Простір, у якому ми живемо – це не лише фізичний вимір, а й психічний ландшафт, здатний як надихати, так і пригнічувати. В психології відомий термін «краудінг» (від англ. crowd – натовп) – емоції (здебільшого негативні), викликані суб’єктивним відчуттям нестачі життєвого простору. Еволюційно людина належить до «територіальних» тварин, які потребують для життя певного простору, на якому не є бажаними представники того ж біологічного виду (коти та інші тварини помічають задля цього свою територію). Особливістю homo sapiens є намагання закріпити за собою більшу територію, ніж потрібна для життя. Територію сучасної людини можна розділити на первинну (постійну), наприклад, власна квартира і вторинну (тимчасову), наприклад, кімнату в гуртожитку або столик у ресторані.
Проте, перебуваючи в будь-якому місці, людина намагається зберігати певну дистанцію від інших. Проксеміка (галузь психології, що вивчає просторову поведінку людини) стверджує, що комфортна для людини відстань залежить від ступеня близькості між людьми та типу взаємодії між ними. Інтимна дистанція (до 45 см.) – це відстань до найближчих людей (членів родини, дуже близьких друзів. Якщо хтось чужий порушує цю дистанцію, це викликає дискомфорт. Особиста (45 см. - 1,2 м.) - бажана відстань для друзів, добрих знайомих у неформальному спілкуванні. Соціальна (1,2 – 3,6 м.) – для офіційного спілкування. На офіційних заходах, презентаціях, тощо використовується публічна дистанція (понад 3,6 м.). Якщо відповідні означеним типам взаємодії дистанції порушуються, й виникає краудінг. По суті, краудінг – це невдача у природних намаганнях кожної людини контролювати доступ інших людей до себе та свого простору.
Сучасні люди, особливо в великому місті мають досить багато приводів відчути краудінг: у переповненому міському транспорті, купе потягу, кабіні ліфта, тощо. Коли ми бачимо штовханину і роботу ліктями у транспорті в годину-пік, сварки сусідів по кімнаті гуртожитка чи намагання пасажирів ліфту відсунутись якнайдалі одне від одного, ми спостерігаємо саме краудінг. Але чи завжди відчуття нестачі особистого простору веде до прояву негативних емоцій?
Пам’ятаю, яким випробуванням стала для мене і багатьох моїх знайомих вимушена ізоляція під час пандемії у 2020 році. Люди опинились замкнені у здавалося б рідних стінах власних будинків і квартир, але суб’єктивно почувались позбавленими особистого простору, бо не могли суттєво розширити межі свого перебування: відсутність можливості вийти на вулицю чи попити каву у кафе загострювали тривожність, дратівливість, позбавляли внутрішнього комфорту. Мій знайомий Михайло, менеджер з Харкова, розповідав, що двокімнатна квартира, де він мешкав з дружиною, стала одночасно і офісом, і спальнею, і місцем дозвілля. «Моє життя звузилось до кількох квадратних метрів», - згадував він. – «Робочий стіл стояв поруч із ліжком, а сусідня кімната була зайнята дружиною, яка теж працювала із дому. Ми постійно сварилися через дрібниці: шум, розкидані речі, відсутність усамітнення».
Багато прикладів краудінгу дає також спільне проживання в гуртожитку людей з різними звичками, уподобанням і взагалі ставленням до життя. Колись давно я був членом команди з гри «Що? Де? Коли?». Команда тренувалась в кімнаті гуртожитка, де жив наш капітан Сашко зі своїм сусідом, згоду якого на наші тренування він не питав. В невеличку кімнату набивалось 3-5 «зайвих» людей, які сідали за стіл, вголос зачитували питання і обговорювали можливі відповіді. Сусід під час тренування тільки недоброзичливо споглядав на нас. Потім ми дізналися, що ці тренування до того загострили вже наявний між ними конфлікт, що за нашої відсутності сусід накинувся на Сашка з бійкою, незважаючи на те, що обидва вони були аспірантами-юристами(!). Згодом ми перенесли тренування нашої команди в більш ізольоване місце.
Початок повномасштабної війни змусив багатьох людей покинути власні домівки і тікати на Захід України. Я гарно пам’ятаю евакуацію у переповненому сидячому вагоні, де люди, сидячи впритул, їхали 18 годин. Коли біженець спав сидячи, він не міг впасти, бо був щільно затиснутий між іншими людьми. Особистих(46–120 см) і навіть інтимних(15–46 см) просторових кордонів не можна було дотримуватись. Але це не призвело до жодного конфлікту протягом усієї подорожі. Думаю, що цей феномен можна пояснити тим, що весь негатив люди спрямовували проти ворога, про що вони не соромились говорити вголос. Одне одному демонструвались лише доброзичливість і підтримка. З метою створити таке ж «почуття ліктю» проводяться військові шикування. Так працюють закони натовпу, об’єднаного проти спільного супротивника.
Коли ми виїхали з Харкова, уявити життя у чужих людей було важко. Приватний будинок в Чернівецькій області став для нас тимчасовою оселею, але не позбавив відчуття втрати і напруження. Господиня дому, пані Марія, зустріла нас тепло. Її невеликий будинок був уже переповнений: крім нас там мешкали ще дві родини переселенців. Ми з дружиною отримали кімнатку, але відчували, що наш простір обмежений не лише фізично, а й емоційно. Пані Марія була дуже доброю, але вона мала свої правила: визначений час для користування ванною кімнатою, обов’язкова участь у прибиранні і навіть постійна присутність у відведених приміщеннях. З одного боку це забезпечувало порядок. З іншого ми відчували себе гостями, які не можуть розслабитись. Доречи, деякі психологи уточнюють, що краудінг пов’язаний не з нестачею простору, а з тим, що навколо більше людей, ніж хотілося б.
Життя у спільному просторі оголило наші слабкі сторони. Наприклад, я полюбляю надовго займати ванну кімнату, що наражалось на спочатку спокійні зауваження, а потім і крики господині тільки-но я обережно переступав поріг санвузла. Хоча вона мала деяку рацію, ми відчували, як на нас тиснуть її нетерпимість і обмеження.
У переселенців між собою також часто виникали конфлікти: хто перший займе кухню, хто залишив у коридорі зайвий мішок із речами. Пані Марія намагалася бути арбітром, але це викликало ще більше напруження. Люди, які втратили свої домівки ставали чутливими до будь-яких дрібниць, і кожна невідповідність викликала обурення.
Одного дня, коли всі були втомлені, пані Марія сказала: «Давайте зберемося разом на вечерю». Вона приготувала борщ, ми принесли випічку, сусіди додали домашній сир. Ця спільна вечеря змінила атмосферу: ми почали більше розмовляти з сусідами, жартувати, згадували подробиці мирного життя та ділитися планами.
Одночасно в Чернівцях перебували в евакуації ще троє харків’ян, історія співіснування яких стала мені відома через мою допомогу в їх розміщенні. Літня жінка з дорослим онуком займали однокімнатну квартиру, в яку до них на деякий час підселили ще одну жінку з можливістю жити на балконі (була літня спека) і користуватись кухнею та санвузлом. Спочатку здалось, ніби жінки знайшли подругу одна в одній (вони були багато в чому схожі попри різницю в віці). Проте дуже швидко виявився негативний бік краудінгу: почалися непорозуміння (кішка жінки з балкону подряпала літню сусідку; вона, в свою чергу, викликала роздратування неохайністю в місцях спільного користування), які згодом переросли в сварки і скандали. Наші з дружиною намагання погасити конфлікт і з’ясувати винного не покращили ситуації, а лише погіршили наші стосунки з обома сторонами.
Наведені приклади наочно показують, що простір – це не лише стіни та меблі, а й взаємини. Навіть у краудінгу можна знайти місце для душевного тепла, якщо працювати над порозумінням. Пані Марія, попри всі труднощі, показала нам, що людяність може зцілювати навіть у самі важкі часи. Отже, краудінг – це не лише випробування, а й дар водночас. Він оголює слабкості, але також має змогу побачити силу людського співчуття. Я зрозумів, що спільний тісний простір може не тільки травмувати, а й зцілювати, якщо ми готові ділитися, не лише кімнатами, а й теплом своїх сердець.
Життєвий простір — це не просто місце, де ми перебуваємо, але й важливий фактор нашого емоційного здоров’я. Він не лише формує наше життя, а й відображає наші цінності. Люди пристосовуються до викликів, змінюючи своє ставлення до навколишнього середовища. Чи то тісна квартира, чи гуртожиток, чи екстремальні умови — адаптація до простору інколи потребує зусиль, проте вона є можливою. Головне — баланс між потребою в певній відокремленості та встановленні власних фізичних кордонів з спілкуванням та емоційною гармонією. Вкрай важливо також знайти канали для безпечного вивільнення негативу, якщо він таки з’являється. Як свідчать наведені приклади, у складних умовах люди іноді черпають несподівані ресурси, щоб почуватися краще.
Золочевський Ігор, психолог
Засновник та видавець