Щоб зовсім було зрозуміло, уявіть собі, що небо – це величезний чайник, у якому гріється вода. Коли чайник «закипає», піднімається пара, з нього випадають краплі дощу. Завдяки цьому чайнику на Землі завжди є життя. Без дощу не було б річок, озер і навіть зелених лісів. Він живить ґрунт, дарує воду рослинам і тваринам, а людям допомагає вирощувати врожай. Кожна крапля дощу – маленька частинка великої системи природи.
Але є одна прикрість: на нашій планеті дощ розподіляється несправедливо. У деяких місцях він іде мало не щодня, немов хмари живуть там постійно. У тропічних джунглях навіть кажуть, що «ліс сам дихає дощем». А ось у пустелі Атакама дощ може з’явитися лише раз на десять років. Уявіть: діти там можуть вирости й уперше побачити справжні краплі дощу тільки підлітками! Наприклад, у пустелі Атакама в Чилі дощу може не бути 10-20 років, і навіть кілька крапель стають справжньою подією для місцевих жителів.
Цікаві факти про дощ
- Краплі не круглі!
Багато хто думає, що дощові краплі схожі на краплі на малюнках – у формі сльозинки. Насправді вони майже сферичні, а коли падають, трохи сплющуються знизу, як маленькі парашутики. - Дощ може пахнути.
Запах після дощу називається петрикор. Його створюють олії рослин і бактерії в ґрунті, які «оживають» під час зливи. - Найсильніші дощі – в Індії.
У містечку Маусінрам випадає близько 12 метрів опадів на рік! Це майже чотири поверхи води. - Найсухіше місце – пустеля Атакама в Чилі.
Там є ділянки, де дощу не було… сотні років. - Кольоровий дощ.
Іноді дощ може бути «фарбованим». Наприклад, у Сахарі вітер підіймає пил, і він змішується з дощем – тоді вода стає червонуватою. - Дощ може падати не на землю.
У дуже сухих місцях краплі випаровуються ще в повітрі, не встигнувши дістатися ґрунту. Це явище називається сухий дощ. - Найбільша крапля.
Вчені зафіксували дощові краплі розміром до 8 мм! Такі можуть утворюватися під час сильних грозових хмар.
І якщо наступного разу ви почуєте шум дощу – згадайте, що кожна крапля має свою подорож: від хмари до річки, від ґрунту до моря. А інколи – і до вашої бочки у дворі.
Хазяї дощової води
Збирання дощової води – це розповсюджена в світі практика, особливо для зрошення чи побутових потреб. І от, іде дощ, ви ставите бочку у дворі, й дощ наповнює її чистою водою. Зручно! Але виявляється, у деяких країнах світу це може бути… незаконно. У деяких, в першу чергу «розвинених», державах чи регіонах збирання дощової води обмежене або регулюється законом. Причини таких заборон – не завжди очевидні, часто заборону пов’язують з екологією, правом на воду, а також історичними правовими нормами. Був би дощ, а закон зайдеться. Наприклад, у багатьох західних штатах США, ще з часів до Громадянської війни діє правило: хто перший отримав дозвіл на воду – той має на неї право. Якщо всі почнуть затримувати дощ у бочках, то в річки дійде менше води, і ті, хто живе нижче за течією, недоотримають свою частку. Ці заборони походять ще з часів перших переселенців, коли фермери боролися за кожну краплю води. Тоді не було сучасних систем збору дощу, зрошення та інших аграрних технологій, тож на той час закони виглядали цілком логічно. Але йшли роки, технології змінювались, а закони ні.
У штаті Колорадо (США) колись взагалі не можна було ставити навіть маленьку бочку під дощ. Чому? Бо вода вважалася спільною – вона мала потрапити до річок і далі до фермерів. Лише кілька років тому правила змінили: тепер дозволено мати не більше двох бочок, загальним об’ємом до 400 літрів. У сусідньому штаті Юта, якщо хочеш зібрати трохи дощової води для квітів – без проблем. Але якщо ставиш великий бак, то треба спеціально реєструватися в держави. А в Орегоні (США) дозволено збирати воду лише з дахів. А от лити її просто з землі в резервуар – не можна, бо вважається, що ця вода належить до природних потоків. Нагадую, що в США на федеральному рівні діє юридичний принцип "first in time, first in right" – хто перший отримав дозвіл на використання води з джерела, той має перевагу. Якщо всі почнуть збирати дощову воду безконтрольно, вона не дійде до струмків і річок – отже, downstream (нижче за течею) користувачі недоотримають свою воду.
Звісно, це ніким не переглянуте, вже сотні років історично сформоване водне право в США застаріло, і на сам перед – там, де технологічно водний дефіцит вже поборено. Адже інші розвинуті держави, де таке право існувало, у XXI столітті або пом'якшують обмеження, або навпаки – заохочують збирання дощової води як частину стійкого екологічного способу життя.
Наприклад, в Австралії збирання дощової води не тільки дозволене, а й заохочується, особливо в контексті збереження ресурсів, автономії господарств і адаптації до змін клімату. Також збір дощової води дозволено і навіть заохочується в більшості країн Європи: Німеччині, Франції, Італії тощо.
Немає ніяких заборон на збір дощової води в Україні та Канаді, де дощова вода використовується для зрошувальних систем та поливу. Наразі, щоб ви знали – у містах, де багато людей збирають дощ, навіть зменшуються підтоплення після злив. А одна бочка з дощовою водою може заощадити стільки питної води, скільки ви витрачаєте на миття посуду за місяць!
Виявляється, дощ – це не просто вода з неба. Це частина великої системи, яку люди, попри застарілі підходи та закони позаминулого сторіччя в деяких частинах світу, вчаться в ХХІ столітті корисно для себе використовувати, зберігаючи природний водний баланс на нашій планеті.
Олександр Ручко, Член Національної Спілки журналістів України, викладач Київського Палацу дітей та юнацтва
Засновник та видавець