Багато хто вважає, що ходити на концерт серйозної музики чи до театру – це нудно і є, швидше за данину пристойності, ніж задоволенням. Ви помітили, що кожен обирає те, що ближче саме йому, комусь не хочеться читати будь-яку нісенітницю або сидіти годинами у телефоні? Той факт, що мозок змінюється від того, чим людина зайнята, очевидний. Недаремно Білл Гейтс своїм дітям не дозволяє сидіти за комп'ютером більше, ніж дві години на день, він просто вирубує мережу, і це загальновідомий факт!
Наш мозок – це речовина, яка зберігає все: і те, що йде ззовні, і те, що всередині нас (недарма у Біблії написано: «тримайте в чистоті думки ваші»). Нам часто здається, що ми не завжди можемо керувати тим, що нас оточує, але якщо існуюче твердження «навколишній світ – це наше дзеркало» правильне, то дещо ми все ж таки можемо змінити у своєму житті.
Нас оточують дуже різні люди. Один каже: «Я все ж таки зможу це зробити», і йде в цьому напрямку; інший каже: «Ой, це дуже складно…» і залишається на місці. Наше життя часто складається з наших невеликих рішень і наш внутрішній світ ми заповнюємо самі, обираючи те, на чому варто зупинитися, що варто прочитати, щось вивчити або почути. Навколишній світ завжди дає нам вибір, і тільки ми обираємо, на чому зупинити увагу: щось нехай пропливає повз, а щось – так, мені це цікаво. Кожна людина заповнює свій внутрішній світ сама, головне – зрозуміти це і взяти на себе відповідальність.
Ю. М. Лотман (1922-1993, літературознавець, культуролог) каже: «Необхідність мистецтва очевидна. Мистецтво дає можливість людині пройти непройденою дорогою, прожити непережите в реальному світі, дає досвід того, що з нею не було, не сталося. Мистецтво – це ніби друге життя».
Усі люди живуть ніби в двох світах: один – це матеріальний світ (світ чашок, стільців, їжі…), а інший – світ знаків, мрій – придуманий світ.
Композитор у музичному творі створює свій світ, яким він його бачить, у якому тільки він вирішує, що для нього правда, а що ні. Його музика подібна до килима, який кожен потім бачитиме по-своєму. Його справжній зміст відкриється лише тому, хто розуміє. Якщо людина чогось не розуміє, їй, як правило, це не цікаво, для неї цього просто не існує. Скрізь потрібен інтерес, який може з'явитися тільки після розуміння: у вуха музиканта надходять коливання звуків, в очах – бачення значків, у голові з'являються асоціації, виникають образи, і коли у мозку це поєднується – народжується музика.
Відомий композитор Альфред Шнітке (1934-1998) сказав: «Для утворення перлини в раковині потрібна піщинка, щось неправильне, стороннє. Зовсім як у мистецтві, де справді велике часто народжується не за правилами. Музика – одна із найзагадковіших мов, яка підлягає дуже суворій регламентації, але ніби зовсім поза конкретним сенсом. Тут людина, як учень чарівника, володіє якимись формулами для управління деякими силами, але ці сили йому не підкоряються, не він їх господар. Поводження з правилом на межі ризику і є та зона, де виникають і розвиваються життєдайні елементи мистецтва».
По-справжньому людина володіє багатьма мовами: мова вербальна (розмовна), мова жестів, мова поз, вираз обличчя (це теж своєрідна мова), одяг (може бути історичним) і т.д. Музика – це мова звуків. Комусь складно повірити, але математика і музика дуже схожі. Недарма у давнину музика була в списку точних наук. Математичні формули для математика можуть бути такими ж красивими, і викликати в нього таке ж захоплення, яке може відчути музикант після прослуховування прекрасного музичного твору.
Емоційний порив людини – це змінений стан, ніби на межі. У творців (музикантів, художників) мозок справді влаштований по-іншому. В них у деяких частинах мозку утворюється більше сірої речовини. У людини, яка займається і слухає класичну музику (перевірену часом, що викликає високі почуття), відбувається надзвичайно тонке налаштування її нейронної мережі.
Дитину, котра займається музикою (при цьому зовсім неважливо, чи буде вона надалі музикантом), вчать звертати увагу на найдрібніші відхилення у висоті звуку, на його динаміку, ніжність доторкання до клавіатури, на темброві відмінності, пробуджують образне мислення, фантазію…, і у дитини раптово починають працювати асоціативні ланцюжки, всередині з’являється бачення музичного образу, який буде мати свій характер, емоції, дії… Під час гри на інструментах працюють обидві руки, в органістів працюють ще і ноги – усе це викликає незвичайну бурю у мозку, яка у свою чергу неабияк розвиває його. Вчені нейробіологи кажуть: «Якщо ви хочете зберегти в хорошому стані свій мозок, він має тяжко працювати».
Будь-яке навчання змінює наш мозок фізично, якість наших нейронів стає іншою, навіть їх обсяг змінюється, збільшується кількість сірої речовини. Класична музика викликає в людини бурхливу мозкову активність, збільшує товщину кори та організацію нервових шляхів у ній – це не відпочинок для мозку, складна робота. Музика впливає на те, що записано в нашій нейронній мережі, і змінює її!
А. Ейнштейн (1821-1922, фізик-теоретик та громадський діяч-гуманіст) часто грав на скрипці. Він мав кілька скрипок, які називав одним ім'ям Ліна і грав жахливо. Він писав: «Якби я не був фізиком, я, мабуть, був би музикантом. Я часто думаю музикою. Я мрію музикою і дивлюся на моє життя у музичному аспекті. Інтуїція – священний дар, розум – покірний слуга». Музика йому була необхідна, вона була для нього відпочинком. Для будь-якої творчості важливими є асоціації, ніхто з нас не знає, де саме він знайде підказку для свого відкриття, для свого життя.
Праця музиканта – це прорив, а для систематизації отриманої в нотах інформації потрібна свідомість. Ось тут музика і нагадує математику – в музиці усе має бути точним, вивіреним, свідомим. Мистецтво взагалі загадкова річ, воно відповідає на питання, які не поставлені. Музикант зображує те, чого немає. А.М. П'ятигорський (1929-2009, філософ, сходознавець) писав: «Мислення та буття збігаються. Думка тримається, доки ми не забуваємо її тримати».
Коли людина слухає музику, вона, як правило, кудись відлітає. У момент розумової активності наш мозок напружено працює. Можливо, тому існує музика для відпочинку, при якій людина може без думок одягатися, готувати борщ на кухні, спокійно лежати на пляжі… Людина її слухає, але не вглиблюється, музика проходить нібито повз нього. Але є й інша, для багатьох складна музика – класична, серйозна, яка змінює наш внутрішній світ, викликає складні почуття, збуджує уяву, народжує асоціації – і змінює нас. Для нашого внутрішнього світу це важка робота, музика змінює нашу уяву, налаштовує її, гармонізує, зцілює та перетворює на щось інше. В нас відкривається щось таке, що вже не дозволить зриватися на слабких, лихословити, ображати близьких чи заїдатись в черзі. Вона створює у нашому житті особливий простір – чистий і добрий, до якого зовнішній світ поступово підтягується. Ми змінюємося і поруч починають з'являтися інші люди. Ми більше починаємо розуміти навколишнє, менше обурюємося.
Тетяна Володимирівна Чернігівська (н. 1947, вчений у галузі нейронауки, психолінгвістики та теорії свідомості) каже: «У людей, пов'язаних із мистецтвом, є дивна особливість – вони люблять створювати інші реальності. Мистецтво не відображає життя, а творить його. Саме в такий спосіб життя починає копіювати описані письменниками речі. Мистецтво – це не десерт, не чашка кави з пармезаном. Воно повністю змінює наш мозок та його здатність до творчої активності. Якщо ми подивимося на те, що митці створили для науки, то ми будемо дуже здивовані. Імпресіоністи про зір дізналися таке, що в науковців, які займаються зором, пішло на це кілька десятиліть.
М. Пруст (1821-1922, французький письменник, новеліст та поет, романіст, представник модернізму в літературі) написав про пам'ять таке, що стало фундаментом для підручників про пам'ять. Ніхто з них не був науковцем. Творчість – це вміння дивитися на світ ніби очима дитини, яка тільки народилася, вміння дивитися на знайомі речі іншими очима. Щоб побачити, потрібні інші очі, щоб почути, потрібні вуха підготовленого суб'єкта, у якого розвинені нейронні мережі».
Музика розвиває нестереотипний тип мислення. Творчі люди, як правило, поліфункціональні. Вони багато чому навчаються самі, це мрійники та авантюристи, вони люблять ризикувати, з ними складно.
Сучасна наука стверджує, що поділ людей на фізиків та ліриків вже закінчився. Сьогодні правильніше ставити питання не «хто ви за фахом», а «що вас цікавить». М. Цвєтаєва (1892-1941, поетеса) говорила, що читач є співавтором. Це вірно тому, що ніхто не знає: що саме він вичитає в книзі, що побачить у картині, що зрозуміє у музичному творі. Якщо немає вух, щоб почути, чи взагалі існує для таких людей музика, шум лісу, спів птахів?
Іммануїл Кант (1724-1804, філософ) говорив: «Ми не витягуємо закони з природи, ми їй приписуємо їх».
В кінці кінців, ми знаємо те, що знає наш мозок. Наше сприйняття та багатство внутрішнього світу залежить від того, як працює наш ум і що ми знаємо. Твердження, що мистецтво відображає наш світ, може виявитися абсолютно невірним. Воно скоріше є спробою в побаченому і почутому розібратися іншими шляхами і вони залежать від того, хто все це бачить і чує.
З усіх видів мистецтва найзагадковішою є музика. Саме вона справляє найсильніше враження, підключаючи до усвідомлення уяву, пам'ять, почуття. Глибина її впливу на нас залежить від глибини нашої свідомості і нашого внутрішнього світу, а ці речі ми формуємо в собі самі, якщо хочемо.
Г.В. Булибенко, заслужений діяч мистецтв України, професор Національної музичної академії України
Засновник та видавець