Знаменитий мислитель, лорд-канцлер Англії, сучасник Шекспіра Френсіс Бекон навіть поплатився за це життям. Він убив курку і спробував тут же законсервувати її холодом, але сам під час цього досліду застудився і помер.
Однак досліди тривали. Ірландський натураліст Джон Нідгем вирішив з’ясувати, звідки беруться мікроби. Він вважав, що мікроби зароджуються на неживих речовинах.
Нідгем узяв баранячу підливу. Цей смачний соус він налив у скляну пляшку, закупорив її і поставив у посудину з кип’ячою водою. Після тривалого кип’ятіння мікроорганізми гинули, але за кілька годин остигла пляшка знову містила тисячі мікробів. Нідгем радісно вигукнув: «Підлива народила мікроби!»
У вченому світі спалахнула запекла суперечка.
Італійський священик Лаззаро Спаланцані пристрасно захоплювався біологією. Він рішуче виступив проти висновків Нідгема. Італійський біолог стверджував: «Кожен мікроб має своїх батьків-мікробів». Він повторив дослід Нідгема, але старанніше. Пляшка з підливою була не лише закупорена, але ще й запаяна. Нові мікроби не з’явилися. Значить, зробив висновок Спалланцані, бараняча підлива не має жодного стосунку до зародження мікробів. Мікроби проникають у не запаяну пляшку з оточуючого повітря.
Допомогла війна
Вчені дискутували. А Французька республіка воювала проти європейських монархій. Армійські інтенданти не встигали своєчасно забезпечити війська необхідною кількістю харчів.
У 1795 році Наполеон Бонапарт оголосив про відзначення нагородою того, хто зуміє добитися збереження продуктів для армії, що перебуває в поході – «армія марширує, поки повний шлунок». І оголосив: «Той, хто придумає, як зберігати харчі, отримає 12 тисяч франків і титул «Благодійник людства».
Про цю обіцянку, а також про вищезазначену наукову дискусію дізнався паризький кухар Ніколя Франсуа Аппер (1750 – 1841). Він був новатором і навіть революціонером: брав активну участь у революційних подіях, після чого провів три місяці у в’язниці.
Аппер взяв кілька скляних і металевих банок, наповнив їх варенням, бульйоном, смаженим м'ясом та іншими стравами, запаяв, а потім довго кип’ятив ці банки у воді. Через вісім місяців банки відкрили і переконалися у цілковитій придатності їхнього вмісту для їжі. Це було в 1809 році.
Так було відкрито процес консервування продуктів шляхом стерилізації, тобто кип’ятінням у герметично закритому посуді.
Аппер назвав свій винахід консервами – від латинського conservo – зберігати.
Імператор Наполеон наказав інтендантській службі взяти на озброєння процес «аппертизації» і особисто нагородив винахідника сумою в 12 тисяч золотих франків. Апперу також було присвоєно почесне звання «Благодійник людства». Обов’язковою умовою нагороди була вимога опублікувати детальний опис процесу консервації. В 1810 році вийшла друком книга Аппера «Мистецтво збереження протягом кількох років тваринної і рослинної субстанції». Проте винахідливий кулінар Аппер не збагнув суть свого відкриття. У своїй книжці він так пояснював консервування: «Моєму досвіду і, особливо, моїй наполегливості я зобов’язаний тим, що зумів відкрити, по-перше, що сама по собі матерія вогню має властивість не лише змінювати компоненти рослинних і тваринних продуктів, але також, якщо не знищувати, то щонайменше зупиняти на кілька років природне прагнення цих продуктів до розкладу, і, по-друге, що належний спосіб застосування вогню до різноманітних продуктів, за умови ретельної ізоляції їх від зовнішнього повітря, досконало творить консервування продуктів і зберігає їхні природні якості».
Тільки в 1857 році на конференції Товариства природознавців тоді ще невідомий молодий учений Луї Пастер виступив із доповіддю про те, що в природі існують мікроби, які за певних умов спричиняють псування продуктів. Життєдіяльність організмів виявляється лише за наявності певного температурного режиму, достатньої вологості, за відсутності антибіотичних речовин у продукті, наявності чи відсутності кисню. Варто порушити ці сприятливі умови – і мікроби гинуть. Це і є основним принципом, на якому базуються методи консервування – пастеризації і стерилізації. Так з’явилася пастеризація.
Стерилізація – це теплова обробка продукту, за якої температуру піднімають вище 100 градусів і тримають досить довго.
Пастеризація – це теплова обробка продукту, коли температура протягом півгодини тримається в районі 60-70 градусів.
Конкретний час стерилізації чи пастеризації залежить від продукту та страви, які готують.
Під час стерилізації гине вся мікрофлора – і патогенна, і корисна. Якщо дотримано всіх заходів безпеки, продукт може зберігатися роками. Такий вид консервування передбачає, що отриманий продукт можна зберігати в коморі без холодильника.
Стерилізація знищує вітаміни та мікроелементи, що містяться в продукті, проте вона дозволяє робити заготовки на зиму і довго зберігати продукт.
При пастеризації гине патогенна мікрофлора, проте корисні бактерії або частково гинуть, або залишаються в живому стані. За рахунок цього консервація, виготовлена методом пастеризації, не передбачає тривалого зберігання. Зате в продукті, що не піддавався високій термічній обробці, набагато більше вітамінів та мікроелементів.
Але цікаво те, що європейський винахід консервування давно знало і використовувало населення Андаманських островів у Індійському океані. В історичному минулому андаманців добре простежуються пережиткові форми ранньонеолітичного рибальсько-мисливського господарства. Застосовуваний андаманцями спосіб консервування продуктів у принципі не відрізняється від нашого: бамбукові посудини з вареним або вудженим м'ясом герметично замазували глиною і довго кип’ятили, щоб знищити гнильні бактерії.
Але саме винахід Аппера завдяки наполеонівським війнам поширився всією Європою, а згодом і світом.
Пошук тари
Однак треба було придумати підходящу тару, яка була б легкою і нешкідливою для їжі.
Аппер відкрив на одній із паризьких вулиць магазин «Різна їжа в пляшках і коробках», де продавалися продукти в запаяних і герметично закритих пляшках. При магазині діяла перша в світі майстерня з виробництва нових харчових продуктів. Пляшки з продуктами щільно закривалися корками, які обв’язували міцним дротом, що утримував їх на пляшках при стерилізації, щоб не порушувати герметичність закупорки. Після цього пляшки поміщали у «водяну баню», тобто у ванну з гарячою водою, де їх кип’ятили протягом того чи іншого часу залежно від виду продукту.
Згодом Аппер продав свою справу в Парижі та заснував консервну імперію «Аппер і сини». Справа його життя поширювалася і розвивалася. Народ все охочіше купував м’ясні, рибні та плодоовочеві консерви, що виготовлялися мережею його фабрик по всій Європі.
Перша фабрика рибних консервів з’явилася у французькому місті Нант у 1822 році.
На Лондонській виставці в 1857 році були випробовувані консерви, виготовлені Аппером ще в 1812 для Наполеона і визнані цілком їстівними.
25 серпня англійський торгівець Пітер Дюранд подав прохання про патент. В опису до прохання було написано: «Я поміщаю і закриваю продукти в пляшки чи інший посуд із скла, кераміки, олова чи іншого металу». Також була згадка про можливість використання тари з листової сталі, вкритої оловом (тепер вона називається білою бляхою).
У металеві банки клали варені продукти й запаювали кришку свинцем. Посудини кип’ятили в казані. Після цього їжа могла зберігатися до восьми місяців.
Патент на винахід Дюранду особисто видав британський король Георг ІІІ. Відтепер його армія могла надовго запасатися харчами під час походів.
Проте Дюранд не зумів налагодити швидке й дешеве виробництво консервів. Банки швидко іржавіли. Заготовки для них вручну вирізали великими ножицями із металевих листів. Ємності виходили в 5-6 разів дорожчими за їжу, для зберігання якої виготовлялися.
Їх відкривали молотком, долотом чи навіть сокирою. До кожної банки консервів додавали інструкцію, як цю банку відкрити за допомогою вище зазначених інструментів. Якось вся морська експедиція так і не змогла відкрити одну консервну банку. Та й важила банка до півкілограма без вмісту.
1812 року Пітер Дюранд продав малоприбутковий патент інженеру Брайану Донкіну. Той замінив залізо на тоншу бляху і почав покривати її шаром олова. Було влаштоване невелике виробництво м’ясних консервів в каністрах з білої бляхи.
У 1813 році такі консерви були випробовувані в англійській армії і на флоті, а з 1818 року адміралтейство вже регулярно купувало у фірми консервовані м'ясо, овочі та супи.
У США перша невелика консервна фабрика була заснована в 1820 році в Бостоні. На ній виготовляли переважно фруктові консерви та різні приправи в пляшках. Лише в 1840 році в США розпочали виготовляти консерви в бляшанках. А в 1858 році в США було запатентовано консервний ніж. Він поширився по світу, полегшивши відкривання консервної бляшанки. Це надихнуло одного з найпопулярніших у світі англійських гумористів Джерома К. Джерома описати в книжці «Троє в одному човні, не рахуючи собаки», що вийшла в 1889 році, як троє туристів-водників намагалися відкрити бляшанку ананасів без такого інструменту: «Гарріс спробував відкрити бляшанку складаним ножем, але тільки зламав лезо й сильно врізав палець. Джордж застосував для цієї мети ножиці – вони відскочили й трохи не виштрикнули йому ока. Поки мої товариші перев’язували свої рани, я спробував пробити в бляшанці дірку гострим кінцем човнового гака, але гак сковзнув і скинув мене у твань між човном і берегом, а бляшанка, неушкоджена, покотилась і розбила чашку.
Тоді вже нас узяло за печінки. Ми винесли ту бляшанку на берег, Гарріс сходив на поле й приніс велику гостру каменюку, а я взяв щоглу за тонший кінець, зібрав усю силу, розмахнувся й ударив по каменюці.
Того дня Джорджеві врятував життя його солом’яний бриль. Він досі зберігає його (чи те, що лишилось від нього), і зимовими вечорами, коли димлять люльки й хлопці вихваляються небезпеками, яких їм довелося зазнати, Джордж приносить той бриль, показує всім і ще раз оповідає захопливу повість – щоразу з новими перебільшеннями. Гарріс відбувся легким пораненням. Після цього я сам узявся за бляшанку і гамселив її щоглою, поки зовсім знемігся й зневірився. Тоді за щоглу взявся Гарріс.
Ми розплескали бляшанку на корж; потім вернули їй циліндричну форму; під нашими ударами вона набувала всіх відомих геометрії форм, але пробити в ній дірку ми так і не спромоглися. Тоді на зміну нам прийшов Джордж і змісив її в щось таке чудне, таке химерне, таке несвітське, таке фантастично потворне, що сам злякався й кинув щоглу. А тоді ми посідали на траві довкола бляшанки і втупили в неї очі.
Зверху на ній була велика вм’ятина, схожа на глузливо ошкірену пащу. Той усміх так розлютив нас, що Гарріс кинувся до бляшанки, вхопив її, щосили розмахнувся й пожбурив аж на середину Темзи. Вслід за нею полетіли наші прокльони. Бляшанка потонула…»
У 1861 році були проведені перші досліди зі стерилізації консервів не у воді, а в розчині хлористого кальцію, для того, щоб можна було підняти температуру всередині банок вище 100 градусів за Цельсієм. У 1874 році було винайдено автоклав – основний апарат, який застосовується і нині для стерилізації консервів, але вже паром під певним тиском.
Хоча в ці роки банки вже виготовляли з жерсті, вони були зовсім не схожі на сучасні: їх випускали закритими зверху і знизу, а в верхній кришці робили круглий отвір, крізь який закладали продукти, а потім закривали бляшаним кружком і запаювали, після чого банку стерилізували.
Така робота йшла повільно, була малопродуктивною і мала велику кількість браку.
Тільки в 1900 році була винайдена вже добре знайома нам консервна бляшанка, відкрита зверху. Її можна вільно заповнювати продуктом і відразу ж закатувати. Таку бляшанку назвали санітарною, відзначаючи цим її перевагу над іншими видами консервної тари.
Ці два винаходи – автоклав і нова консервна бляшанка – стали поштовхом до подальшого розвитку консервування в багатьох країнах світу.
Консерви поширюються, вдосконалення триває
Ще наприкінці ХІХ століття консерви, сухі концентрати та інші продукти, закупорені в бляшанки, заповнюють світові ринки. Найкращі ресторани пропонують консерви як найделікатеснішу їжу.
У 1880 році в Сімферополі відкрилася кондитерська фабрика «Товариства Абрикосова і синів». Спочатку там виготовляли варення, мармелад і кондитерські вироби, але незабаром розпочали консервування фруктів у бляшанках із застосуванням стерилізації. Потім консервні заводи розпочали будувати в Одесі та інших містах України.
Секрет консервної бляшанки полягає в здатності зберігати їжу. Дослідження показали, що в закритій баночці з консервами відбувається низка хімічних реакцій. Харчові продукти взаємодіють із консервною банкою.
Коли людина відкриває консервну бляшанку, наприклад, зі шпротами чи сардинами, то не думає, що зараз їстиме… електроліт.
Консервне середовище – це дуже сильний реагент, оскільки до складу продуктів можуть входити оцтова, лимонна, щавелева та інші органічні кислоти. Часто консерви (фруктові компоти з кислих плодів, мариновані овочі, квашена капуста тощо) «поводяться» дуже активно.
Їх так і називають: «агресивне середовище». Більшість консервів агресивні стосовно консервної бляшанки, немов воюють із нею. Залізо та олово, що входять до складу бляхи, утворюють гальванічну пару. Цей електрохімічний процес виникає в закритій бляшанці з консервами тільки в тому разі, якщо в олов’яному покритті є пори, і консервний електроліт має можливість проникнути через пору до сталевого листа.
Олово дуже повільно розчиняється в кислотах, розчинах солей і стійке не лише в сухій, але і у вологій атмосфері. Не випадково стародавні олов’яні орнаменти на будівлях збереглися до наших днів.
У харчовому середовищі олово здатне змінювати свій потенціал до значень більш електронегативних порівняно з потенціалами заліза. В цьому випадку олов’яний шар, який вкриває сталь, виступає, як анод, і поступово переходить у консервний електроліт, захищаючи залізо від корозії.
Олов’яний шар захищає сталь, не даючи бляшанці іржавіти. Якщо ж в шарі олова є пори (а це неминуче при промислових способах виготовлення бляхи), то олово повільно поступово «тане», переходячи в консерви у вигляді нешкідливих для людини нетоксичних олов’яних солей органічних кислот.
Олово допомагає зберігати їжу та надає консервній бляшанці привабливого дзеркального блиску.
Але олово дуже дороге. Тому, виготовляючи бляху, олов’яний шар намагаються зробити якомога тоншим.
Якщо на початку ХІХ століття товщина цього шару становила 15–20 мікронів, то нині не перевищує 1,5–1,8 мікронів. Цього досягають шляхом електролітичного лудіння сталевої смуги. Електроліз дозволяє забезпечити високу точність і рівномірність покриття. Але внаслідок зменшення товщини покриття збільшується його пористість і зменшується термін служби консервної бляшанки.
У ХІХ столітті консерви могли зберігатися понад сто років. Якось у 1945 році відкрили консерви, випущені в 1824 році. Хоча минуло 120 років, вони виявилися їстівними.
Внаслідок зниження товщини олов’яного покриття термін придатності консервів тепер не перевищує 4–5 років.
На металургійному заводі бляху сортують за кількома класами в залежності від пористості покриття. Випробовування проводять у лабораторії.
Сортування бляхи за якістю покриття дозволяє направляти для виготовлення бляшанок під найагресивніші консерви (фруктові компоти, гострі соуси тощо) стійку бляху. Головний чинник – товщина олов’яного покриття.
Допомагає олову захищати сталь харчовий лак. Але харчові лаки теж коштують дуже дорого.
Вчені лабораторії покриттів бляхи Центрального інституту чорної металургії почали покривати зовнішню сторону консервної бляшанки замість олова набагато дешевшим хромом. Потім учені під керівництвом доктора технічних наук професора Віткина вирішили покрити хромом внутрішню поверхню консервної бляшанки.
На Калінінградському рибоконсервному заводі ще в 1956 році в 23 такі консервні бляшанки поклали «агресивні» рибні консерви (тріску та атлантичний оселедець у томатному соусі).
Через кілька років провели дегустацію. Консерви виявилися хорошої якості, зберегли свіжий смак, первинний колір і запах.
Дослідники не виявили переходу сполук хрому в їжу.
Тепер уже великі партії консервів випускають у бляшанках із хромованої бляхи.
Також використовують алюміній. Досліди показали нешкідливість алюмінію, якщо він потрапляє в людську їжу. Так, у 1929 році в Єльському університеті група з 27 осіб (переважно студенти-медики) отримували щодня з їжею алюмінієві солі. Жодних шкідливих наслідків для учасників цього експерименту не було. Їхня успішність і здатність грати у бейсбол залишилися на попередньому рівні.
Уже існують консервні бляшанки із жерсті, що вкрита поліетиленом. Поліетиленова бляха особливо вдало справляється із збереженням сушених і заморожених фруктів, а також напоїв, що не містять вуглекислого газу.
На допомогу олову поспішає титан. Він дорогуватий, але видобуток його постійно зростає.
Сучасні спеціальні ексцентрикові преси одним ударом перетворюють шматок бляхи на готову банку.
Проста і зручна конструкція сучасної консервної бляшанки склалася внаслідок багаторічного досвіду з фабричного консервування продуктів. У минулому було чимало консервних бляшанок інших форм. З’являлися цікаві пропозиції. Так, у 1929 році винахідник Г.В. Дроздов отримав у СРСР авторське свідоцтво на консервну бляшанку з пристосуванням для підігріву її вмісту. Дроздов запропонував встановити на боковій поверхні бляшанки поясок або шнур із горючого матеріалу, який укладається в жолобок хвилястої поверхні бляшанки. За потреби цей шнур можна запалити як гніт. Такі консерви, які самі себе підігрівають, дуже зручні в армії чи туристичному поході.
Для підвищення стійкості поверхні консервної бляшанки всередині її покривають харчовими лаками. При цьому слід враховувати і косметичні якості консервів. Наприклад, персики чи спаржа повинні всередині консервної бляшанки втрачати знебарвлення за рахунок відновлювальних процесів, інакше вони потемніють і не будуть подобатися покупцям.
Цікаво знати, що консервні бляшанки використовували і для виготовлення зброї. На фронтах Першої світової війни бляшанки заповнювали вибухівкою, шматками колючого дроту, приєднували запалювальний шнур і виходила граната.
Під час Другої світової війни з консервних бляшанок теж виготовляли гранати. Конструктивний корпус гранати РГ-42 являв собою звичайну консервну бляшанку дещо зміненої ємності. Тільки замість тушкованки в неї вкладали осколкову сорочку зі згорнутої товстої сталевої стрічки з насічкою й заряд вибухової речовини. Підривником слугував стандартний запал УЗРГ, виробництво якого вже було поставлено на потік. Виготовлення гранати РГ-42 могло бути налагоджене на будь-якій консервній фабриці. При цьому бойові якості гранати не поступалися значно складнішим і дорожчим аналогам. До речі, в Китаї аналог РГ-42 випускається й досі.
Спам від консервів
У 1937 році американська компанія Hormel Foods почала випускати консерви, в основі яких був гострий свинячий фарш. Консерви називались Spiced kam (в перекладі з англійської – пряна шинка). Скорочено – Spam. Величезну популярність ці консерви набули під час Другої світової війни. США постачали їх союзникам у великій кількості.
Після війни в США залишилися гігантські запаси консервів. Їх наготували на роки наперед. Термін реалізації консервів добігав кінця.
Компанія влаштувала масову рекламну кампанію в усьому світі, щоб розпродати залишки зі складу.
Вивіски на магазинах, зовнішня реклама, транспорт – все було в рекламі SPAM. По радіо через кожні півгодини вмикали рекламний ролик про ці консерви.
Нав’язлива рекламна кампанія спаму була обіграна в 1969 у знаменитому свого часу скетчі «Спам» британської комік-групи «Монті Пайтон». Зміст скетча зводиться до того, що в одному кафе всі страви в меню містять спам. Коли головний герой скетчу, що прийшов у це кафе разом із дружиною, просить принести йому страву без спаму, офіціантка пропонує йому страву «з невеликою кількістю спаму». Відвідувач обурюється, а хор вікінгів, що сидять за сусідніми столиками, заспівує хвалебну пісню спаму: «Спам, спам, спам, спам… Улюблений спам! Чудовий спам!» наприкінці скетчу дружина героя вигукує: «Я не люблю спам!»
У титрах до імен виконавців було додане слово «Спам». Це слово звучить у скетчі 108 разів.
Фірма Hormel Foods підтримувала скетч і навіть робила бляшанки в «монті-пайтонівському» оформленні.
Але з розвитком Інтернету в 1980-1990-х роках користувачі почали називати «спамом» повторювані, небажані повідомлення, які не мають цінності для утримувача і створюють інформаційний шум.
Нині термін «спам» вийшов далеко за межі електронної пошти. Наприклад, спам-дзвінок – це ті самі нав’язливі масові звернення, просто через телефони чи месенджери.
Продукт, створений як консервоване м'ясо, став символом інформаційного перевантаження. І сьогодні, пояснюючи, що означає слово спам, ми говоримо вже про цифрову гігієну, а не про кулінарію.
Цікаво, що в Південній Кореї слово «спам» має майже первісне значення. Американці під час Корейської війни роздавали цей продукт як гуманітарну допомогу. Корейці були надзвичайно бідними внаслідок війни. Тому ця їжа стала для них елітною і згодом інтегрувалася до корейської кухні. Тепер у Південній Кореї будь-яка шинка в упаковці називається «спам».
До речі, «спам» випускають і досі. Причому з 1945 року до 2020 компанія продала стільки ж банок, скільки за Другу світову війну. Більше такого злету продажів у їхній історії не було.
Консервна загадка Сервантеса
Сервантес відомий у всьому світі як автор «Дон Кіхота». Але сам письменник вважав своїм найкращим романом «Мандри Персілеса і Сихізмунди». Цікаво, що в книжці неодноразово згадуються консерви. Мандрівники, відправляючись у далеку дорогу, запасаються консервами. Одна із героїнь роману дає коробку консервів бідолашному юнаку.
Але ж роман «Мандри Персілеса і Сихізмунди» побачив світ у 1617 році. А консерви було винайдено майже через двісті років після того. Звідки Сервантес міг дізнатися про консерви? Можливо, він мав на увазі відомі й раніше способи зберігання продуктів – сушіння, соління, а перекладач переклав це звичним словом консерви?
Потрібно було подивитися іспанський оригінал «Мандрів…» У Національній бібліотеці України імені В.І. Вернадського цього роману Сервантеса в оригіналі не було. Але ж зараз ХХІ століття, і є така штука як Інтернет. В Інтернеті я знайшов «Мандри Персілеса і Сихізмунди» іспанською мовою. Виявилося, що Сервантес таки написав слово «conserva».
Довелося зайнятися етимологічними пошуками. Іспанська мова походить від латинської. В ній дуже багато слів латинського походження. А слово conserva перекладається з іспанської мови українською як консерва, варення або закрутка. Також цей термін часто вживають у стійких виразах для позначення тривалого зберігання продуктів. Очевидно, слово conserva вживалося в іспанській мові для позначення засолених, засушених, в’ялених, квашених продуктів. Саме в такому значенні його використав Сервантес. А ми при слові консерви уявляємо консервні бляшанки, або скляні банки.
У цьому випадку перекладач повинен був написати роз’яснення в примітках, щоб не збивати з пантелику читачів.
Небезпечні консерви
Небезпека від консервів полягає не лише в тому, що після закінчення терміну придатності або внаслідок якихось дефектів тари продукт може зіпсуватися і стати отруйним.
Щороку в світі на смітник викидають близько десятки мільярдів консервних бляшанок, більшість з яких потрапляє на полігони замість переробки.
Американці використовують близько 100 мільярдів сталевих і алюмінієвих банок щорічно (це приблизно 1,2 мільярда доларів втраченої сировини). Навіть попри те, що сталь є одним із найбільш перероблюваних матеріалів, мільярди банок щорічно опиняються на звалищах.
Консервні бляшанки є серйозним джерелом забруднення. Їх повний розклад у природі займає від 10 до 100 років залежно від товщини та покриття. Покриття металу лаками, свинцем чи оловом піддається корозії та забруднює екосистему важкими металами.
Навіть тонкий шар олова розкладається десятиліттями, отруюючи ґрунт.
Крім того, гострі краї відкритої банки можуть поранити диких чи домашніх тварин, а їх вузька форма стає смертельною пасткою для комах і дрібних істот.
А ще накопичення металевого сміття у лісах і водоймах завдає шкоди ландшафту.
Як зменшити шкоду від консервних банок?
Алюмінієві та сталеві банки повністю піддаються переробці. Здаючи їх на брухт, ви економите ресурси.
Перед викиданням обов’язково промийте банку від залишків їжі та ретельно змийте жир, щоб не приваблювати комах і гризунів.
За можливості сплющуйте металеві банки, щоб вони займали менше місця в сміттєвому баку.
Прогрес має позитивну і негативну сторони. Необхідно дбати, щоб його негативна сторона була усунута цілком, або зменшена до мінімуму.
Анатолій Зборовський
Засновник та видавець