних супутників зв’язку та наукових модулів. «Протон», попри свій майже 45-річний вік, виводить супутники на орбіту і сьогодні. Усього здійснено понад 300 запусків цієї ракети.

Саме в конструкторському бюро під керівництвом Володимира Миколайовича народилася ідея створення довготривалої орбітальної станції, своєрідного «космічного дому», яка стала основою для всіх майбутніх пілотованих станцій серії «Салют» і «Мир».

Це було доленосне рішення, оскільки пізніше носій «Протон» забезпечив СРСР величезні успіхи в освоєнні Місяця, Венери, Марса, створенні та функціонуванні орбітальної станції «Мир».

У 1980 р. було завершено розробку автоматичної станції «Алмаз» з радіолокатором на борту. Станція не мала аналогів у світі. Запуск аналогічної станції цього класу було здійснено тільки в 1987 р. під назвою «Космос-1970». Пізніше американські фахівці визнали – якби програмою висадки на Місяць керував Челомей, радянські космонавти раніше за них здійснили б прогулянку по поверхні природного супутника Землі.

Челомей намагався здійснити ще одну мрію – створити апарати багаторазового космічного використання. Один із проектів 1970-х рр. – крилатий космічний корабель з екіпажем, що виводиться на орбіту ракетоносієм «Протон», внаслідок численних перепон так і залишився нереалізованим.

1983 р. завершується створення принципово нового типу проти-корабельних крилатих ракет далекої дії для озброєння атомних підводних човнів нового покоління, що склали ядро ударної потужності ВМФ СРСР. Цими ж ракетами озброюють також нові ракетні крейсери. На початку 1980-х розгортається проектування нової уніфікованої крилатої ракети, яка повинна була стати масовою зброєю кораблів ВМФ СРСР.

На жаль, рамки журнальної статті не дозволяють у подробицях розповісти про все що зробив і планував зробити Володимир Миколайович, для цього існують книги, які ми і радимо вам прочитати. Завдання журнальної статті розбудити вашу цікавість.

* * *

Щасливою і водночас драматичною була діяльність Володимира Миколайовича Челомея. 8 грудня 1984 р. В.Челомея не стало. Він пішов з життя повний ідей і творчих планів. Його останні космічні ідеї були реалізовані вже без нього. Важкі супутники «Космос-1870» і «Алмаз-1А» масою 18,5 т з комплексом радіолокації були виведені на орбіту відповідно 1987-го і 1991 р. – з метою дистанційного зондування Землі. Багато космічних проектів Челомея використовуються й донині.

Повернення до безсмертя

Тривалий час ім’я Володимира Миколайовича Челомея було фактично невідоме. Відкриваючи його, постійно ставиш собі запитання: «яким номером» у ракетобудуванні колишнього СРСР треба вважати Челомея. У плеяді п’яти корифеїв ракетно-космічної техніки – С.Корольов, В.Челомей, Л.Люльєв, М.Янгель, В.Глушко (перші троє навчалися в КПІ) – місце Челомея особливе. Якщо всі вони були інженерами від Бога з колосальною науковою інтуїцією і здатністю науково-технічного передбачення, то Челомей спочатку був видатним ученим-аналітиком, талановитим педагогом, а потім уже конструктором.

Як пригадує Сергій Хрущов, «У своїх розробках Челомей ішов не від конструкції до науки, а від науки до конструкції». Кожні дев’ять з десяти виробів, розроблених у конструкторському колективі Челомея, не мали аналогів у світовій практиці.

Оцінюючи діяльність В.Челомея як видатного науковця та конструктора, можна констатувати, що в апогей ядерного протистояння між блоком НАТО і країнами Варшавського договору грізна зброя, створена Челомеєм, стала важливим чинником у досягненні паритету сил між протиборчими сторонами, що забезпечило стабілізацію геополітичної ситуації у світі і навіть прийняття низки мирних ініціатив.

Проте його заслуги не вичерпуються лише зміцненням оборони країни. Через створення нових оборонних систем відбувався величезний вплив на загальний технічний прогрес. Розробки нових технологій у машинобудуванні, матеріалознавстві, приладобудуванні, багатьох інших галузях промисловості дали вагомі результати і для виробництва цивільної продукції.

Здобувши визначні перемоги в космосі, Володимир Челомей мріяв зустрітися зі своїми американськими колегами, з якими підсвідомо змагався все своє життя. Він мріяв своїми очима побачити великий і красивий світ, який знав лише зі знімків своїх супутників-розвідників. Мріяв побувати у маленькому польському містечку Челомей і, можливо, знайти своїх родичів. Це містечко таке маленьке, що його немає на карті Європи і світу.

У музеї Київського політеху, де В.Челомей починав навчання, сформувався як конструктор і вчений і де захистив кандидатську дисертацію, його портрет висить на почесному місці серед згаданих вище корифеїв авіації і космонавтики, колишніх київських політехніків.

Студенти факультету авіаційних і космічних систем КПІ вивчають оригінальні технічні рішення Челомея, які вже стали класичними. Найкращим виплачують персональну стипендію імені видатного конструктора.

Література
Киевские политехники - пионеры авиации, космонавтики, ракетостроения: учеб. пособие / М.З. Згуровский.-К.:НТУУ "КПИ", 2009.

М.З. Згуровський, академік НАН України, ректор НТУУ «КПІ ім. Сікорського»