Окремі найбільш прозорливі розуми і раніше висловлювали неясні здогади про існування якихось дрібних, не видимих простим оком істот, винних у поширенні заразних хвороб. Але здогади залишалися здогадами. Адже ніхто і ніколи їх не бачив. Першим, кому випала велика честь відкрити завісу в невідомий досі світ мікроорганізмів, що грають найважливішу роль у природі й у житті людей, став голландець по імені Антоні Ван Левенгук.

Він народився в родині ремісника Філіпса Тонісзона в Делфте (Голландія). Він узяв собі прізвище Левенгук за назвою Левиних воріт (Leeuwenpoort). Сполучення «гук» у його псевдонімі означає «куточок» (hoek).

Батько вмер, коли Антоні було 6 років. Мати відправила хлопчика вчитися в гімназію в Лейден. Дядько майбутнього натураліста навчив його основам математики і фізики. А в 15 років Антоні залишив школу і виїхав до Амстердама, де став учитися торговельній справі, працюючи у крамниці.

У 21 рік Левенгук повернувся в Делфт, одружився і відкрив свою мануфактуру. Про його життя в наступні 20 років відомо дуже мало: у нього було кілька дітей, овдовівши, він одружився вдруге, одержав посаду в судовій палаті в місцевій ратуші, на дозвіллі займався квітництвом, розводив екзотичних птахів, захопився виготовленням лінз і досяг у цьому віртуозної майстерності. Його лінзи збільшували в 250-300 разів. Ці чудові лінзи і виявилися вікном у новий світ.

На початку 1673 року на ім'я секретаря Лондонського Королівського товариства прийшов лист від доктора Граафа, у якому він повідомляв «про винахідника з Голландії по імені Антоні Ван Левенгук, що виготовляє мікроскопи, які значно переважають відомі дотепер».

Наука повинна бути вдячна докторові Граафу за це. Можливо, якщо б не він – світ так би і не довідався про Левенгука, талант якого, позбавлений підтримки, зачах би. А так Королівське товариство зв'язалося з Левенгуком, і почалося листування.

Проводячи свої дослідження без будь-якого плану, учений-самоучка зробив багато важливих відкриттів. Об'єкти, що спостерігав, він замальовував і описував у листах, що протягом 50 років відсилав у Лондонське Королівське товариство. Вже в 1673 році його перший лист був опублікований у журналі «Філософські записки».

Він розглядав у мікроскоп усе, що потрапляло на очі: шматочок м'яса, краплю дощової води або сінного настою, хвостик пуголовка, сіруватий наліт зі своїх зубів і т.п. Там він побачив незліченну кількість живих істот: вони мали вигляд і паличок, і спіралей, і кульок. Деякі мали вигадливі відростки або вії. Багато хто з них швидко рухався.

От як описував Левенгук свої спостереження: «Після всіх спроб довідатися, які сили в корені (хрону) діють на мій язик і викликають його подразнення, я поклав шматочок кореня у воду: у розм'якшеному стані його легше вивчати. Він залишався у воді близько 3 тижнів. 24 квітня 1673 року я подивився на цю воду під мікроскопом і з великим подивом побачив у ній величезну кількість дрібних живих істот. Деякі з них у довжину були в 3-4 рази більше, ніж у ширину, хоча були не товстіші за волоски, що покривають тіло воші... Інші мали правильну овальну форму. Був ще і 3-й тип організмів, найбільш численний, – дрібні істоти з хвостиками».

Коли він відіслав копію своїх спостережень одноклітинних організмів у Лондон, йому не повірили. До цього про їхнє існування нічого не було відомо. Незважаючи на його репутацію дослідника, що заслуговує довіри, у Делфт відправилася група вчених для перевірки. Вона підтвердила дійсність усіх його досліджень.

8 лютого 1680 року Левенгук був обраний дійсним членом Лондонського Королівського товариства, незважаючи на те, що він не знав латині і за тодішніми правилами не міг вважатися справжнім ученим. У Делфт із Лондона надіслали пишний членський диплом у срібній скриньці з гербом товариства на кришці. Пізніше його прийняли і у Французьку академію наук.

Відкриття Левенгука стали сенсацією. Всі зацікавлені з’їжджалися у Делфт. Мікроби отримали воістину королівські почесті. Короновані особи схиляли свої вінценосні голови над чарівними лінзами, бажаючи якнайкраще роздивитися пані інфузорію-туфельку. У 1698 році Левенгука відвідав і Петро 1. На створення «Подорожей Гулливера» надихнуло Джонатана Свифта знайомство з мікроорганізмами у Левенгука.

Левенгук став одним з перших, хто почав проводити досліди на собі. Це з його пальця йшла кров на дослідження, і шматочки своєї шкіри він поміщав під мікроскоп, розглядаючи її будову на різних ділянках тіла і підраховуючи кількість судин, що її пронизували. Він перший помітив, як кров рухається в дрібних кровоносних судинах –капілярах, помітив, що кров – не однорідна рідина, а живий потік безлічі дрібних тілець.          Дуже важливе й інше відкриття Левенгука: він уперше побачив сперматозоїди –маленькі клітинки з хвостиками. Розглядаючи тоненькі пластинки м'яса, Левенгук відкрив, що м'ясо, а точніше, м'язи, складаються з мікроскопічних волоконець.

«У своїх спостереженнях я провів часу більше, ніж деякі думають, – писав Левенгук. – Однак займався ними з насолодою і не звертав уваги на балаканину тих, хто шумів: «Навіщо витрачати стільки праці, яка від цього користь?», але я пишу не для них, а тільки для любителів знань. Усі мої старання спрямовані до однієї тільки мети – зробити очевидною істину і докласти отриманий мною невеликий талант до того, щоб відвернути людей від старих і марновірних забобонів».

Левенгук залишався вірним кореспондентом Королівського товариства до кінця життя. Занедужавши, він відзначав всі особливості плину своєї хвороби, а перед смертю скрупульозно фіксував угасання життя у своєму тілі.

Листи Левенгука в Королівське товариство, до вчених, до політичних і суспільних діячів того часу – Лейбницу, Роберту Гуку, Християну Гюйгенсу й ін. – були видані ще за його життя у 4-х томах. Останній вийшов у 1722 році, коли Левенгуку було 90, за рік до його смерті.

Левенгук так і ввійшов в історію як один із найбільших експериментаторів свого часу. За 6 років до смерті він написав пророчі слова, прославляючи експеримент: «Варто утриматися від міркувань, коли говорить досвід».

З часу Левенгука і до наших днів мікробіологія домоглася великого прогресу. Вона виросла в широко розгалужену область знань і має дуже велике значення і для всієї людської практики (медицини, сільського господарства, промисловості), і для пізнання законів природи. Тисячі дослідників по всьому світу вивчають різноманіття мікроорганізмів. І усі вони шанують Левенгука – видатного голландського біолога-самоучку, з якого почалася історія мікробіології.

Н.Г. Шишкалова