Питання, парадокси, загадки понукають до життя, виникнення нового, до дії з перебудови навколишньої реальності. Віртуальне, розумове, без справжньої перебудови навколишнього світу завжди залишиться ідеальним, мертвим, нереальним і головне марним.

Шукання скарбів відоме з давніх часів і зберігається до теперішнього часу. Однак це захоплення не можна оцінити тільки позитивно. Насамперед тому, що шукач скарбів, на відміну від справжніх археологів, часто знищує важливі артефакти – свідоцтва історичних подій, життя народів.

Художній пригодницький мелодраматичний фільм «Той Хто Пройшов Крізь Вогонь» вийшов в український прокат у 2012 році. Дивовижне прізвище – з п’яти слів. Але це не помилка. Саме так звали героя фільму канадські індіанці.

Вони познайомилися в 1844 році під час навчання в імператорській Академії мистецтв. Обидва відвідували історичний клас живопису Карла Брюллова. Але по-справжньому теплими і щирими їхні стосунки стали в останні роки життя Шевченка, коли поет повернувся із заслання.

Чому давні карлючки вважаються пам’ятками, а сучасні — це за меншою мірою є «адміністративне правопорушення»? Де проходить межа між хуліганством і свідченням епохи? Як назвати це явище, що існує поза рамками мистецтва й закону, але глибоко пов’язане з людським прагненням бути почутим крізь віки?