Ідею про створення Київської картинної галереї було озвучено ще у червні 1918 року, коли на Першому всеукраїнському з’їзді діячів образотворчого мистецтва Дмитро Антонович (1877 – 1945) виступив з доповіддю «Про організацію Національної галереї в Києві». Однак через постійну зміну влади в Києві активні дії по втіленню цієї ідеї в життя почалися лише 1921 року.

Створювалась галерея на основі матеріалів Музейного фонду, який займався порятунком та обліком культурних та мистецьких цінностей із покинутих власниками та зруйнованих у ході війни та революційних подій київських особняків та навколишніх садиб.

Під Галерею було підібрано приміщення на вулиці Чудновського (Тепер Терещенківська), 9 – старовинний особняк, який раніше належав родині Федора Терещенка. Щоб організувати новий музейний заклад, Київська Губполітосвіта утворила окрему комісію, яка розпочала роботу 22 квітня 1922 року. До складу її увійшли: С.К.Глеваський, А.С.Дахнович, Ю.Ф.Красицький, М.О.Макаренко, С.І.Сандальжі, А.Ф.Середа, Ф.Л.Ернст. Перед комісією було поставлено завдання – розібратися у величезнім матеріалі Музейного фонду і з відібраних речей організувати Картинну галерею.

Із приватних зібрань до складу експонатів Галереї увійшли твори насамперед з колекцій родин Терещенків, Репніних, Харитоненків, Олівів, Браницьких. Важливе значення для розвитку музею мав перерозподіл художніх цінностей між київськими музеями відповідно до їх профілю. З Музею мистецтв ВУАН (тепер Національний музей мистецтв імені Б. та В. Ханенків) надійшла колекція давньоруського живопису та твори російської живописної школи, з Всеукраїнського історичного музею ім. Т. Шевченка (тепер Національний музей історії України) – ікона «Борис і Гліб», твори В. Боровиковського, М. Врубеля, М. Ге, Д. Левицького, В. Маковського, М. Ярошенка. Надійшли твори з колекцій М. Мурашка, Г. Квятковського, П. Потоцького та з інших джерел.

Так в 1929 р. в сміттєвому кутку Троїцької церкви Києво-Печерської Лаври було знайдено диптих «Адам і Єва» славнозвісного німецького художника Луки Кранаха. Про цю подію журнал «Всесвіт» (№5, 1929) писав: «Стояла собі просто дошка, притулена до стіни. Заляпана воском, забризкана крейдою, потускніла від пороху, непомітна, нікчемна. Випадково на неї було звернено увагу. І випадково тепер у Київський Художній галереї з’явився унікум».

Значна кількість творів початку ХХ століття була придбана з виставок, які проводили Наркомпрос УРСР, художні об'єднання республіки та Київська картинна галерея. Декотрі з цих виставок експонувалися в залах останньої. Однією з заранніх організованих ККГ була «1-а виставка малюнка і гравюри» (1926 р.), що стала першою спробою популяризації сучасного графічного мистецтва серед широких мас. Виставка дозволила поповнити фонди творами графіки українських майстрів початку ХХ століття, таких як Лев Крамаренко та Володимир Юнг.

1927 року в Харкові, Києві, Одесі пройшла пересувна виставка «10 років Жовтня». Після її завершення для ККГ також були закуплені живописні і графічні твори сучасних українських та російських художників. Зібрання мистецтва нового часу постійно поповнювалося. Чимало робіт надійшло з 2-ї та 3-ї Всеукраїнських мистецьких виставок, що проходили у 1929 у Києві, Одесі, Донбасі, Дніпропетровську, Харкові та 1930 у Харкові, Донбасі, Запоріжжі, Дніпропетровську, Києві, Одесі, Миколаєві.

Перший директор Галереї Андрій Дахнович (1881 – 1938) щодо поставлених перед музеєм цілей і завдань писав: «Галерея звертає увагу не стільки на окремих художників, скільки на художні напрямки в цілому. Галерея прямує до поповнення свого складу творами художників нового часу аж до наших днів».

Першу експозицію Галереї було розташовано у 8 залах колишнього особняка і побудовано за історико-хронологічним принципом. Важливим документом, який зафіксував  експозицію музею, котра склалася за п'ять років від дня існування Картинної галереї, став каталог зібрання, складений А.Дахновичем і надрукований у 1928 р. До першої експозиції увійшли такі першокласні твори як «Трубадур» О.Варнека, «Гра в кулі» В.Худякова, «Буря» І.Айвазовського, «Гравці» П.Федотова, «Селянин з вуздечкою» І.Крамського, «Два яструби» В.Верещагіна, «Дубовий гай» І.Шишкіна, «Три царівни підземного царства» В.Васнєцова, «Поховані у квітах» П.Сведомського, «Чайки» А.Рилова, «Хліб та глек» Р.Фалька, «Нестор літописець» Антокольського, «Портрет М.Тенішевої» П.Трубецького та інші.

Крім картин, колекцію окремого відділу музею склали вироби художньої промисловості (порцеляна, скло, бронза, меблі) здебільшого з розформованого Третього Державного музею, колекція якого складалася з націоналізованого зібрання О.Гансена. Художньо-промисловий відділ Галереї, якій очолив відомий художник Антон Середа (1890 – 1961),  по суті був самостійним музеєм в зародковій формі. Західно-Європейська порцеляна була подана творами Мейсенського, Севрського, Віденського, Берлінського та інших заводів. До колекції входило багато речей російських порцелянових мануфактур: Імператорського фарфорового заводу, Гарднера, Попова, а також велике зібрання так званої «лубочної» (або «агітаційної») порцеляни.

У вітринах містилось російське скло XVIII – середини ХІХ ст.: великі кубки з різьбленими візерунками, келихи і склянки, пов’язані з війною 1812 – 1814 рр., туалетні приналежності з кольорового скла, серед них і витвори з так званого «рубінового» скла. Крім того в художньо-промисловому відділі галереї було невелике зібрання виробів із бісеру та стеклярусу, а також колекція табакерок середини XVIII ст.

При Галереї працювала відкрита для публіки бібліотека з мистецтва й художньої промисловості Росії та Західної Європи, почасти Сходу, яка нараховувала 2500 томів. Вона також перейшла до Картинної галереї із розформованого Третього державного музею. Першим завідувачем бібліотеки був Володимир Шафіров, якій вже в 1920-і рр. склав науковий каталог бібліотеки.

У 1928 р. Окрнаросвіта взялась проводити реформу Київської картинної галереї. Реформа полягала в тому, що Галерея відкрила відділ сучасного українського образотворчого мистецтва. Були виділені кошти на закупівлю картин. Метою реформи був тіснішій зв’язок Картинної галереї з поточним мистецьким життям, з мистецькими об'єднаннями, пропаганда новітнього українського мистецтва. Для вирішення цих завдань був призначений новий директор – Кумпан Федір Іванович (1896 – 1970).

В січні 1930 р. в Національній Картинній галереї  для більшої інтенсифікації роботи та використання графічного матеріалу, що до цього часу зберігався у сховищах, був відкритий Відділ графіки. Основним завданням відділу була репрезентація всіх видів гравюри та літографії. Крім того  у відділі була чимала колекція рисунків російських майстрів середини ХІХ ст. і цінна колекція мініатюрних портретів західно-європейських майстрів другої половини XVIII – першої чверті ХІХ ст., котра після опрацювання мала бути доступною для прилюдного доступу в квітні 1930 р.

Відділ Наросвіти, у віданні якого перебувала Картинна Галерея, не мав можливості приділяти достатньо уваги, щоб урахувати її специфічні потреби. На початку 1930-х рр. було підняте питання про перехід на бюджет обласного сектору науки. Таким чином Галерея пов'язувала своє майбутнє з загальним станом художніх музеїв міста Києва. Необхідність доцільного використання надзвичайно цінного культурно-історичного мистецького фонду, що їм володів Київ, поставило питання про організацію єдиного Державного художнього фонду. У 1934 році Галерея увійшла до складу організованого тоді в Києві Державного музею мистецтв. Але в 1935 р. один з його відділів відокремився в Київський державний музей російського мистецтва (тепер Національний музей «Київська картинна галерея).

Н.Є. Агеєва, Національний музей «Київська картинна галерея»